Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей

Усі основні галузі сучасної фундаментальної психо­логії виникли наприкінці XIX ст.: експериментальна психологія пізнавальних процесів (Г. Фехнер, Г. Гельмгольц, І. Мюллер), диференціальна психологія (Ф. Гальтон, Дж.-М. Кеттел), соціальна психологія (Е. Дюркгейм, В. Вундт та ін.). Диференціальну психо­логію здібностей і психодіагностику застосував Ф. Гальтон. Він став основоположником емпіричного підходу до розв'язання проблеми здібностей, обдарова­ності, таланту, запропонував основні методи і методи­ки, якими дослідники користуються і донині. У його працях викристалізувалися основні завдання дифе­ренціальної психології, психодіагностики і психології розвитку.

Гальтон намагався пояснити індивідуальні відмін­ності між людьми впливом спадковості, вважав, що здібності і талант успадковуються, методом близнюків вивчав вплив спадковості і середовища. За його припущеннями, ключові індивідуальні відмінності — «базові вимірювання» — фіксуються в мові, і аналіз повсякденної мови може дати інформацію про найзна-чущіші психологічні особливості людей, у співпраці з математиком Ч. Пірсоном Гальтон розробив основи кореляційного аналізу. Він став основоположником євгеніки (грец. еп — добре і genos — рід) — напряму генетики, що ставить завдання поліпшення біологічних властивостей людини шляхом штучного добору. Однак емпіричні результати досліджень не завясди підтвер­джували теоретичні припущення Гальтона, який був переконаний, що представники соціальної еліти біоло­гічно й інтелектуально перевершують представників соціальних низів, а жінки — менш талановиті і розум­ні, ніж чоловіки.

Ф. Гальтон дійшов висновку, що вимірювання в психології можливе тільки на основі зіставлення розки­ду значень вимірюваних змінних, оскільки в «психоло­гічній лінійці» немає ні абсолютної одиниці вимірюван­ня, ні нуля. Він сформулював гіпотезу про зв'язок інтенсивності психічної властивості з імовірністю її вияву, заклавши основи психометрики. Його послідов­ники створили ефективні і точні засоби вимірювання різноманітних здібностей. Суттю новостворених теоре­тичних концепцій стало твердження, що майже всі здібності концентровано проявляються в одній інте­гральній характеристиці — інтелекті, а найефективні­шим методом дослідження здібностей є тест.

Штерн довів, що існує не тільки загальна для всіх дітей певного віку нормативність у розвитку здібностей, а й нормативність індивідуальна, що характеризує кон­кретну дитину. Він також став ініціатором експеримен­тального дослідження мислення, мови і мовлення дітей, розробив методи тестування розвитку мислення, удос­коналив способи вимірювання інтелекту дітей, які створив А. Біне, запропонувавши вимірювати не розу­мовий вік, а коефіцієнт розумового розвитку (IQ).

Досліджував здібності швейцарський психолог Жан Піаже (1896—1980). Він брав участь у розробленні шкал вимірювання інтелекту, сформулював основи концепції когнітивного розвитку дітей, який розглядав як поступальний поетапний процес. Також створив концепцію стадіального розвитку інтелекту, виділивши в ньому періоди: сенсомоторного інтелекту (до 2 років); «конкретних» операцій (до 12 років) з підперіодом доопераційного інтелекту (до 6—7 років); формування «формальних» операцій (приблизно до 15 років). При цьому розумові дії він трактував як продукт інтеріори­зації спочатку зовнішніх (практичних) дій у внутрішні (розумові) дії. Піаже дійшов висновку, що етапи психіч­ного розвитку є етапами розвитку інтелекту.

До вивчення здібностей долучився і психофізіолог Б. Теплов, запропонувавши теорію здібностей і обдаро­ваності. Здібності він розглядав у розрізі індивідуально-психологічних відмінностей. Досліджуючи музичні здібності, він дійшов висновку, що саме якісний бік здібностей має найважливіше значення, хоча не ігнору­вав і кількісного підходу до індивідуальних достоїнств. Виступав проти ранжування людей за здібностями, наголошуючи на великому значенні індивідуальнотипової своєрідності здібностей.

На основі вивчення опосередкованої залежності розвитку здібностей від природних задатків Теплов довів, що не буває здібностей, які не розвивалися б у процесі виховання і навчання.

Б. Теплов детально розробив проблему співвідно­шення більш загальних і більш спеціальних здібно­стей, стверджуючи, що спеціальні здібності істотно залежать від особливостей інтелекту та інших власти­востей особистості. У працях «Психологія музичних здібностей» і «Розум полководця» проаналізував кон­кретні види діяльності, дійшовши таких висновків: здібності можна виявити тільки на основі аналізу осо­бливостей діяльності; успішність діяльності залежить від комплексу здібностей; можлива в широких межах компенсація одних здібностей іншими. Ці положення стали основою багатьох праць із диференціальної психології здібностей.

Загалом диференціальна психологія здібностей переймається дослідженням таких проблем:

• розвиток здібностей і їх детермінанти. Основною ланкою в детермінації здібностей є співвідношення спадковості і середовища;

• взаємозв'язок спеціальних і загальних здібностей;

• створення методів вимірювання здібностей, у широкому сенсі — методів вимірювання психічних властивостей індивідуальності. Гальтон вважав, що тести сенсорного розрізнення можуть посприяти вимі­рюванню інтелекту людини, оскільки поле, в якому діють інтелект і розум, тим ширше, чим краще органи чуття реагують на зовнішні подразники. Помітивши порушення здатності розрізняти тепло, біль, холод при ідіотії, він переконався, що за сенсорною роз-різнювальною чутливістю (диференціальний поріг чутливості) можна визначити інтелектуальну обдаро­ваність;

—взаємозв'язки здібностей і діяльності. Ізоморфізм (взаємодоповнюваність) здібностей і діяльності, що зводиться до формули «здібностей стільки, скільки видів діяльності», науково некорект­ний. Інші варіанти, передусім уявлення про складні зв'язки здібностей і видів діяльності, науково обґрун-тованіші.

Гальтон не досліджував впливу соціальних умов на розвиток здібностей. Цю прогалину заповнили інші дослідники. Основні проблеми сучасних студій: вплив мікро-, мезо- і макроспільнот, у які включена особи­стість, на розвиток здібностей; зв'язок між форму­ванням здібностей і зміною соціальних ролей (і навпа­ки); вплив оцінних нормативів і громадської думки, а також різних форм заохочення на розвиток здібно­стей; вивчення престижу здібностей, який формують засоби масової інформації.

Основним завданням соціальної психології є дослі­дження взаємозв'язків «суспільна потреба в певних здібностях — умови для їх розвитку — реальний розви­ток здібностей». Суспільство (а точніше — його інститу­ти) може у кращому разі стати сприйнятливим до пев­них ідей і планів, але ніяк не формувати вимоги.