Специфіка крос-культурних досліджень

Основою наукової методології є використання нау­ково коректних інструментів дослідження (тестів) і забезпечення комунікації з випробовуваними. Без розу­міння інструкцій дослідника і правильного трактуван­ня реакцій випробовуваних дослідження може вияви­тися помилковим, непотрібним, навіть небезпечним.

Для поліпшення комунікації краще поділити випро­бовуваних на невеликі групи, щоб уникнути збентежен­ня; давати чіткі усні Інструкції з використанням наоч­них допоміжних засобів; для перекладу інструкцій залу­чати типових представників груп респондентів; практи­куватися на простих прикладах під керівництвом дос­лідника; розпочинати серії тестів із завдань, з якими респонденти вже ознайомлені; створювати доброзичли­ву атмосферу під час тестування.

Комунікації між дослідником і учасниками може допомогти запровадження елементів творчості. Допома­гає досягти порозуміння використання звичних для випробовуваних предметів. Наприклад, стандартний метод Піаже передбачає застосування намистин у коро­бочках. Представники племені тів Центральної Африки добре виконали тест тоді, коли намистини були заміне­ні на горіхи, які людям із племені тів відомі набагато краще.

У крос-культурних дослідженнях мусить бути « явна увага до комунікації з випробовуваними*. Стандарти їх стали настільки високими, що коли дослідники повідо­мляють про нижчі результати вимірювань у представни­ків однієї культури порівняно з іншими, то досвідчені психологи добиваються гарантії того, що ці дані не є нас­лідком нездатності дослідника до належної комунікації.

Особливої делікатності у крос-культурних дослід­женнях потребує психологічне оцінювання, яке спира­ється на систематичне зіставлення зі специфічними поведінковими або фізичними змінними. Поведінкові змінні можна поділити на уміння й очікування. Так, уміння підніматися на кокосові пальми за їжею або керувати автомобілем необхідні в одній культурі й нере-левантні в іншій. Фізичні дані мають більшу крос-культурну достовірність. їх значущість (наприклад, вага, яку здатен підняти індивід) ґрунтується на результатах конкретного аналізу умінь і очікувань, властивих пев­ній культурі.

При визначенні крос-культурної придатності інте­лектуальних тестів необхідний аналіз релевантності їх пунктів або завдань. Наприклад, людині пропонують відповісти на питання: «Чому необхідна свобода преси у суспільстві?», в одній культурі воно могло б породи­ти різноманітні думки стосовно цінності отримання нецензурованої інформації, а в іншій — позбавлене сенсу. Також вважають, що вербальні питання мають обмежену крос-культурну придатність. Однак оцінка словникового запасу і побіжності мови може надавати цінну інформацію про мовну продуктивність, а отже, про інтелект.

у тестуванні інтелекту завдання на час виконання (складання абстрактного малюнка з кубиків) вважають вільними від культурних обмежень. Проте при оці­нюванні інтелекту дітей австралійських аборигенів установили, що вони нерідко виявляли більшу ціка­вість до того, щоб «спробувати на зуб» секундомір екс­периментатора, ніж до конструювання з кубиків абстрактних малюнків. Тому для внутрікультурного оцінювання інтелекту слід розробляти завдання, орієн­товані на вирішення проблем, що належать до дослі­джуваної культури.

У межах Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-10) було розроблено процедуру оцінювання емоційного стану і функціонування в крос-культурному контексті. Це забезпечило певну точність при визначенні та описуванні патологічних емоційних станів представників різних культур. Наприклад, розуміння наміру індійської вдови кинутися у поховальне багаття її померлого чоловіка вимагає розуміння не тільки релігійного, а й соціального та економічного контексту такої поведінки. Суїцидаль-ний намір одне суспільство трактує як абсолютно ірра­ціональний, інше — як логічно виправданий вчинок.

