Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
зубань.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
253 Кб
Скачать
☆

Концепція є. Куриловича про первинні і вторинні функції

Є. Курилович розрізнює у всіх відмінкових формах первинні і вторинні функції. Первинна функція пов'язана із значущістю форми, яка визначається в системі мови і не залежить від контексту. Вторинні функції, навпаки, визначаються контекстуальними умовами. Залежно від того, яка функція – синтаксична чи прислівникова – є первинною, слід розрізняти граматичні і конкретні відмінки

Синтаксична концепція відмінка Куриловича є. характеризується гнучкістю і більшим практичним застосуванням у поясненні найскладніших питань відмінкової системи. Учений розмежовував власне граматичні й контекстуально зумовлені елементи значення, що відображаються в первинних і вторинних функціях відмінка. Ці функції визначаються відповідно системою і контекстом. У теорії Куриловича Є. поділ відмінкових функцій на первинні і вторинні пов’язаний із виділенням суб’єктно-об’єктних і обставинних значень. Відмінкова система розглядалася вченим як ієрархічно організована. Її ядро складають граматичні відмінки (називний і знахідний), периферію – конкретні відмінки з обставинною функцією, що для них є первинною. Вони мають явні ознаки функціонального наближення до прислівників. Курилович С. підкреслював, що зв’язок між граматичними відмінками, які утворюють основу системи, і конкретними відмінками є досить слабким. Це твердження є незаперечним доказом неможливості виділення для форми, що має первинні і вторинні функції, так званого загального значення.

«Первинні функції», пише Є.Курилович, збігається з «головним значенням» уЯкобсона». Вживання висловів «власне (буквальне) і переносного значення» по Є.Куриловичу, передбачає певний ієрархію з-поміж них.

Неоднозначність трактування поняття «функція» в лінгвістичній теорії Функція – це спосіб поведінки, який притаманний якомусь об’єкту і сприяє його збереженню або тієї системи, в яку він входить як елемент. Залежно від типу функціонального підходу визначають різні поняття функцій, в яких акцентуються різні аспекти цього поняття: 1.реляційний – співвідношення між одиницями мовлення – глосематика – функція як операція над одиницями мовлення; 2. граматичний – функція як позиція у схемі речення, яка трансформується; 3. потенційний – функція у мові – потенція, а у мовленні – реалізація (Празька, Французька школи, функціональна граматика Бондарка); 4. рольовий підхід; 5. змістовий і 6. семантичний. Функції-потенції та функції-реалізації пов’язані із дихотомією Сосюра: про мову і мовлення. Функція розглядається в межах мови і створює одиниці спілкування, а в межах мовлення – поведінку одиниць мови у спілкуванні, тобто у реченні. У концепції Бондарка також протиставленні функції потенції і реалізації, через перетворення у мові функцій потенцій і реалізацій. Відображають перехід можливостей мовної системи у реальне мовлення. Учений виділяє 2 аспекти функцій: Потенційний – відображає здатність одиниці функціонувати і реалізовувати певні призначення і цільовий – результат функціонування мовної одиниці як реалізовані призначення мовних одиниць як досягнуту у мовленні мету. У мові завжди існує функціональний потенціал. Існує 2 підходи до визначення тотожності і не тотожності функції і значення. 1.про тотожність говорили представники Празької школи +Золотова і Слюсарєва. Значення відображає реальний світ, спрямоване у позамовну систему і пов’язане із мисленням. Мовна одиниця утворює значення не за формою, а за функцією. Функція включає значення мовної одиниці – поняття співвідносності. Значення пов’язане із статикою (мовою), а функція із динамікою (мовленням). 2. будь-яке значення можна розглядати як функцію мовного засобу. Будь-яка функція не є значенням. Слюсарєва вважає, що функція і значущість мають 1 сферу вияву – мовну систему і залежить від місця одиниці серед інших подібних. Мовна функція – це вияв значущості в одиниці вищого за ієрархією мовного рівня. Бацевич навпаки розрізняє поняття функції та значущості і обмежує системою мов. Функція може виявлятися в середині системи і за її межами. У тріаді понять: функція – значення – значущість, значення і є провідним. Значення, відображаючи мовний зміст, спрямоване на мовну форму. Має роз’яснювальний компонент (інтернаціонал) та зміст. Роз’яснювальний компонент як і функція у знаку, не виступає ніколи індивідуально. Від форми до змісту, або від засобів до функцій – семасіологічний аспект функціонального аналізу. Цей аспект вважають традиційним. Пов’язаний із давніми граматиками + граматика Паніні. Простежується зв’язок між контекстами, мовною ситуацією. Семасіологічний підхід може бути: структурно-семасіологічний (мовна форма, позамовний зміст) і функціонально-семасіологічний (мовлення, мовна система). Сучасні семасіологічні дослідження спрямовані на вивчення поведінки (функції) мовних одиниць у мовленні. Від змісту до форми, або від функцій до засобів ономасіологічний аспект. Пов’язаний із теорією найменування реалій дійсності. Передбачає вивчення того, як мовні одиниці співвідносяться із мовними реаліями. 2 типи підходу: структурно-ономасіологічний (позамовний зміст, мовна форма) і функціонально-ономасіологічний (мовна система, мовлення). Необхідно синтезувати 2 аспекти аналізу, бо вони взаємозалежні.Ономасіологічний відображає використання засобів у мовленні, а семасіологічний – упорядкування формальних засобів. Мовні знаки утворюють знакову систему особливого роду мову. Мовний знак являє собою одиницю мови, що служить або для позначення предметів або явищ дійсності і їх відносин, або для позначення відносин між елементами мови в тексті. Мовний знак являє єдність певного розумового змісту або означуваного і ланцюжки фонематичного розчленованих звуків або означуваного. Дві сторони мовного знаку, будучи поставлені у відношення постійної опосередкованої свідомістю зв'язку, складають стійке єдність, яка за допомогою чуттєво сприймається форми знака, тобто його матеріального носія, репрезентує соціально передане йому значення. Обидві сторони мовного знаку взаємно обумовлюють і припускають один одного, проте підкоряються загальному закону асиметрії в мові. Асиметричні відносини пов'язують дві сторони знака як двостороннього психічного утворення - план вираження і план змісту. Асиметрія мовного знака та його значення обумовлена асиметрією мовної одиниці, тобто мовного знака і його значення. На невідповідність у будові плану змісту і плану вираження в природній мові вказував ще Ф. де Соссюр, Ш. Баллі. Найбільш чітко асиметрія відносин між одиницями плану змісту і одиницями плану вираження була обгрунтована С. Карцевським.Він висловив ідею асиметричного дуалізму мовного знака, суть ідеї: обидві сторони мовної одиниці (що означає і позначуване) не є нерухомими, тобто співвідношення між ними неминуче порушується. Це означає, що поступово і повільно змінюється звуковий образ слова. І також поступово, хоча і набагато швидше, змінюється зміст слова. Це призводить до того, що первісне відповідність або симетрія поступово порушується і виникає асиметрія. Це робить мовний знак універсальним засобом спілкування. Роздуми про співвідношення потенційної синонімії та омонімії в мові привело останнього, фактично, до формулювання одного з основних принципів семіотичної діяльності, що визначають діалектику знака і значення, вирази та змісту, логіки і психології, почасти також синхронії і діахронії в мові. Мова рухається між двома полюсами, які можна визначити як загальне і окреме (індивідуальне), абстрактне і конкретне.

