Мудрість як форма інтелектуальної зрілості

Вивчення представників середньої і пізньої доросло­сті, особливо людей дорослих і літнього віку (35—55 і 55—70 років) засвідчило, що робота інтелекту «тих, кому за ЗО» значно відрізняється від особливостей побудови і функціонування інтелекту в дитячому, шкільному і сту­дентському віці. Насамперед було виявлено парадоксаль­ну співвіднесеність майже несумісних вікових психоло­гічних ефектів: зниження з віком рівня основних невер-бальних здібностей (зменшення обсягу оперативної пам'яті, наростання дефектів уваги, погіршення просто­рових операцій тощо); підвищення реальної інтелекту­альної продуктивності, аж до «вибуху» творчих інтелек­туальних досягнень між 40—50 роками.

За припущенням Г. Лабов'ю-Вієф в інтелектуальній сфері дорослих людей відбувається глибоке структурне зростання. Відповідно, пік розвитку формальних опера­цій (за Ж. Піаже) в юнацькому віці — це лише прелюдія до подальших інтелектуальних досягнень дорослого. На думку Лабов'ю-Вієф, формально-логічні здібності — малозначуш;! в інтелектуальному житті більшості дорослих людей. їхній інтелектуальний розвиток забезпечує інтеграція різних форм досвіду, внаслідок чого у дорослої людини формується особлива менталь­на модель дійсності, що об'єднує знання про об'єктив­ний світ, інших людей і власне Я. Тому для визначення рівня розвитку інтелектуальних можливостей на етапі зрілості контрпродуктивно використовувати традицій­ні психометричні тести.

Якщо інтелектуальна обдарованість справді вимірю­ється тестами інтелекту і тестами креативностІ, то літні і старі люди (а також представники нетехнологічних суспільств) мають вельми низький Інтелектуальний потенціал. Проте такий висновок некоректний, бо саме на матеріалі психології літніх і старих людей та психо­логії способу життя традиційного суспільства сформу­вався архетип «мудра людина».

Психологічні дослідження мудрості ще тільки почи­наються. Та вже зрозуміло, що мудрість — це складник природного інтелекту, вона безпосередньо стосується перероблення інформації про те, що відбувається, адап­таційних процесів. Водночас мудрість є специфічним станом інтелектуальної зрілості, що виявляється в кон­тексті повсякденного способу життя і є наслідком три­валого й унікального процесу накопичення життєвого досвіду.

Мудрість — експертна система знань, орієнтована на практичний бік життя, що дає змогу приймати виважені рішення і давати корисні поради щодо життєво важливих або складних проблем.

Їй властиві такі найхарактерніші особливості: муд­рість пов'язана з вирішенням важливих, смисложиттє-вих питань; рівень знань, задіяних при цьому, дуже високий; ці знання збалансовані і можуть використову­ватися в особливих ситуаціях; мудрість поєднує розум і чесноти, може слугувати для блага окремої людини і людства; її легко розпізнають інші люди.

Мудрість не е нормативним психологічним утворен­ням, досягти її вдається далеко не всім.

Як стверджують С. Холлідей і М. Чандлер, ознаками мудрої людини є: здатність мати справу з парадоксами і суперечностями, ухвалювати розумні рішення в умовах практичної соціальної поведінки, погоджувати безліч думок, розуміти проблеми інших людей; відносність (не категоричність) у думках і оцінках, критичність в оці­нюванні будь-якого знання, у т. ч. власного, тощо.

Дослідники вивчали уявлення «нгіївних» випробо­вуваних про те, як вони інтерпретують поняття «мудра людина». Факторизація висловлених випробовуваними думок дала змогу виокремити чинники — складники портрета мудрої людини:

1. неабияке розуміння того, що відбувається, засно­ване на життєвому досвіді (спостережливість, сприй­нятливість, опора на здоровий глузд, відкритість інфор­мації, здатність бачити суть ситуації тощо);

2. орієнтація на інших людей (уміння давати корис­ні поради, узгоджувати різні точки зору, вести мову про речі, які цікавлять багатьох людей, бачити подію в широкому контексті тощо);

3. загальна компетентність (освіченість, інтелігент­ність, допитливість, артикульованість уявлень, тяму­щість тощо);

4. інтерперсональні навички (уважний слухач, при­вабливий, не центрований на власних проблемах, спо­кійний тощо);

1. соціальна скромність (ненав'язливість, неімпульсивність, неметушливість, стриманість з переважанням тонких, не драматичних способів поведінки тощо).

Мудрість розвивається і збагачується з віком, тому створити тести мудрості у традиції класичних IQ-вимі-рювань неможливо. Вона є особливою формою інтелек­туальної зрілості, її психологічна основа — інтеграційні процеси у сфері індивідуального ментального досвіду, які підвищують роль метакогнітивного досвіду, внаслі­док чого змінюють репрезентації того, що відбувається.

Лише «компетентних», «талановитих» і «мудрих» можна вважати інтелектуально обдарованими, оскіль­ки критеріями їх ідентифікації є реальні інтелектуаль­ні досягнення в умовах природної життєдіяльності. Феномен «компетентності» — перший ступінь, феномен «таланту» — другий ступінь, «мудрість» — третій сту­пінь у становленні інтелектуальної обдарованості. Усі ці феномени взаємоперехрещуються за психологічними механізмами: компетентні люди талановиті й мудрі у «своїй» сфері діяльності; талановиті люди компетентні і мудрі в тому, що стосується пізнання природи об'єктив­ного світу; мудрі люди компетентні і талановиті в оціню­ванні і прогнозуванні соціальної дійсності. Кожний з цих феноменів — наслідок тривалого процесу, заповне­ного враженнями, подіями, роздумами тощо. Тому основні зусилля варто спрямовувати не на виявлення обдарованих дітей і підлітків, а на створення умов для прояву і становлення їх можливої обдарованості.