Психомоторні стилі як комплекс форм моторної активності

Рухові реакції були предметом вивчення когнітив­ної психології з початку її становлення. Запропонована Ф. Гальтоном у 1869 р. гіпотеза про зв'язок психомотор­ного темпу з багатьма показниками властивостей нерво­вої системи, темпераменту й особистості надалі отрима­ла численні підтвердження.

Якщо розглядати психомоторику як сукупність сві­домо виконуваних рухових дій, то психомоторний стиль характеризує індивідуальність з погляду її психо­моторної експресивності — тілесної, невербальної вира­женості.

Психомоторний (грец. psyche — душа і лат. motor — той, що рухає) стиль — стійкий комплекс способів або прийомів здійснен­ня суб'єктом різних форм моторної активності.

В організації психомоторного стилю розрізняють такі рівні: фізичний (розмір, швидкість, незграб­ність/плавність); фізіологічний (тонічні скорочення м'язів під час приймання поз, переважання спрямова­них всередину або назовні рухів руки); кодування зна­чень руху (частини комунікативного процесу) як нас­лідку індивідуальної або міжособистісної поведінки (експансивні, агресивні рухи, аутичні жести).

Американські психологи (Д. Кембелл і Д. Фіське) за допомогою факторного аналізу виявили міжіндивіду-альну стійкість незалежних показників графомоторики (розмір, натиск, незграбність, протяжність) при вико­нанні різних завдань (копіювання, писання, малюван­ня). Вони зробили висновок про незалежність виявле­ної стійкості показників від змісту і значення викону­ваних завдань. Американський психолог С. Стівенс зафіксував, що гіперкінетичні (надрухливі) діти зав­жди проявляють тенденцію працювати зі швидкістю, наближеною до можливої для них максимальної вели­чини, і не здатні адаптуватися до зміни стимульної ситуації.

Не тільки психомоторику, а й організацію суб'єк­тивного сенсорного досвіду можна характеризувати шкалою «заниження—завищення»: у сприйнятті суб'єк­та переважає тенденція применшувати або перебільшу­вати сприймане. Людей, що не проявляють цих тенден­цій, називають «помірними». Діапазон реакцій — від крайнього применшення до крайнього перебільшення — є в цьому разі змінною перцептивного реагування.

Психомоторні стилі є предметом досліджень психо­логів, спрямованих на вивчення багатогранних виявів індивідуальних особливостей.

Індивідуальні параметри сприйняття

Першим етапом у вивченні відмінностей людських відчуттів і сприйняття були експерименти Ф. Гальтона, Дж.-М. Кеттела і Дж. Джилберта. Американський психолог Дж. Гібсон у 1941 р. запропонував розширене трактування поняття «патерн», що активно використо­вували в експериментах зі сприйняття. Проаналізував­ши велику кількість досліджень, Дж. Гібсон зробив вис­новок про необхідність урахування стану суб'єкта, викликаного інструкцією, і впливу минулого досвіду на отримані результати. Це означало, що психологи усві­домлюють важливість урахування особистісної детермі­нанти при дослідженні психічних процесів, зокрема сприйняття, формування образу, які ще позначають термінами «перцепція», «перцептивнийпроцес».

Сприйняття (образ сприйняття, перцептивний образ) — суб'єк­тивний образ предмета, явища або процесу, що безпосередньо впливає на аналізатор або систему аналізаторів.

Більшість виявлених відмінностей у способах сприйняття групуються навколо метапараметрів «гло­бальність — артикульованість», «широта — вузькість» та ін. (табл. З.1.). Так, у тогочасних дослідженнях наго­лошувалося, що одній і тій самій групі випробовуваних властивий прояв синтетичності, суб'єктивізму, актив­ності й упевненості. Концептуально експериментальні диференціально-психологічні дослідження сприйняття узагальнили в 50-ті роки XX ст. в межах «нового погля­ду» і «перцептивно! установки».

