Французька школа функціональної лінгвістики.

Французька школа [Мартіне 1963, Гійом 1992], підкреслюючи комунікативну функцію мови, акцентувала увагу на раціональній організації мовного змісту в мові з урахуванням можливої взаємодії одиниць, динаміці мовних одиниць в мові. Дослідники звернулися до аналізу мовної дійсності в її необробленому вигляді згідно людським потребам, соціальним чинникам, екстралінгвістичному середовищу.

Функціоналізм у французькому мовознавстві пов'язують, насамперед , з ім'ям А. Мартіне- засновником і першим головою Міжнародного товариства функціональної лінгвістики, заснованому в 1976р. на Третьому Міжнародному Колоквіумі мовознавців - функціоналістів . Друкованим органом товариства є журнал " La linguistique " . Найбільш широко відомий сформульований і описаний ним принцип економії як найважливіший фактор історичного розвитку мови . Згідно з цим принципом , зміна мови - компроміс між потребами комунікації і прагненням людини до мінімізації зусиль

Роботи французької школи функціональної лінгвістики суттєво доповнюють загальну функціональну теорію , основні постулати якої можна об'єднати в таких положеннях: • цільова функціональна характеристика мовного елемента як по відношенню до системи мови (внутрішня характеристика) , так і по відношенню до зовнішніх факторів (зовнішня характеристика: середа , соціум , індивід , його тезаурус , ситуація ) ; при цьому внутрішня характеристика належить галузі вивчення структури і семантики , а зовнішня - області прагматики , звідси структурно - семантична і прагматична функції мовної одиниці ; розмежування мови і мовлення , що призводить згодом у французькому функционалізмі до розрізнення первинних ( мовних ) і вторинних (мовленнєвих ) функцій ; • знаковий характер мови та її одиниць (наявність означаючого і означуваного ), наслідком цього положення є спрямованість досліджень на план вираження ( синтагматический аналіз) і на план змісту ( парадигматичний аналіз ( опозиційний )) , націлений на виявлення первинних і вторинних функцій елемента , на встановлення центру і периферії в мовних системах; • різні підходи в аналізі мовних одиниць: ономасіологічний ( від значення і функції до форм їх вираження ) і семасиологічний- від форм до функції і значенням

Французька школа функціоналізму успадкувала дані положення, розвиваючи їх, з одного боку, і, з іншого - удосконалюючи і розробляючи свої шляхи і методи функціонального аналізу. Розглянемо детальніше найбільш показові, на наш погляд, функціональні теорії мови А. Мартіне. Мова, за А.Мартіне, - це знаряддя комунікації з подвійною артикуляцією і з особливою організацією даних досвіду.

У даному визначенні особливо підкреслюється комунікативна функція мови , яка підпорядкована основному завданню дослідження у визначенні мети мовної одиниці в процесі комунікації , тобто у виявленні її функції . Однією з основних проблем в теорії функціональної школи є проблема виділення самих мовних одиниць. Одиницями первинного членування А. Мартіне вважає Монеми ( monèmes ) , одиницями другого членування - фонеми ( phonèmes ) , Друга частина визначення містить положення про те , що кожній мові відповідає певна організація реальної дійсності , даних людського досвіду , що тягне за собою відмову від встановлення мовних універсалій , за винятком характеру подвійного членування мов. У цьому зв'язку мовну реальність переважно представляє вибір , що надається мовцеві самою мовою . Кожного разу говорящий вибирає серед дискретних елементів ( одиниць) - монеми фонем .

Основи функціонального напряму Лондонської школи..

Лондонська школа структуралізму , напрям в сучасній структурній лінгвістиці (Дж. Р. Ферс, Ст Аллен, Р. Робінс, М. Холлідей та інші). Л. ш. с. вивчає мову в синхронному плані ( Синхронія ), розрізняючи поняття структури ( синтагматика) і системи ( парадигматика ), а також соціальні аспекти мови. На перший план висувається семантика . Основний вклад в мовознавство — ситуаційна теорія значення в семантиці (залежність значення мовної одиниці від вживання її в типовому контексті певною особою; функціональні варіації мови виділяються на базі типових контекстів) і просодичний аналіз у фонології (облік явищ, що нашаровуються на звук: число і природа складів, характер звукових послідовностей, кордонів морфем, наголосу і т.п.). Основною функцією фонеми вважається смислорозподільна ф-я. Л. ш. с. відкидає поняття мовного колективу і суспільного досвіду, вивчаючи мову окремого індивіда

Крім ідей Ф. де Сосюра , на становлення ідей школи вплинули концепції британського фонетиста кінця 19 - початку 20 в . Г.Суіта (1845-1912) і антрополога Б.Малиновського ( 1884-1942 ) . Лінгвісти Лондонської школи прагнули до вироблення принципів синхронного аналізу конкретних мов різного складу(походження), відкидаючи підхід глоссематики як занадто абстрактний . З Празьким лінгвістичним гуртком Лондонську школу зближувало уявлення про мову як значущу діяльність, а також про цілеспрямованість мови , згодом розвинений Хеллідеєм . Від інших напрямків структуралізму Лондонська лінгвістична школа відрізнялася критичним ставленням до запропонованої Ф. де Соссюром концепції двобічності знака; згідно Дж.Ферсу , немає необхідності виділяти в якості особливих план змісту і план вираження і розмежовувати формальний та семантичний аналіз .

Центральним для лінгвістики , згідно з положеннями Лондонської школи , є вивчення значення. Значення тієї чи іншої лінгвістичної форми може бути розкрите лише на основі аналізу її вживання. У зв'язку з цим вводиться поняття контексту ситуації , що включає в себе поряд з предметом мовлення ознаки учасників мовного акту і наслідки цього акту. Значення тієї чи іншої форми визначається через її контекст , або контекстуалізацію . Контекстуалізація на лексичному рівні - це типове лексичне оточення ( колокація ) ; контекстуалізація на граматичному рівні - набір пов'язаних з даною формою граматичних категорій ( коллігація ) . Таким чином , в Лондонській лінгвістичної школі вивчення значення тієї чи іншої одиниці мови зводиться насамперед до аналізу її оточення.

Лондонська лінгвістична школа приділяла велику увагу проблемі виділення мовних одиниць. В області фонології її представники критикували інші напрями структуралізму за трактування всіх фонологічних явищ виключно в термінах фонеми , вказуючи , що такий підхід не застосовний до багатьох мов , зокрема до мов Східної і Південно -Східної Азії. У зв'язку з цим вводилося поняття просодеми - особливої одиниці , щонакладається на фонему або групу фонем . Особливо розглядалися функції складу. В області граматики поряд з морфемами Лондонська лінгвістична школа вивчала властивості слів і словосполучень . Лінгвістам Лондонської школи був властивий також інтерес до вивчення функціонування мови в соціумі.

З усіх напрямків структуралізму Лондонська школа була найбільшою мірою орієнтована на вивчення конкретних , в тому числі маловивчених мов , одним з її центрів була Школа східних і африканських досліджень в Лондоні. Р.Робінс відомий роботами з історії лінгвістики. М.А.К.Хеллідей з часом вийшов за рамки Лондонської школи , створивши своє власне науковий напрямок , що отримало назву « системної лінгвістики ».