7 Дифереиціальна психологія

п'ять складників (соціальну інтроверсію, розумову інтроверсію, депресію, схильність до перепадів настрою, безпечність), і Г.-Ю. Айзенк.

Екстраверсія — інтроверсія як ставлення до об'єктів — не єдина підстава для визначення типів. Залежно від способу формування цього відношення можна виокре­мити вісім психологічних типів (табл. 2.И). Людина, яка у своєму досвіді насамперед спирається на відчуття (сенситив), довіряє своїм органам чуття. Якщо в люди­ни переважає мислення (інтелектуал), то вона прагне отримати відповідь на питання, що таке реальність. Люди третього типу (емоціонали) спираються на почут­тя, завдяки чому вони передусім визначають, подоба­ється їм об'єкт (явище) чи ні, а питання про те, що він собою становить, для них другорядне. Представники четвертого типу (інтуїтивісти) здатні робити висновки і приймати рішення, зважаючи не тільки на наявну інформацію, а й заповнюючи Гі брак особливим вну­трішнім чуттям, яке Юнг визначав як здатність бачити те, що відбувається «за рогом».

Чотири функції свідомості, за переважанням яких було виокремлено ці типи, перебувають в опозиційних відношеннях: що краще розвинена сфера відчуттів, то слабша інтуїція, а інтелектуали, як правило, гірше орі­єнтуються у почуттєвому. Це співвідношення допомагає приблизно визначити слабкі місця у представників різ­них типів. Так, сенситив — реалістичний, але може видатися занадто прагматичним; інтуїтивіст — схиль­ний до ілюзорного сприйняття наявних і майбутніх реа­лій; інтелектуал не завжди може оцінити ставлення до нього, а емоціонал бентежиться, коли його просять пояснити, що і як він робить, — на його думку, «все і так зрозуміло», а відтворити ланцюжок причин і наслідків йому надто складно.

Крім цих провідних функцій Юнг також виокрем­лював підлеглі (протилежні провідній, у межах якої людина переживає основні труднощі адаптації) і вто­ринні (відрізняються від провідної, але не протиставле­ні їй, як, наприклад, інтуїція стосовно провідного мислення).

Визначивши тип особистості, можна логічно добу­довувати и «тіньову протилежність»: так, у екстравер­тного сенситива протилежністю буде інтровертний інтуїтивіст. Основні вразливі ділянки визначають, орі­єнтуючись на тип «підлеглої» особистості, яка, «прори­ваючись», призводить до виникнення різних неврозів. Тому корисно розвивати і вправляти підлеглі функції, забезпечуючи їм можливість «легального прояву». «Чистих типів» практично не існує, і кожна людина має деякі ознаки кожного з них. Проте виникнення проблем зумовлює дефіцит певних психічних функцій. Теорія Юнга належить до класичних учень про типи особистості, що відповідають вимогам до складання наукових класифікацій. У практичній психології частіше використовують емпіричні класифікації, що допомагають розуміти істотні особливості особистості сучасної людини.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте принципи наукової класифікації.

2. Який зміст вкладено в поняття -тип особистості»? На узагальнен­ні чого засновані типи особистості?

3. Як співвідносяться властивості і типи у структурі особистості?

3. Охарактеризуйте класифікацію особистісних типів А. Міллера.

3. Проаналізуйте поведінкові стратегії індивідуальності.

4. Як тлумачить екстраверсію та Інтроверсію К.-Г, Юнг?

5. Які функції свідомості виокремив К.-Г. Юнг? Що таке провідні, підлеглі І вторинні функції?

6. Як визначити джерело невротичних розладів у типології К.-Г Юнга?

2.5. Ідіографічний підхід до особистості

у психологічних науках історично сформувались номотетичний та діографічний підходи у дослідженні психічної реальності. Номотетичний є основним у загальній, соціальній, віковій та інших галузях психоло­гії. За цього підходу зосереджуються на загальних прин­ципах, закономірностях психологічних феноменів, а одиничні факти ігнорують.

На конкретному, індивідуальному, унікальному зосереджується ідіографічний підхід.

Ідіографічний підхід (грец. Шіо — особливий і graphO — пишу) — метод вивчення індивідуальності, спрямований на аналіз ЇЇ вну­трішньої структури з метою дослідити неповторність і унікальність суб'єктної організації.

Основоположником ідіографічного підходу в психо­логії XX ст. вважають Г.-В, Олпорта. Він зазначав, що «психологія стане більш науковою (тобто більш здатною робити прогнози), коли навчиться оцінювати одиничні тенденції у всій їх справжній складності і коли вона буде спроможна сказати, ш;о стане з коефіцієнтом інтелекту (IQ) конкретної дитини, якщо обстановка, в якій вона перебуває, зміниться певним чином». Підхід Олпорта вимагає глибокого і постійного інтересу до вивчення й аналізу одиничного випадку протягом тривалого часу, тому лонгітюдні дослідження — необхідність.

Послідовники ідіографічного підходу вивчають уні­кальні, а не універсальні феномени. Оскільки визнано, що кожна людина неповторна, психолог повинен кори­стуватися такою теорією і такими методами, які збері­гають і виявляють індивідуальні відмінності. В ідіогра-фічній психології віддають перевагу дослідженням, які проводять у повсякденних ситуаціях.

Г.-В. Олпорт у праці «Особистість: психологічна інтерпретація» описав і класифікував понад 50 різних визначень особистості і запропонував, на його думку, найточніше: «Особистість — це динамічна організація тих психофізичних систем усередині індивіда, які ви­значають характерну для нього поведінку і мислення».

Вважаючи це визначення концептуальним, Ол­порт застерігав, що терміни «характер» і «темпера­мент» не можна використовувати як синоніми особи­стості. Характер традиційно асоціюють з певним мо­ральним стандартом або системою цінностей, отже, він і справді є поняттям етичним. За формулюванням Олпорта, характер — це оцінена особистість, а особи­стість — це неоцінений характер. Тому характер не можна розглядати як відособлену ділянку всередині особистості.

Темперамент, навпаки, є «первинним матеріалом» (разом з інтелектом і фізичною конституцією), з якого будується особистість. Олпорт вважав поняття «темпе­рамент» особливо важливим при обговоренні спадкових аспектів емоційної природи індивіда (зокрема, легкості емоційного збудження, домінантного фону настрою, коливань настрою та інтенсивності емоцій). Як один з аспектів генетичної обдарованості особистості темпера­мент обмежує розвиток індивідуальності.