- •Порівняльно-історичний метод:
- •Натуралістичний напрям у мовознавчій концепції Августа Шлейхера:
- •Порівняльно-історичний метод у діяльності молодограматиків:
- •Лінгвістична концепція Вільгельма Гумбольдта
- •Казанська лінгвістична школа
- •Мовознавчі погляди і. О. Бодуена де Куртене:
- •Граматична теорія ф. Фортунатова
- •Основи етнолінгвістичного структуралізму е. Сепіра
- •Метод безпосередніх складників у лінгвістичній концепції американського структуралізму
- •Поняття мовної форми у структурній концепцепції блумфільда
- •Основні поняття техніки лінгвістичного аналізу у структурній концепції блумфілда
- •Празька школа. Функції мови у визначенні празької структурної лінгвістики
- •Празька школа. Проблема культури мови.
- •Празька школа. Функціональний синтаксис
- •ПРазьк шк основні поняття і досягнення фонологічного напряму празької структурної лінгвістики
- •Французька школа функціональної лінгвістики.
- •Концепція є. Куриловича про первинні і вторинні функції
- •Функції мовних одиниць
- •Граматичні ф-ї:
- •Основні положення функціонально-граматичної теорії с. Діка
- •Функціональна граматика як галузь функціональної лінгвістики.
- •Теоретичні засади та модель функціональної граматики о. Бондарка. Структура функціонально-семантичного поля (фсп): на прикладі фсп таксису та фсп персональності.
- •Основи функціональної морфології Беспояско, Городенська
- •Типи морфем в українській мові
- •Аналіз синтаксичних конструкцій Вихованець
- •Антропологічний характер лінгв. Концепції в.Гумбольдта.
- •Теорія двох періодів мовної еволюції у концепції шлейхера.
- •Зв’язок мови і мислення у концепції в. Гумбольдта.
- •Категоріальна ситуація як одне з базових понять у функціональній граматиці о. В. Бондарка (з конспекту).
- •Метод безпосередніх складників у лінгвістичній концепції американського структуралізму
- •Розуміння мови як д-сті людського духу у концепції в.Гумбольта
- •Зв’язок мови і дійсності у концепції гумбольдта.
- •Нове розуміння порівняльного методу у функціональному підході празького структуралізму.
- •Об’єкт вивчення глосематики.
- •Основи етнолінгвістичного структуралізму е. Сепіра
- •Основи лінгвістичного доробку а. Шлейхера.
- •Первинні і вторинні функції мовних одиниць
- •Пон. Літ. Мови у функціональній концепції празької школи
- •Поняття мовної форми у структурній концепцепції блумфільда
- •Поняття поетичної мови у функціональній концепції празького лінгвістичного гуртка
- •Поняття комутації у глосематичній концепції.
- •Предмет (те, з якого боку вивчається) лінгвістики у концепції в. Гумбольдта
- •Предмет лінгвістики у концепції а. Шлейхера.
- •2. Поліцентричні фсп, які є слабко центровані, оскільки спостерігаються певні труднощі у виявленні ядра поля.
- •Структура функціонально-семантичного поля персональності у функт.Грам бондарка.
- •2 Аспект периферії – семантика 3ї особи але обов’язково з предметною семантикою або істота ,яка не говорить. Вказівка на цю особу за допомогою займ 3 ос, ніколи не може бути учасником акту мовлення.
- •Внутрішньо лінгвістичні та зовнішньо лінгвістичні причини виникнення структурної лінгвістики
- •Внутрішньомовні причини: Структуралізм виник передусім як заперечення молодограматизму з його увагою до історії та психології мови, з його емпіризмом.
- •Основні поняття техніки лінгвістичного аналізу у структурній концепції блумфілда
- •Функції мовних одиниць
- •Граматичні ф-ї:
- •Чому вчення в.Гумбольдта наз. Аналіт. Напрямком у лінгвістиці.
- •Розуміння мови як природного організму в лінгвістичній концепції а. Шлейхера
- •Історико-генетичний напрямок концепції а.Шлейхера.
