Психологічна характеристика основних когнітивних стилів

Основою феноменології стильового підходу в межах описаних вище теоретичних напрямів вважають ком­плекс кількох когнітивних стилів.

Полезалежність — поленезалежність. Його описав Г. Віткін у зв'язку з вивченням ефектів «фігура — фон» у тестах просторової орієнтації та «частина — ціле» в перцептивних тестах. Тенденція контролювати вплив зорового поля за рахунок опори на внутрішній досвід і легко виокремлювати частину зі складної фігури отримала назву «поленезалежність» (ПНЗ), а тенденція покладатися на зовнішнє видиме поле і заз­навати труднощів при виділенні частин із цілого — «полезалежність» (ПЗ).

Віткін визначав ПЗ — ПНЗ як структурувальну здатність у сприйнятті. Вона співвідноситься з такими показниками інтелектуальної діяльності, як «гнуч­кість завершення гештальту» за Терстоуном (завдан­ня: відшукати просту деталь у ряді складних геоме­тричних фігур тощо); «адаптивна гнучкість» за Гіл-фордом (завдання на кмітливість: знайти суперечність у проблемній ситуації або змінити задане розташуван­ня сірників з метою отримання певної геометричної фігури); успішність виконання просторових субтестів шкали Векслера («Кубики» і «Складання фігур»); успішність розв'язання задач Дункера (здатність дола­ти «функціональну фіксованість») і Лачинса (здат­ність переходити від старих способів розв'язання зав­дань за зміни умов). На думку Віткіна, всі психологіч­ні вимірювання (у т. ч. ПЗ — ПНЗ) певною мірою характеризують здатність долати складно організова­ний контекст.

Проте з часом з'ясували, що показники ПЗ — ПНЗ стосуються ширшого спектра проявів інтелектуальної активності, зокрема навчання. Незалежні від поля люди включаються в процес навчання радше як його активні учасники, ніж як глядачі. Тому ефективності навчання поленезалежних осіб сприяє внутрішня моти­вація, а полезалежних — зовнішнє підкріплення.

ПЗ — ПНЗ впливає на роботу з текстом: поленеза-лежні учні мають переваги, коли текст потребує пере­структурування і реорганізації.

У сфері міжособистісних стосунків полезалежні особи чутливіші до соціальної інформЈщії, доброзичливі і товариські, схильні тримати коротшу фізичну дистан­цію в умовах реального спілкування, прагнуть підтрим­ки і допомоги, прислухаються до думки авторитетів. У свою чергу, поленезалежним особам властиві проти­лежні психологічні якості.

Оскільки полезалежні особистості мають корисніші в міжособистісних стосунках установки і якості, то, на думку Віткіна, можна говорити про більшу розвине­ність у них соціальних здібностей, а у поленезалежних — когнітивно-переструктурувгиіьних. Це є доказом біпо­лярної природи когнітивного стилю: полюс ПНЗ свід­чить про Інтелектуальну компетентність особистості, а полюс ПЗ — про соціальну. Згодом Віткін розширив трактування ПЗ — ПНЗ, зробивши акцент на характері спрямованості суб'єкта: на зовнішні фактори (тенден­ція бути полезалежним) або на внутрішні (тенденція бути поленезалежним).

Вузький — широкий діапазон еквівалентності. Цей когнітивний стиль характеризує індивідуальні відмін­ності в схильності використовувати або багато, або мало категорій при сприйнятті подій (тобто демонстру­вати при оцінюванні об'єктів строго деталізовані кри­терії або навпаки — узагальнені). Вітчизняні автори цей стильовий параметр інтерпретують як «аналітич­ність» (здатність виявляти відмінності в ряді об'єктів) і «синтетичність» (схильність виявляти схожість у ряді об'єктів).

Р. Гарднер і співавтори наголошують, що вузький діапазон еквівалентності співвідноситься: близькістю вільних асоціацій до слова-стимулу; буквальністю від­творення і меншою оригінальністю в розповідях по ТАТ; тенденцією наближати свої оцінки до деякої середньої величини; перевагою простих, симетричних фігур у тесті Баррона — Велша, а також схильністю пропонувати одноманітні відповіді при виконанні тесту «Способи використання предмета» Гілфорда.

