• V:ed (вербально-рахунково-освітній) — відобра­жає вияв знань і навичок, набутих переважно в школі;

• К:М (механіко-просторово-практичний) — прак­тично-технічні здібності.

Вони, охоплюють так звані другорядні групові фак­тори, які характеризують окремі інтелектуальні здіб­ності, їх також поділяють на певну кількість специфіч­них факторів, що є найнижчим, четвертим рівнем цієї інтелектуальної ієрархії.

А. Ягер у межах своєї Берлінської моделі структури інтелекту, побудованої на основі обстеження 545 сту­дентів з використанням 191 тесту, виокремив два вимі­ри інтелектуальної діяльності: операції (у тому числі швидкість, пам'ять, креативність і складні процеси переробки інформації) і зміст (зокрема й вербальний, цифровий, образно-наочний). Загеиіьний інтелект, на його думку, є продуктом взаємоперехрещень усіх типів операцій і всіх типів змісту.

Наявність загального фактора інтелекту визнавав і Векслер. На його думку, інтелект — це здатність діяти цілеспрямовано, думати раціонально і взаємодіяти зі своїм оточенням ефективно. Він розробив шкалу для вимірювання інтелекту дорослих (Wechsler Adult Intelli­gence Scale — WAIS), вперше замість показника «розу­мовий вік» запровадивши вікові норми інтелектуального виконання. Також передбачав, що загальний інтелект охоплює такі компоненти, як вербальний і невербальний (виконавчий) інтелект. Подальші дослідження факторів довели, що насправді WAIS містить три фактори: вер­бальне розуміння (субтести «Обізнаність», «Розуміння», «Схожість», «Словниковий згшас»), просторову організа­цію (субтести «Кубики Косса», «Складання фігур»), опе­ративну пам'ять/увагу (субтести «Арифметичний», «Шифрування», «Запам'ятовуванняцифр»).

Оброблення й інтерпретування результатів може відбуватися на таких рівнях:

1. підрахування й інтерпретування балів загального інтелекту, вербального і невербального інтелектів;

2. аналіз профілю оцінок виконання субтестів ви­пробовуваними на основі підрахунку відповідних кое­фіцієнтів;

3. якісна інтерпретація індивідуального профілю із залученням даних спостереження за поведінкою випро­бовуваного у процесі обстеження та іншої діагностичної інформації.

Стандартний варіант оброблення полягає у підра­хунку первинних, «сирих» балів за кожним субтестом, які потім переводять у стандартні й відображають у вигляді профілю. «Сирі» оцінки окремо за вербальною і невербальною частинами підсумовують, а потім знаходять за таблицями відповідні показники загального, вербального і невербального IQ (табл. 3.5).

Додатковим є індекс вікового зниження інтелекту. Згідно з даними Векслера, всі субтести його батареї поділяються на дві групи: основні, успішність виконан­ня яких мало залежить від віку; субтести, результати виконання яких з віком погіршуються. До основних належать «Словниковий», «Обізнаність», «Складання фігур», «Виявлення деталей, яких бракує», до субтес­тів — «Відтворення цифр», «Виявлення схожості», «Шифрування» й «КубикиКосса».

Головним результатом цих досліджень стало ви­знання загального інтелекту як єдиної основи, більшою чи меншою мірою представленої в різних видах інте­лектуальної діяльності.

Згодом ідея загального інтелекту трансформувалася в уявлення про можливість оцінювати рівень загального інтелекту на основі підсумовування результатів виконан­ня тестів. Такими є інтелектуальні шкали, що охоплю­ють набір вербальних і невербальних субтестів (напри­клад, інтелектуальна шкала Векслера для дорослих включає 1 \ субтестів, інтелектуальна шкала Амтхауера — 9 субтестів). Індивідуальну оцінку рівня загального інте­лекту визначають як суму балів успішності виконання всіх субтестів. Однак при цьому відбувається підміна понять: вимірювання загального інтелекту перетворюєть­ся на вимірювання інтелекту в середньому.

Отже, однофакторний (двофакторний) ієрархічний підхід до такого неоднорідного за своєю структурно-функціональною організацією феномену, як інтелект, не зміг розкрити його сутнісні детермінанти, міжфунк-ціональні зв'язки і якісні відмінності. Тестові процеду­ри дослідження при вимірюванні давали лише кількіс­ний результат — IQ, але не могли пояснити, чому часто особи з меншими показниками інтелектуального коефі­цієнта були ефективнішими і соціально успішнішими в багатьох видах діяльності. Ця суперечність спонукала до подальшого наукового пошуку.