Оскільки властивості національної культури й інди­відів, що становлять етнос (етнічну спільність), не тотожні, між культурологічними і психологічними дос­лідженнями етнопсихології завжди є певні розбіжності. Абстрактні, необґрунтовані висновки про психологічні особливості народів можуть образити національні по­чуття, тому тести та експериментальні процедури, використовувані для дослідження етнічних спільнот, повинні бути особливо надійними.

Крос-культурну валідність об'єктивних особистіс­них тестів забезпечують семантичний, технічний, змі­стовий, критеріальний виміри, а також вимір концеп­туальної еквівалентності. Тести, правильність резуль­татів яких підтверджується в будь-якій культурній групі, називають культурно вільними.

Розробити тест, цілком позбавлений впливу куль­турних чинників, технічно неможливо. Тест вважають культурно зміщеним, коли членів культурної групи дискримінують за їх здатністю відповідати на питання відповідно до культури, в якій вони виросли. Напри­клад, якщо завдання тесту містить слова або фрази, які зазвичай використовують представники середнього класу білих американців, але рідко бідні темношкірі американці, то цей тест даватиме систематичну помил­ку стосовно темношкірих. Необ'єктивність тесту може набувати різних форм і проявлятися у якості (стиль формулювань); манері тестування; способі інтерпрету­вання результатів. Тест є культурно зміщеним, тому що він вимірює різну якість (властивість, рису) у представ­ників двох або більше субкультур, а не тому, що різні культурні підгрупи отримують неоднакові оцінки за цим тестом. Різниця в результатах, наприклад, може означати, що в процесі навчання дітям, що належать до певної меншини, не дали інформації, необхідної для відповідей на питання тесту.

Спроб створити культурно вільні тести, конструйо­вані так, щоб отримати однакові розподіли оцінок для різних підгруп, було зроблено чимало. Більшість таких тестів вимірює рівень загальних невербальних здібно­стей, зокрема тест загального інтелекту Девіса — Іллса для дітей віком від 5 до 12 років. Він покликаний вимі­рювати загальну здібність до міркування за допомогою малюнків у відомих ситуаціях. Випробовувані розгля­дали картинку і робили вибір з трьох можливих пояснень, зачитаних дослідником. Проте надійність і валідність цього тесту недостатні.

Л. Пенроуз і Дж.-К. Равен опублікували серію тестів «Прогресивні матриці Равена» (ПМР), розроблених для оцінювання єдиного загального фактора інтелекту (фак­тора g). Ці тести мають три форми, розраховані для осіб різного віку. Завдання випробовуваного полягає у виборі одного з шести можливих варіантів вставок для запов­нення порожнього місця в матриці-шаблоні (рис. 4.1).

Тести проводять індивідуально або в групах і без обмеження в часі. Інструкції дуже прості. Кольорові прогресивні матриці легші для маленьких дітей, ніж стандартні, та особливо корисні для обстеження дітей із затримками психічного розвитку. Будь-яку з форм ПМР можна заповнити за годину або швидше.

Рис. 4.L Зразок завдання із тесту «Прогресивні матриці» Равена

Культурно вільні тести інтелекту Кеттела можна проводити індивідуально і в групі. Дослідження за ііого використанням довели, що різні культурні підгрупи не отримують однакових середніх оцінок. Відмінності в середніх оцінках підгруп не можна пояснити тільки наявністю словесних завдань у тестах.

Ще один підхід до вільного від впливу культури тестування реалізувала Джейн Мерсер у «Системі муль-тикультурного множинного оцінювання». Цей підхід полягає у використанні батареї вимірювальних інстру­ментів і подальшому порівнянні отриманих оцінок не тільки з нормою в національній групі, а й з оцінками дітей, подібних за походженням.

Безпосереднє спостереження за поведінкою в при­родних і штучних ситуаціях порівняно з іншими мето­дами має переваги з огляду на врахування крос-куль­турної специфічності й чутливості. Проте воно вимагає великих затрат часу, обтяжене проблемою правильного розуміння сенсу дій випробовуваного.