39. Філософські категорії, їх специфіка, функції, історичний характер (системи категорій Платона, Аристотеля, Канта, Гегеля).

Філософські категорії - найзагальніші (гранично широкі) форми мислення (поняття) та форми діяльності, духовно-практичного освоєння світу, що виражають універсальні характеристики та відношення матеріального й духовного світу, в яких і через які здійснюється філософське мислення, і які слугують вихідними принципами пізнання й духовно-практичного перетворення світу. Тому філософське знання має категоріальний характер. Категорії філософії відрізняються від будь-яких понять своєю всезагальністю. Це пояснюється тим, що об'єкт філософського дослідження не обмежується ніякими рамками, як це має місце в будь-якій іншій науці. Тому й філософські категорії не мають меж у своєму обсязі (як це має місце в інших науках). Система категорій діалектики становить ідеальний каркас, основу філософського знання. Саме вони і є мовою філософії, засобом філософствування. Філософські категорії виникають і розвиваються разом з самою філософією.

Категорії філософії мають історичний характер. Вони не вічні. їх формування здійснювалось поступово, у тісному зв'язку з історичним розвитком і розвитком пізнання. Історичний характер категорій проявляється у двох відношеннях. З одного боку, старі категорії, змінюючись разом із розвитком науки й пізнання, наповнювались новим змістом. З другого ж, із розвитком науки й практики виникали нові філософські категорії. Наприклад, в останні десятиріччя філософське мислення збагатилось такими категоріями, як "система", "елемент", "структура", "структурні зв'язки" тощо.

Особливою рисою співвідносних категорій є їх взаємозв'язок. Вони тісно пов'язані одна з одною, здатні переходити одна в одну. Зв'язки між ними гнучкі, рухливі, релятивні, парні. Об'єктивною основою таких взаємозв'язків є матеріальна єдність світу. На відміну від діалектико-матеріалістичного розуміння категорій, метафізики вважають, що категорії незмінні, не можуть переходити одна в одну. Таке розуміння категорій не відповідає дійсності. Виходячи з діалектичного характеру світу, потрібно розглядати й поняття в їхньому русі, взаємозв'язках і взаємо переходах.

Філософські категорії виконують і ряд інших функцій. Найважливішими з них є світоглядна й методологічна. Перша проявляється у тому, що зміст кожної категорії формує певні уявлення про суттєві властивості й відношення об'єктивного світу, про ту чи іншу сторону об'єктивної реальності. Проте категорії є не лише універсальними формами знання, а й нормами оцінок. Піддати предмет оцінці - значить виділити його духовно практичну цінність, тобто висловити своє ставлення до нього. А це вже має світоглядне значення. Методологічна функція категорій полягає в тому, що вони задають пізнанню початкові умови й перспективи його здійснення, розширюють його межі, утворюють критерії осмислення й розуміння реальності, організовують рух думки, прогнозують результати пізнання. Через них проявляється й активність суб'єкта. Будучи методологічними принципами, вони пронизують увесь процес наукового мислення, всі сторони знання. Вбираючи в себе результати спеціальних наук, філософські категорії збагачують свій власний зміст і цим підвищують свою методологічну цінність.

Платон. Буття (суще), тотожність, відмінність, рух, спокій.

Арістотель виділив і систематизував десять категорій ("сутність", "кількість", "якість", "відношення", "місце", "час", "положення", "стан", "дія" "страждання"). Категорії "матерія", "форма", "причина" і "ціль", які теж були ним сформульовані, чомусь не увійшли до цієї системи. Це була недосконала система, яка визначалась логікою Арістотеля.

Якісно новий підхід до вивчення категорій запропонував основоположник німецької класичної філософії кінця XVIII — початку XIX ст. Іммануїл Кант (1724—1804). У своїй праці "Критика чистого розуму" він інтерпретував категорії не як форми відображення, а як апріорні, тобто такі, що передували досвіду, незалежні від нього, призначені для впорядкування цього досвіду, форми розсудку, які відрізняються водночас і від діалектичних ідей чистого розуму. Категорії, за Кантом, характеризують не світ "речей у собі", а сам суб'єкт пізнання, лад його мислення. За розробленою мислителем категоріальною таблицею, категорії згруповані за чотирма основними рангами:

якість (реальність, заперечення, обмеження);

кількість (єдність, множина, цілісність);

відношення (субстанція і властивість, причина та дія, взаємодія);

модальність (можливість і неможливість, дійсність і недійсність, необхідність і випадковість).

Ще одну досить оригінальну й етапну для розвитку світової філософської думки версію трактування категорій запропонував інший представник німецької класичної філософії — Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770— 1831). Значним досягненням Гегеля було дослідження і виклад логіки як цілісної системи принципів та категорій. Ця система є відображенням процесу розвитку, що відбувається за певною схемою: твердження (теза), заперечення цього твердження (антитеза), та заперечення заперечення (синтез). Кожна наступна сходинка, на думку Гегеля, зберігає суттєві результати попереднього розвитку. Система логічних категорій Гегеля розпадається на три підгрупи відповідно до тріади: буття-сутність-поняття. Буття включає в себе категорії: якість, кількість, міра; сутність – видимість, тотожність, відмінність, суперечність, основа, явище, дійсність і т.д. Поняття включає в себе два моменти: по-перше, перехід від суб'єктивного поняття (поняття в форм.лог.значенні, судження, умовивід) до об'єктивного (механізм, хімізм, телеологія); по-друге, перехід до ідеї (життя, пізнання, абсолютна ідея). Поняття, на думку Гегеля, перебувають у безперервному русі, переходять одне в одне, змінюються, розвиваються, переходять у свою протилежність, виявляючи внутрішньо притаманні їм суперечності, які і складають рушійну силу їхнього саморозвитку.