Таблиця 3.1 Концепції типів сприйняття (за О. Лібіним)

Вимірювання	Інтерпретація	Автори
1	2	3
Аналітичні (А) (деталізатори) — синтетичні (С) (інтегратори)	А. проявляють тенденцію сприймати окремі частини об'єктів, зазнаючи труднощів у вичленуванні цілісної структури, і орієн­туються на відмінності; С. сприймають явища як інтегроване ціле, виділяю­чи схожість між частинами	Гот шальд, 1914; Роршах, 1921
Об'єктивісти (0)- суб'єктивісти (С)	0. властиве стійке, вузько спрямоване І точне сприйняття; С. — широке поле сприйняття із суб'єктивною інтерпретацією дійсності	Анг'яп, 1948
Концептуальні («активні») (К) — перцептивні («пасивні») (П)	К. працюють раціонально, формулюючи варіанти правильних рішень при виконанні класифікацій; П. використовують метод проб і помилок, керуючись безпосереднім сприйняттям стимулу. Виявлено темпера-ментальну і вікову детерміна­цію цих типів сприйняття	Ганфман, 1941; Виготський, 1922
Впевнені (В), або оціню­вальні, — обережні (0), або неоціню-вальні	в. одним узагальненням інформують про те, що сприймають, у т. ч. неіснуючі деталі; 0. дають докладні звіти про сприйняте, у т. ч. найдрібніші деталі	Бартельт, 1932

Представники «нового погляду» зосередилися на співвідношенні мотиваційних і перцептивних чинників при вивченні індивідуальних відмінностей, у Бру-клінському коледжі Нью-Йорка під керівництвом Соло­мона Аша (1907—1996) і Германа Віткіна (1916—1979) було реалізовано дослідницьку програму, підсумком якої стала книга «Особистість через сприйняття». У процесі реалізації її було зафіксовано індивідуальні від­мінності у здатності студентів коледжу правильно вста­новлювати вертикальну позицію в спеціальній тестовій ситуації зі спотворенням зорового сприйняття, а також в умінні виділяти просту фігуру зі складного геоме­тричного фону у перцептивних завданнях. Отриманий параметр перцептивної полезалежності — полене-залежності був проявом на рівні сприйняття наскрізної стильової характеристики, що відображається на ког-нітивному рівні, у стилі спілкування, міжособистісній взаємодії.

Згідно з теоретичними і експериментальними до­слідженнями представників напряму «перцептивна установка» Дж. Клейна і співробітників Меннін-герського фонду, індивідуальне сприйняття визна­чається адаптивними властивостями. Наголошуючи на психоаналітичному контексті розгляду проблеми, Дж. Клейн вказував: «Ми вивчаємо Его, коли аналі­зуємо особистісні характеристики способів сприйнят­тя, а набір перцептивних установок є частиною цілі­сної системи его-контролю». Надалі поняття «перцеп­тивна установка» замінив термін «его-контроль», тому дослідники Меннінгерської школи стали використову­вати дещо видозмінене поняття «когнітивний кон­троль».

Дж. Клейн описав три патерни, пізніше названі когні-тивними контролями, хоча точніше було б назвати їх пер-цептивними контролями:

1. згладжування — загострення (сприйняття суб'єк­том дійсності узагальнено або фіксація окремих її еле­ментів);

2. установка на опір або прийняття нестабільності (толерантність до нереального досвіду);

3. фізіогномічність (образність) — буквальність (фіксація на власних образах, викликаних дійсністю, або на Гї об'єктивній реальності).

Результати, отримані в процесі розвитку цих двох напрямів експериментальної психології сприйняття, викликали бурхливу ланцюгову реакцію в наукових дослідженнях. Два класи нових змінних — перцеп­тивні стилі і перцептивні контролі — швидко зміни­ли своє концептуальне забарвлення («перцептивні») і почали фігурувати як «когнітивні». Практично відразу виникла ідея (надалі експериментально під­тверджена) про те, що відкриті параметри перцептив­ного стилю (способу організації суб'єктом свого сприйняття) є частиною складнішого синдрому інди­відуальних властивостей, що охоплює когнітивні, емоційні, мотиваційні й особистісні змінні, а також характеристики соціально-психологічноі (міжособи­стісної) взаємодії.