Отже, гшгиіітичність можна тлумачити як наслідок використання жорстких суб'єктивних критеріїв або оцінних шкал з малою ціною поділу, а синтетичність — як результат використання м'яких критеріїв або слабо-диференційованих оцінних шкал.

Особи з широким діапазоном еквівалентності («син­тетики») в тесті Роршаха дають більше відповідей у зв'язку з різними аспектами людського життя, більше виділяють цілісних людських фігур, у них більше від­повідей типу «людські рухи», при описуванні карти­нок ТАТ у «синтетиків» переважає звернення в мину­ле, тобто орієнтація на пошук причин того, що відбу­вається.

Вузькість — широкість категорії. Вона відображає ступінь диференційованості однієї категорії (різні варіації значення категорії «великий», ступінь розме­жування різних відтінків «червоного кольору» і т. ін.). Вузькі категоризатори схильні специфікувати свої вра­ження і обмежувати галузь вживання категорії, а широ­кі — підводити під одну категорію велику кількість прикладів, що їі підтверджують.

Дівчатка порівняно з хлопчиками звичайно обира­ють вузьку категоризацію (своєрідний концептуальний консерватизм). Випробовувані, у яких були викликані позитивні емоції, схильні створювати і використовува­ти ширші категорії.

Ригідний — лабільний (гнучкий) пізнавальний контроль. Він характеризує ступінь суб'єктивного відчуття складності, яким супроводжується перехід від одної діяльності до іншої. Ригідний контроль свід­чить про неможливість швидкого переходу з однієї пізнавальної функції на іншу в ситуації когнітивного конфлікту через низький ступінь їх автоматизації, гнучкий — про відносну легкість такого переключен­ня завдяки високому ступеню автоматизації.

При обстеженні учнів 6-х класів з'ясували, що по­люс ригідності співвідноситься з низькими показни­ками продуктивності мимовільного і довільного запам'ятовування, а також із нижчою навчальною успішністю.

Толерантність до нереалістичного досвіду. Вона проявляється в ситуаціях невизначеності, суперечно­сті, двозначності, припускає можливість прийняття вражень, що не відповідають або навіть суперечать тим знанням, що людина має оцінювати як правильні та очевидні.

Нетолерантні до нереалістичного досвіду особи в зав­даннях на сортування схильні формувати групи об'єк­тів за стандартними, передбачуваними ознаками, зада­вати багато уточнювальних запитань при аналізі невизначених інтерперсональних ситуацій.

Вузькість — широкість сканування. Цей стиль ви­являється в індивідуальних особливостях розподілу уваги, які характеризують широту охоплення аспектів ситуації і точність врахування її релевантних ознак. Спочатку він мав назву «фокусувальний контроль», оскільки першочерговою вважали здатність випробову­ваного концентруватися на об'єктивно заданих харак­теристиках стимулу. Його замінив «сканувальний кон­троль», бо фокусування уваги ґрунтувалося на постій­ному скануванні видимого поля.

Індивідуальні особливості в скануванні зумовлюють відмінності в станах уваги (тобто відмінності в кількості інформації, яка збирається до висловлювання думки) і здатності пригнічувати (вгамовувати) імпульсну експресію.

Полюс широкого сканування позитивно корелює з фактором Кеттела *добре моральне виховання» і нега­тивно — з фактором Айзенка «імпульсивність». Вузькі сканувальники описують себе як людей емоційних, широкі — показують менш виражену інтерференцію в методиці Струпа, тобто краще контролюють вербальні реакції. Висловлюють припущення про те, що екстен­сивність сканування є проявом дії загальнішого меха­нізму, а саме: здатності гальмувати, стримувати власну імпульсну активність.

Загострювання — згладжування. Йдеться про осо­бливості зберігання у пам'яті запам'ятованого матеріа­лу. У «згладжувачів» збереження матеріалу супроводжу­ється його спрощенням, втратою деталей, забуванням фрагментів. У пам'яті «загострювачів» відбувається виокремлення, акцентування специфічних деталей і осо­бливостей матеріалу, що запам'ятовується. ♦Згладжува-чам» властиві пасивність, консерватизм, відсутність почуття суперництва.