Функції мови. Комунікативна функція як основна функція та її репрезентації у фатичній, локативній і референтній функціях. Когнітивна функція та її співвідношення з гносеологічною, кумулятивною, референтною функціями. Емотивна функція та її вияв у модальній, поетичній та естетичній функції. Метамовна функція

Комунікативна функція.

Функції висловлювання – мінімальним контекстом мовних одиниць є висловлювання. Висловлювання є тією основною одиницею мовлення, і є основною одиницею аналізу у функц. граматиці.Вираження змісту, яке забезпечує спілкування. Різні види комунікації, тому у суч. Лінгвістиці функції висловлювання виводяться із структури мовленнєвого акту. Кіклевич характеризує таку структуру мовл. Акту

Контекст, текст, суб*єкт, конвенція (кількість знань, якими володіє суб), ситуація( про що повідомл.)Субєкт А за допомогою тексту В в контексті Д із врахуванням конвенції Е повідомляє про ситуацію С. Функції висловлювання випливають із різних типів відношень його до різних компонентів мовленнєвого акту. Функції:-конотативна-відношення висловлювання до контексту, прагматична – відношення висловлювання до суб*єкта і контексту разом (вплив), імплікативна ­ відношення висловлювання до конвенції ( міри знань про висловлення), юнктивна – відношення висловлювання до тексту, інтерпретативна – відношення висловлювання до субєкта і ситуації ( про різному розказати ситуацію)., номінативна – відношення між висловлюванням і ситуацією.

Конотативну функцію формують різін ситуації, що впливають на висловлювання.

Прагматична-інтенція (вплив)- комунікативна функція відображає найближчі цілі ­ ствердження, спонукання, питання. Паракомунікативна ­вторинна мета , прихована, зрозуміла тільки в контексті.

Усі висловлювання поділяють на 2 класи: констативи, перформативи, які не можна визначати за істиністю.

Імплікативна-приховані умови, настанови.

Юнктивна-відношення до тексту.

Інтерпретативна-цю функцію формують погляди й думки мовця. Оцінка і джерела звідки отримується інформація стосовно змісту. Функція змінюється, наскількимовцю відома ситуація. Мовець актуалізує інтенцію і це повязано з членуванням речення на тему і рему.Номінативна-буттєві ситуації. Ситуативна, дискурсивна. Референтні-нереферентні висловлювання, визначенфі у часі і просторі.