Зв'язок здібностей із їх задатками і обдарованістю

Задатки як психофізіологічна основа здібностей детерміновані властивостями нервової системи. Сила, врівноваженість і рухливість нервових процесів, сприя­ючи комунікативним і вольовим якостям, поліпшують діяльність, де ці якості необхідні, а слабка (чутлива) нервова система сприятлива для занять мистецтвами. Задатки виявляються у схильностях до певного виду діяльності, підвищеній допитливості, пов'язуючи здіб­ності і темперамент.

Задатки здібностей — генетично детерміновані анатомо-фізіоло­гічні особливості мозку і нервової системи, що є iндивідуaльнo-природною передумовою формування і розвитку здібностей.

Будучи лише однією з умов формування здібностей, задатки не зумовлюють їх автоматичного розвитку. За­датками загальних і спеціальних здібностей можуть бути:

1) властивості нервової системи (передусім ті, що характеризують роботу різних аналізаторів, ділянок Кори великих півкуль), від яких залежить швидкість утворення тимчасових нервових звязків, їх міцність,легкість диференціювань, сила зосередженої уваги, розу­мова працездатність тощо;

2) індивідуальні особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку тощо.

Дані сучасних психогенетичних досліджень свід­чать, що здібності, вимірювані тестами, мають більший коефіцієнт спадкової детермінації, ніж їх передбачува­ні психофізіологічні задатки — властивості нервової системи.

Успішність діяльності обумовлюють мотивація, осо­бистісні властивості, що спонукало деяких дослідників заргіхувати до здібностей властивості психіки, які визна­чають успіх у конкретній діяльності, проте Б. Теплов стверджував, що, крім успіху в діяльності, здібність детермінує швидкість і легкість оволодіння діяльністю. Тому швидкість навчання може залежати від мотивації, але відчуття легкості при навчанні («суб'єктивна ціна») радше обернено пропорційне до мотиваційної напруги.

Отже, що розвинутіша в людини здібність, то успіш­ніше вона виконує певну діяльність, швидше її опано­вує. А процес оволодіння діяльністю і сама діяльність даються їй суб'єктивно легше, ніж навчання або робота в галузі, до якої вона не має здібності. Цій формулі здіб­ності можна надати об'єктивну форму:

здібність= або суб'єктивну форму:

Продуктивтсть «ціна»

здібність =

успішність трудність

Вивчаючи здібності, В. Шадриков дійшов висновку, що поняття «здібність» є психологічною конкретиза­цією категорії «властивість». Найзагальніше описує психологічну реальність психічна функціональна система, процес функціонування якої забезпечує дося­гнення певного корисного результату. На цій підставі здібності можна розглядати як властивості функціо­дальних систем, що реалізують окремі психічні функ­ції, мають індивідуальний ступінь вираження, що ви­являється в успішності і якісній своєрідності засвоєння і реалізації цих функцій. Індивідуальний ступінь вира­женості здібностей можна визначити і за параметрами, що характеризують діяльність: продуктивність, якість і надійність (функції).

Оскільки будь-який психічний процес (у т. ч. пізна­вальний) є часовою характеристикою функціонування відповідної системи, Шадриков виокремив здібності мислительні, перцептивні, мнемічні тощо. Здібності, на його думку, є загальними в сенсі спорідненості з кон­кретними видами діяльності: не існує кулінарних, музичних, педагогічних тощо здібностей. Він запровадив поняття «загальна обдарованість» на означення здат­ності до різних видів діяльності, поєднання здібностей.

Розрізняючи спеціальні і загальні здібності, Д. Зава-лішина пов'язує загальні здібності з загальними умова­ми провідних форм людської діяльності, а спеціальні — з окремими видами діяльності, структуруючи здібності не за видами психічних функціональних систем, а за видами діяльності.

Логічно припустити, що здібності пов'язані з загаль­ними аспектами функціонування психіки, які вияв­ляються в загальних формах зовнішньої активності (поведінки) людини. На основі трьох функцій психіки (комунікативної, регуляторної, пізнавгільної) Б. Попов розрізняє комунікативні, регуляторні і пізнавальні здібності.

Основні концепції здібностей безпосередньо пов'яза­ні з методами їх діагностики. Факторно-аналітичні кон­цепції загальних здібностей ґрунтуються на даних ста­тистичної обробки результатів масового тестування учнів і представників різних професій. Більшість емпі­ричних досліджень спрямовані на виявлення загальних здібностей, від рівня розвитку яких залежить успіш­ність діяльності. Набула популярності теорія інтелекту­ального порогу, відповідно до якої для успішного оволо­діння кожною діяльністю необхідний певний рівень інтелекту, а подальший успіх зумовлений іншими інди­відуально-психологічними особливостями.

Результати психогенетичних досліджень свідчать про високий рівень успадкування загального інтелекту і дея­ких спеціальних здібностей, зокрема математичних. Креативність, імовірно, більше залежить від впливу соціального мікросередовища. Існують теорії, що спира­ються на середовищний підхід до розвитку здібностей (теорія інтелектуального клімату сім'ї).

Високий рівень розвитку загальних або спеціальних здібностей характеризують як загальну або спеціальну обдарованість.

Загальна обдарованість — рівень розвитку загальних здібно­стей, що визначає діапазон діяльностей, у яких людина може досягти великих успіхів.

Якщо розглядати її тільки в кількісному контексті, то втрачається якісна, змістова сутність обдарованості як психічної реальності. Загальна (одарованість є осно­вою розвитку спеціальних здібностей, але не залежить від них.

Припущення про існування загальної обдарованості висунув у середині XIX ст. Ф. Гальтон, У 1929 р. Ч. Спірмен запропонував двофакторну теорію інтелек­ту, яка пояснювала високі кореляції різнорідних тестів наявністю загального чинника розумової енергії. Безліч спеціальних чинників визначає успішність виконання конкретного тесту. Щодо цього тривалий час диску­тували прихильники теорії множинності первинних здібностей (Е. Торндайк, Л. Терстоун) і теорії «загаль­ного фактора» (Г. Айзенк, С. Берт та ін.). Нині утверди­лось уявлення про наявність інтелектуальної і творчої загальної обдарованості.

У результаті факторно-аналітичних досліджень ви­явлено незалежні типи художньої і практичної обдаро­ваності. Ознаки цих типів поєднують люди, наділені нау­ковою обдарованістю.

У наукових джерелах поширені такі тлумачення обдарованисті:

• якісно своєрідне поєднання здібностей, що забез­печує успішність діяльності. Брак окремих здібностей компенсується переважальним розвитком інших;

• загальні здібності, що зумовлюють можливості лю­дини, рівень і своєрідність її діяльності;

—розумовий потенціал (інтелект); цілісна індиві­дуальна характеристика пізнавальних можливостей і здібностей до навчання;

• сукупність задатків, природних даних; характе­ристика ступеня вираженості і своєрідності природних передумов здібностей;

• талановитість; наявність внутрішніх умов для видатних досягнень у діяльності.

Багатозначність феномена зумовлює багатоаспект-ність проблеми цілісного підходу до сфери здібностей. Обдарованість як найзагальніша характеристика сфери здібностей є передумовою комплексного вивчення — психофізіологічного, диференціально-психологічного і соціально-психологічного.