Основи функціональної морфології Беспояско, Городенська
морфема існуєтільки в складі слова і є йогонайменшимнаділенимзначенням компонентом, який не маєсинтаксичноїавтономності. Повторюючись у різних словах з тим самим значенням, морфема внаслідокзмінюваних умов свогофункціонування, тобтозмінисусідніхморфів, фонемноваріюється. Цевиявляється в аломорфах – рядіморфіводнієїморфеми, щозумовленіморфонологічними та лексико-граматичнимиособливостямипопередніхщодонеїабонаступних морфем. Отже, морфиз’являються у певнихпозиціях, у певномуоточеннісусідніх морфем. Фонемний склад кожного морфа є єдиноможливим у цьому (а не іншому) оточенніморфів. Саме тому морфема – цесукупністьморфів, одиниця, щоповторюється і відтворюється в текстах (Н.Ф. Клименко). Точна кількість морфем у мові не встановлена, щопояснюєтьсярозбіжностями в поглядахучених на виділення морфем та ототожненняїх. В інвентарі морфем сучасноїукраїнськоїмови до шести сотеньафіксальнихінваріантниходиниць. Взаємовідношення морфем у системімови, об’єднанняїх у класивстановлюють за допомогоюпевнихознак, щовраховуютьїхню роль ускладі слова, місцерозташування в ньому, функції, форму, а такожпоходження.
префікси на відмінувідсуфіксівутворюють слова на ґрунтіслів, а не основ. Саме тому вони не змінюютьналежностітвірного слова до певноїчастинимови: дід – прадід, нести – віднести, моральний – аморальний. Префіксивиникли на базіприйменників і часток. Чим молодшийпрефікс, тимвиразнішийзв'язокйого з прийменником (досвіт – до світу, переддень – перед днем). Лише найдавнішіпрефіксивтратилиповністюзв'язоксвоєї семантики ізслужбовими словами (убогий).Іншійогозберігають (В.О.Горпинич). В українськіймові – понад 80 префіксів, переважнабільшість з яких є питомими. Префіксальна система українськоїмовидоситьстійка, поповнюється вона за рахунокзапозичень та префіксоїдів.
Необхідно розрізняти два типи змін у звуковому складі морфем: чергування звуків (варіантів фонем) і чергування окремих фонем. Такі чергування викликаються потребами словозміни або словотворення. Вони є закономірними, бо відбуваються у точно визначених умовах і обов'язково у тій самій морфемі: круча – кручі, жити – життя, ніч – ночі, рука – руці. У перших двох парах слів у тих самих кореняхчергуються звуки (основнийвиявфонеми і їїваріант), у третій і четвертій парах слівчергуютьсярізніфонеми. Чергуваннязвуків у морфемі – це чисто фонетичнічергування, якізумовленіфонетичними нормами українськоїмови. Чергування фонем, щовиникають з потреб формотвореннячисловотвору, становлятьпроміжнуділянкуміжфонологією і морфологією і тому маютьназвуморфонологічних, абофономорфологічних.
Словотворення Беспояско, Городенська
Вивчаючисловозміну і формотворення, треба звернутиувагу на розрізненняцихявищ. Якщовихідне слово і відповіднайомупохідна форма маютьоднаковеномінативнезначення, а розрізняютьсяграматичнимзначенням, то вони є різними формами одного й того самого слова і належать до словозміни: книга – книгою, золотий – золота, слухаю – слухають. Форми, щорозрізняютьсянеграматичнимзначенням, є різними лексемами і належать до словотворення (ліс – лісник). кожне слово, утворене шляхом основоскладання, є складним, бомаєкількакоренів (землемір, місяцехід, трикутник). Проте не кожнескладне слово утворюється шляхом основоскладання. Так, прикметник залізобетонний є складним, але утворивсявін не основоскладанням, а способом суфіксаціїскладноїоснови: залізобетон+н-ий. А вже слово залізобетонутворилося шляхом основоскладання. Отже, треба розрізнятиосновоскладання і суфіксаціюскладнихслів.Вивчаючипитання про інтерфікси, треба звернутиособливуувагу на те, щосамепоняттяінтерфікса, інтерфіксації у мовознавствівизначаєтьсяпо-різному. Однівченіінтерфіксамивважаютьлишеголосні звуки, щослужать для поєднаннячастин складного слова (хлібороб, землетрус).Іншілінгвістиінтерфіксаминазиваютьтакожасемантичнісегменти, які не маютьні лексико-граматичного, ніграматичногозначення, але з'являються у словах тоді, коли твірна основа і твірнийсуфіксчипрефікс у процесісловотворення не можутьпоєднатися з фонетико-орфоепічнихчиінших причин (ялт+ський – ялтинський, театр-аль-ний). Такіструктурні прокладки називаютьсящеструктемами.
