28. Антропологічний ренесанс в філософії хх ст. ( м. Шелер Положение человека в космосе. Проблема человека в Западной философии – м., 1989).

Макс Шелер (1874-1928) німецький філософ основоположник філософської антропології як самостійної дисципліни соціології й аксіології - вчення про цінності. Спочатку піддався впливу філософії життя і феноменології, пізніше звернувся до релігійної філософії, а далі до метафізики персоналістичного типу.

Філософська антропологія - це досить впливова течія сучасної філософської думки, в центрі уваги якої проблема людини, а головна ідея - створення інтегральної концепції людини; основні представники філософська антропології - М Шелер, А. Гелен, Г. Плеснер, Е. Ротхакер. У противагу раціоналістичним вченням філософська антропологія втягує в сферу дослідження душевно-духовне життя людини - емоції інстинкти потяги, що найчастіше приводить до ірраціоналізму; представники даного напрямку абсолютизують цю сторону внутрішнього світу людини применшуючи розумний початок. Основна лінія цього погляду - пошуки антропологічних основ людської життєдіяльності, культури, моральності права, соціальних інститутів. Суспільне життя зводяться до міжособистісних відносин, заснованих на природних симпатіях людей - "щирі взаємності". Усе багатство соціального життя обмежується актами визнання "іншого", зустрічі Я і ТИ. Їх взаємоспілкування досягається завдяки співпереживанню і спільності мови з його психосемантичними індивідуальними нюансами. У протилежність колишнім концепціям людини, що прагнули виявити деяку стійку структуру особистості, представники філософської антропології взагалі відмовилися розглядати сутність людини та її існування. Людина це завжди щось незавершене, а тому не піддається строгому визначенню.

М. Шелер рішуче заперечував ідеологію і практику соціалізму покладаючи надії на "третій" шлях - пробудження почуття моральної цінності у свідомості людей. Він протиставляв логіці інтелекту логіку почуття. Любов по Шелеру - це акт сходження який супроводжується миттєвим прозрінням вищої цінності об'єкта. Шеллер розглядав феноменологический підхід не як спосіб перетворення філософії в "строгу" науку, а як екзистенціальну можливість "прориву до реальності"; характерний для нього дуалізм світових цінностей як ідеальних завдань і наявного реального буття досягає особливої гостроти в роботі "Місце людини в Космосі" де могутній, але сліпий життєвий прорив і всепостигаючий, але неспроможний дух виступає як основний принцип людського буття.

Він припускав, що філософська антропологія з'єднає наукове вивчення різних сфер людського буття з цілісним, філософським його розумінням. Програма, висунута Шелером, не була виконана. Філософська антропологія, незважаючи на деякі її наукові і теоретичні досягнення не стала цілісним вченням про людину і вилилася в окремі філософсько-антропологічні теорії – біологічну, психологічну, релігійну, культурну й ін.

У роботі М. Шелера “Положение человека в космосе” викладено антропологічні погляди. Виходячи з дуалістичності концепції співіснування реального й ідеального світів, він критично аналізує головні теорії духу і людини - класичну по якій дух є найбільш могутній початок і натуралістичну, по який дух виникає на основі біологічної еволюції. Він досліджує метафізичну, фізичну, психологічну, духовну основи походження людини, що рухає сили їх розвитку. На думку М. Шелера дух є не просто найвищий принцип, який визначає сутність людини, але і вираженням надвітального (віта -життя), навіть антивітального призначення людини. Як духовна істота, людина вільна від вітальної залежності і відкрита світу. У цьому, Шелер і бачить відмінність людей від тварин.