Імпульсивність — рефлективність. Цей когнітив­ний стиль (схильність приймати рішення швидко або поволі) найяскравіше проявляється за невизначеності, коли потрібно здійснити правильний вибір з безлічі альтернатив. Імпульсні випробовувані схильні швидко приймати рішення, не перевіряючи гіпотез, без ура­хування альтернатив. Рефлективним випробовуваним властиві сповільнений темп прийняття рішень, уточ­нення гіпотез на основі ретельного вивчення альтерна­тив. Рефлективні випробовувані витрачають більше часу на ухвалення рішення за рахунок ретельнішого розгляду фігур, фіксації і порівнювання їх, на оціню­вання своїх гіпотез, водночас вони збирають більше інформації.

Для полюса рефлективності характерні такі особли­вості інтелектуальної діяльності (протилежні особливо­сті характеризують полюс імпульсивності): викори­стання продуктивніших стратегій розв'язання задач; вищий рівень метапам'яті у вигляді інтроспективного знання про особливості власних стратегій запам'ятову­вання; поленезалежність; високі показники навчальної успішності, відсутність труднощів у читанні, розвине­ність мови, вираженість вербального контролю над своєю поведінкою.

Конкретна — абстрактна концептуалізація. Вона характеризує індивідуальні відмінності в особливостях інтерпретації (концептуалізації), зумовлених рівнем розвитку диференціації та інтеграції понять у межах індивідуальної понятійної системи. Полюс «конкрет­ності» характеризується незначним ступенем диферен­ціації та інтеграції понять, полюс абстрактності — високим.

Полюс «абстрактності» співвідносять із високим вербальним інтелектом (за методикою Векслера), ког­нітивною складністю (за репертуарним тестом), низь­ким рівнем догматизму та авторитарності, поленеза­лежністю (за тестом «Включені фігури»), кращою успішністю в розв'язанні завдань на формування понять (за методикою Врунера), високими показника­ми креативностІ (за поєднанням оригінальності і реалі­стичної спрямованості).

Цей когнітивний стиль пов'язаний із структурною організацією понятійної сфери суб'єкта. На думку Ч. Нозала, конкретна концептуалізація означає тен­денцію до ізолювання ідей, основану на дискретному, жорсткому, непересічному наборі понять; абстрактна — припускає існування взаємозв'язку понять, основаного на варіативному і гнучкому їх упорядковуванні. Відпо­відно перший стиль характеризується логікою окремих понять, тоді як другий — логікою семантичних просто­рів (Ч. Нозал).

Когнітивна простота — складність. Людина розу­міє, інтерпретує, оцінює і прогнозує дійсність на основі певним чином організованої системи особистісних кон­структів (Дж. Келлі). Конструкти як спосіб диференці­ації об'єктів можна застосувати для оцінювання іншої людини, самої себе, ситуацій, предметів.

Високий ступінь складності конструктивної системи означає, що людина будує сприйняття ситуації, виді­ляючи в ній безліч взаємопов'язаних аспектів, низь­кий — що вона це робить у спрощеній формі, оперуючи обмеженою інформацією.

Дані про зв'язок когнітивної простоти — складності з різними особистісними і поведінковими проявами суперечливі. Одні автори зазначають, що полюс когні­тивної складності пов'язаний із більшою точністю в оці­нюванні себе та інших людей, ефективністю у спілку­ванні, успішністю розв'язання завдань тощо, а інші співвідносять його з тривожністю, догматизмом, ригі­дністю, меншою соціальною адаптованістю. Такий самий неоднозначний і психологічний портрет когні-тивно простих суб'єктів.

Останнім часом у дослідженнях когнітивних стилів з'явилися нові тенденції. Насамперед розширився перелік тих індивідуальних відмінностей, які розгля­дають як когнітивні стилі. До них почали зараховува­ти: конвергентність — дивергентність (вузький, фоку­сований, логічний або широкий, відкритий, асоціатив­ний спосіб розв'язання проблем); внутрішній — зов­нішній локус контролю (відмінності в орієнтаціях на себе або чинники оточення); адаптивність — інновацій-ність (перевага конвенціональних, відомих процедур або схильність переформульовувати, виділяти нові перспективи при подоланні проблем) (Кіртон); вербалі-зацію — візуалізацію (надання переваги у використан­ні вербальної або візуальної стратегії в процесі переро­блення інформації).

