Празька школа. Функції мови у визначенні празької структурної лінгвістики

Фундаментальне положення праз.лінг.школи: мова – функціональна система; система засобів вираження, яка служить визначеній функції, для досягнення конкретної цілі. Завдання лінг.аналізу – описати мовні елементи в усіх їх функціональних проявах. Жодне явище в мові не може бути зрозумілим без урахування системи до якої ця мова належить.

1)Необхідно розрізняти внутрішню мовну діяльність і виражену мовну діяльність. 2) Важливою характеристикою мови є інтелектуальність афективність лінгвістичних явищ. Ці показники або переплітаються один з одним або один з них домінує над іншим.

3)У своїй соціальні ролі мовленнєва діяльність розрізняється в залежності від зв’язку з позалінгвістичною реальністю. При цьому вона має або функцію спілкування тобто направлена к означаемому, або поетичну функцію, тобто направлена до самого знака.

У функції мовної діяльності як засіб спілкування потрібно розрізняти два центри тяжіння: а) Де мова являється «ситуативною мовою» (практична мова), тобто використовує додатковий позалінгвістичний контекст; б) Де мова прагне створити цілісність, наскільки можливе закрите, з тенденцією стати точним і повним, використовуючи слова-терміни и фрази-судження (теоретична мова, або мова формулювання).

Кожна функція мовної діяльності має свою умовну систему. Неправильним є ототожнення одну функціональну мовленнєву діяльність з мовою, а іншу з «мовленням». Наприклад інтелектуалізовано мовленнєву діяльність з мовою, а емоційну з мовленням.

4)Форма лінгвістичних виявів з однієї сторони усне проявлення, в залежності від того бачить слухач того що говорить чи ні, з другої сторони письмовий прояв.

5) Важливо вивчати жести, що супроводжують усні прояви того що говорить. Важливим є ступінь соціальних, професіональних , територіальних і родинних зв’язків співрозмовників, приналежність їх до деяких колективів.

Р. Якобсон зосереджується на шести мовних функціях:

1.Емотивна – це всі варіанти вияву свого «я».

2.Референтна (денотативна) – коли підкреслюється контекст. Йдеться про той об’єкт, про який ми говоримо.

3.Конотативна – це може бути наказ чи заклик.

4.Поетична – форма виходить на перший план, а зміст – на другий.

5.Металінгвістична – це вихід за межі розмови при вживанні знайомих слів.

6.фатична – це функція підтримки контакту, коли важливо не те, що саме говориш, а те,щоб контакт не зник.

Празька школа. Проблема культури мови.

Проблема культури мови . Під културою мови празькі вчені розуміють турботу про стабільність літературної мови , яка повинна позбутися всіх непотрібних коливань . також заявляли про важливість розробки стилістичного багатства мови, здатного виражати найрізноманітніші відтінки значення . Боротьба за культуру мови передбачає свідомий вплив лінгвістів на розробку питань функціонального і стилістичного використання мовних засобів , на формування норм літературної мови, її стабілізаціі. Під культурою мови розуміється виражена тенденція мови до розвитку в літературній мові ( як розмовної , так і книжної ) якостей, яких вимагає її спеціальна функцією.

Першою з цих якостей є стійкість ; літературна мову повинна уникати всяких непотрібних відхилень і отримати точне лінгвістичне визначення ; другою якістю є здатність передавати ясно і точно , з усіма тонкощами найрізноманітніші відтінки ; третя якість - це оригінальність мови , т. е . підкреслення ознак , що додають їй специфічного характеру. Розвиваючи ці якості , доводиться приймати одну яку-небудь з різних можливостей , існуючих в мові , або ж перетворювати приховану тенденцію мови в навмисно використовувані засоби вираження.

Що стосується вимови , то з вищевказаних основних якостей випливає необхідність встановити певну вимову там , де ще допускається співіснування нефункціональних варіантів

Орфографія , будучи продуктом чистої умовності і практики , повинна бути легкою і ясною в тій мірі , в якій це дозволяє її функція зорового розрізнення.

Лексичному пуризму потрібно протиставити. прагнення до максимального збагачення словника і його стилістичної різноманітності ; однак поряд з багатством словника потрібно домагатися також точності його сенсу і стійкості там , де цього вимагає функція літературної мови .

В області синтаксису необхідно прагнути не тільки до індивідуальної лінгвістичної експресивності , а й багатства можливих диференціацій значень . Таким чином , з одного боку , слід виділяти риси, властиві досліджуваній мові , а з іншого - не можна через синтаксичний пуризм зменшувати число такого роду можливостей , які залежно від функції мови знаходять своє підтвердження навіть у синтаксисі .

. Необхідно , отже , стежити за тим , щоб даремні морфологічні архаїзми не збільшували без потреби відстань , існуючу між книжковою і розмовною мовою .

Дуже важливим для культури мови є упорядковання розмовної мови. Вона являє собою джерело , до якого завжди можна звертатися для пожвавлення книжкової мови .

такожу контектсі культури мови пражанами переглядається поняття норми і кодифікації . Норма розуміється , як сукупність стійких (тобто регулярно уживаних ) якостей, об'єктивно існуючих в мові і закономірності їх використання. Кодифікація ж - це осягнення і встановлення (виявлення ) норми , обумовлене історично обмеженим пізнанням об'єктивно існуючих закономірностей літературної мови . Таким чином , норма розуміється , як предмет наукової діяльності , а кодифікація , як сама наукова діяльність.