Найменшу неподільну формальну частину слова, яка має значення і виділяється на основі зіставлення з елементами інших слів, називають морфемою, а сукупність морфем, що утворюють слова і становлять морфемну підсистему мови, – морфемікою. Кожна морфема є спільною для групи слів української мови і додає до слова певне значення – щоразу те саме.
Розділ мовознавства, який вивчає будову слова і типи морфем, також називається морфемікою. Самостійною наукою морфеміка стала у 70-их роках минулого століття, а до того часу її вивчали в складі морфології або дериватології (словотвору).
З морфемікою тісно пов’язані й такі розділи мовознавства, як морфонологія та морфотактика. Морфонологія вивчає звукові зміни та чергування голосних і приголосних звуків у морфемах: берегти – бережуть, ходити – ходжу, сон – сну, лід – льоду, перемогти – перемагати та ін. Морфотактика – це наука про закономірності сполучуваності морфем у словах.
Повертаючись до визначення морфеми, варто наголосити, що морфема є найменшою і неподільною, оскільки далі її можна поділити лише на фонеми, про які вже не можна сказати, що вони виражають хоча б якийсь зміст.
Характерною ознакою всіх морфем є їхня відтворюваність і повторюваність у мові: в певній групі слів української мови вживається та сама морфема з тим самим значенням, наприклад, переробити, переписати, перефарбувати, перешити (префікс пере- зі значенням «виконати дію вдруге»); синіти, біліти, зеленіти, червоніти, чорніти (суфікс -і- зі значенням «виявляти ознаку протягом якогось часу»); синити, білити, чорнити, притемнити (суфікс -и- зі значенням «надавати предметові якоїсь ознаки, кольору»).
Кожна морфема має певне значення, а коренева морфема виражає поняттєвий зміст, тобто виявляє зв’язок з поняттям про предмет або явище. Так, поділивши слово при-в’яз-ува-ти на морфеми, встановлюємо їхні значення: префікс при- означає приєднання (пор.: прибивати, пришивати, приєднувати); корінь -в’яз- указує на дію – «з’єднувати, скріплювати щось, обвиваючи мотузкою»; суфікс -ува- має значення недоконаного виду, тривання дії, а суфікс -ти– показник форми інфінітива. При цьому подальше членування вже не призведе до виділення значущих частин: п-р-и … У словах садівник, працівник, пасічник, школяр, кресляр, лікар, теслярсуфікси -ник, -ар, -яр означають назв осіб за родом діяльності, а суфікси -ин, -анин, -чанинмають значення назв осіб за національністю чи територіальною ознакою: киянин, болгарин, полтавчанин.
У мовознавчій науці, крім терміна морфема, використовують термін морф.Морф – це конкретний вияв морфеми, її реалізація в певному слові, тоді як морфема – це узагальнена одиниця. Наприклад, у дієслівних формах любити, люблю визначаємо частини люб- і любл-, які є різними морфами однієї кореневої морфеми люб-. Так само виділяємо різні морфи тієї самої кореневої морфеми у словах: садити – саджу, ніс – нести – носити, лід – льоду, лебідь – лебедя та ін.
Різновидами морфів є аломорфи та варіанти морфем.
Аломорфи – це однакові за значенням морфи, формальна відмінність між якими зумовлена позицією в слові. Ця відмінність виникла внаслідок різних фонетичних процесів (чергування, асиміляції та ін.). Іншими словами, аломорфи – це фонетичні модифікації морфем, наприклад, книга – книжковий, ніжність – ніжності, книжка – книжок, Київ – Києва, спитати – зробити, вінець – вінця.
Варіанти морфем – це однакові за значенням морфи, які є взаємозамінними в тих же позиціях у слові. Це морфи, які характеризуються фонемною близькістю, наділені тотожним значенням і здатні замінити один одного в тій самій формі слова, наприклад, письменнику – письменникові, сосон – сосен, одної – однієї, одною – однією, одно – одне, ходімо – ходім, сміятися – сміятись.