Розширюється значення терміна «стиль», виокрем­люють стилі інтелектуальної діяльності, індивідуальні відмінності між людьми в характері постановки і розв'язання проблем (Р. Стернберг, Є. Григоренко), а також стилі учіння, що виявляються в наданні перева­ги певним способам навчальної діяльності школярів (Б. Лу Лівер),

Взаємозв'язки когнітивних стилів і їх співвідношення з продуктивними аспектами

інтелектуальної діяльності

Щодо характеру взаємозв'язку когнітивних стилів вироблено протилежні підходи. Поширена думка, що різні когнітивні стилі є самостійними вимірами, тому стійкі зв'язки між ними відсутні («множинний під­хід»). За іншим підходом, виокремлюють певну спільну підставу, яка зумовлює конкретні стильові прояви («уні­тарний підхід»).

Прихильники «множинного підходу», заперечуючи взаємозумовленість окр>емих стильових властивостей, пропонують розглядати когнітивні стилі як комбінацію незалежних чинників. Наприклад, широке сканування в однієї людини може бути пов'язане з полезалежністю, ригідністю пізнавального контролю, в іншої — з полене-залежністю, гнучкістю пізнавального контролю тощо.

Водночас представники «множинного підходу» наголошують на слабких кореляційних зв'язках між стильовими показниками. Інший аргумент стосується відмінностей у психологічних підставах близьких за своєю суттю стилів. Так, пробували довести очевидну спорідненість полезалежності — поленезалежності (за Віткіним) та аналітичного — тематичного стилів кате­горизації (за Каганом), оскільки їх полюси характе­ризують, відповідно, аналітичний, активний підхід до поля і глобальний, пасивний. Проте було отримано несподівані результати: між собою ці вимірювання корелювали слабо; переважання ПНЗ корелювало з невербальним інтелектом, тоді як переважання аналі­тичного стилю категоризації — з вербальним. Зро­били висновок про неможливість існування прямих зв'язків між різними стилями внаслідок наявності «опосередкувальних змінних» (наприклад, певних особових особливостей), під впливом яких зв'язки між стильовими показниками можуть набувати будь-якого вигляду.

у межах «унітарного підходу» зроблено спроби дове­сти, що основою різних когнітивних стилів є єдині пси­хічні механізми. На думку І. Шкуратової, велика части­на параметрів когнітивних стилів групується навколо виміру «аналітичність — синтетичність» (або «артику­льованість — глобальність»), що характеризує ступінь атомізації сприйняття навколишнього світу. Одні люди схильні будувати атомізовану картину світу, інші — цілісну. Було з'ясовано, що є кореляційні зв'язки між поленезалежністю (тести Готтшальдта і АКТ-70) і вузь­ким діапазоном еквівалентності (0,40 і 0,41 за Р = 0,05), проте з когнітивною простотою—складністю ці стилі не пов'язані.

Різноманіття когнітивних стилів до невеликої кіль­кості загальніших вимірів звів Р. Райдінг у типології стилів. Усі когнітивні стилі можна об'єднати у дві групи, виокремивши в такий спосіб базові когнітивні стилі: «цілісний — аналітичний стиль», що характери­зує тенденцію суб'єкта переробляти інформацію на рівні або цілого, або частин; «вербальний — образний стиль», який позначає схильність суб'єкта репрезенту­вати інформацію в процесі свого мислення вербально або візуально.

«Множинному підходу» суперечать значупді коре­ляції між окремими стильовими параметрами: зв'яз­ки між ригідним пізнавальним контролем та імпуль­сивністю; ригідним пізнавальним контролем, поле­залежністю, широтою діапазону еквівалентності та імпульсивністю; вузьким діапазоном еквівалентності та когнітивною складністю; імпульсивністю і поле­залежністю; абстрактною концептуалізацією і поле­незалежністю тощо. Недоліком «унітарного підходу» є неможливість зафіксувати стійкі й односпрямовані кореляційні зв'язки між відповідними стильовими параметрами.

Злагоджене, несуперечливе уявлення про природу когнітивних стилів не можна отримати на основі кон­статації відсутності або наявності кореляційного зв'яз­ку між окремими стильовими параметрами.

Одним із варіантів вирішення питання про зв'язки когнітивних стилів є багатовимірні класифікації сти­льових феноменів, які ґрунтуються на виокремленні якісних критеріїв взаємозв'язку тих або інших стильо­вих параметрів.

Так, Д. Уорделл і Дж. Ройс усі когнітивні стилі поді­лили на три групи за критерієм співвідношення в струк­турі кожного стилю когнітивних та афективних компо­нентів. Відповідно визначили когнітивні стилі (когні­тивна простота — складність, вузький — широкий діапазон еквівалентності, широта — вузькість катего­рії, аналітична — тематична категоризація, конкрет­ність — абстрактність, загострення — згладжування), афективні стилі (ригідний — гнучкий пізнавальний контроль, імпульсивність — рефлективність, толерант­ність до нереалістичного досвіду, фізіогномічність — буквальність сприйняття) і когнітивно-афективні стилі (полезалежність — поленезалежність, вузькість — широта сканування, побіжність ідей).

Ч. Нозал побудував типологію когнітивних стилів за критерієм рівня перероблення інформації і способів її організації. Рівні перероблення інформації охоплю­ють: перцепцію (рівень створення репрезентацій нав­колишнього світу у формі короткочасних перцептивних образів), концепцію (рівень створення понятійних репрезентацій), моделі (рівень специфіки структур індивідуального досвіду), програми (рівень регуляції цілеспрямованої поведінки). Способи організації інформації («метавимірювання») охоплюють: структу­ру поля, сканування, шкали еквівалентності й харак­теру контролю. Ця класифікація дає змогу зіставити феноменологію когнітивних стилів з теоріями переро­блення інформації і теоріями здібностей і фіксувати припуп];ення про наявність ще не описаних когнітив­них стилів.

У межах стильового підходу співвідношення стильо­вих і продуктивних характеристик інтелектуальної діяльності досліджував Г. Віткін. Він зіставив стиль і здібність, дійшовши таких висновків:

1. стиль — це інструментальна (процесуально-дина­мічна) характеристика інтелектуальної діяльності; здібність розглядають у зв'язку з рівнем виконання, тобто результативністю інтелектуальної діяльності;

1. стиль — біполярний вимір, який описують на основі медіанного критерію; здібність — уніполярний;

2. до стильових феноменів не застосовують оцінних суджень; здібності мають ціннісний контекст;

3. стиль — стійка характеристика особистості; здіб­ність — змінна у часі;

4. стиль виявляється генералізовано в різних пси­хічних сферах; здібність — специфічна стосовно певної діяльності.

Останнім часом з'явилися свідчення про зв'язок біль­шості стильових параметрів з різними аспектами продук­тивності інтелектуальної діяльності. Зокрема, полюс поленезалежності, виміряний за допомогою тесту «Включені фігури», співвіднесений із високими показ­никами невербального інтелекту і просторових здібно­стей, успішністю виконання тесту Равена, високим рів­нем креативності, продуктивнішою пам'яттю тощо. Полюс рефлективності (за показником «кількість поми­лок») у дітей пов'язаний із вищими оцінками на вербаль­ній, невербальній і загальній шкалах WISC, вищим рів­нем метапам'яті, високою навчальною успішністю.

Широкий діапазон еквівалентності («синтетичність») поєднаний із вищими показниками навчальної успішно­сті, темпом навчання, мимовільного і довільного запам'ятовування, виконання субтестів «Пам'ять» і «Складання фігур» за методикою Векслера, більшою ори­гінальністю дивергентного мислення і т. ін. Гнучкість піз­навального контролю пов'язана з вищими показниками мимовільного і довільного запам'ятовування, вищою навчальною успішністю. Полюс абстрактності співвідно­сять із високим рівнем вербального інтелекту і креативні­стю. Зв'язки когнітивної простоти—складності з інтелек­туальною продуктивністю суперечливі. Толерантність до нереалістичного досвіду, вузькість—широкість ска­нування пов'язані з продуктивністю інтелектуальної діяльності.

Другий критерій розмежування стилів і здібностей також умовний. Біполярність є сумнівною, оскільки сучасні дослідження дають змогу розглядати когні­тивний стиль як уніполярний (квадриполярний) вимір.

Невизначеним є третій критерій розмежування понять «стиль» і «здібність», оскільки в стильових характеристиках виявляється певний оцінний кон­текст. Так, полезалежність, імпульсивність у навчанні є недоліками, які необхідно компенсувати.

Стійкість стилю і мінливість здібностей також досить умовні. Отже, зіставлення стилів і здібностей не надто очевидні. При аналізі співвідношення стильових і продуктивних властивостей інтелектуальної діяльності необхідно враховувати психологічну неоднозначність традиційних стильових показників.