Основи лінгвістичного доробку а. Шлейхера.

Август Шлейхер – представник натуралістичного напряму в мовознавстві, прихильник біологічної концепції мови. Мову він розумів як природній організм, що виник без участі людини, сформувався і розвинувся за певними законами і має врешті зникнути. Власне це натуралістичне положення є провідним у його лінгвістичному доробку, сформувалося ще в перших працях, зокрема у «Порівняльно-лінгвістичних дослідженнях»1848,та «Німецька мова»1859 ще до теорії Дарвіна, яка пізніше також мала свій вплив. Таким чином мовознавство він відносив до природничих наук, розмежовуючи на філологію, якій віддавав вивчення літературних пам’яток та функціонування мови в суспільстві, зв’язок з духовним та культурним життям, та лінгвістику , яка вивчає власне мову саму по собі(вивчення будови мови,вплив різних типі морфологічних структур, вивчення її у синхронному та діахронному планах). Шлейхер вважав, що вивчення мовної форми, типологічна і і генеологічна систематика мо становлять основний зміст лінгвістики. Шлейхер вказував на безпосередній зв’язок мови і мислення, називаючи мову звуковим виразником думки і застосовував до мови точні природничі методи дослідження, насамперед спостереження і чітку класифікацію за будовою. Шлейхер вводить поняття «морфологія», запозичуючи з природничих наук і вкладаючи в нього розуміння вивчення будови форми. Досліджує морфологічні типи мови як природної структури, поділяючи мови на ізолюючі(односкладові), аглютинативні і флективні, і наголошуючи на еволюції мови від простих (ізолюючих) до більш складних форм. Зокрема, у праці «Про морфологію мов» розробляє вчення про два періоди в еволюції мов: доісторичний(утворення морфології і мови як такої) та історичний(розпад мови, складні процеси у зміні будови). Ще Шлейхер виділяє типологічну (відповідно до морфологічного типу) та генеалогічну класифікації мов. До останньої водить поняття родового дерева, пояснює через мовні контакти можливі спільності у структурі неспоріднених мов і відмінності у споріднених. Вивчає слов’янські мови у порівняльному структурному аспекті. Сформулював поняття індоєвропейської прамови. Розрізняв мовознавство(природнича наука) і філологію(історична).Філологія і мовознавство перетинаються у синтаксисі. Власне ці положення і складають основу лінгвістичного доробку Шлейхера, який багато у чому критикувався, водночас мав беззаперечний плив на світове мовознавство

Первинні і вторинні функції мовних одиниць

Первинна ф-я вказує на призначення мовної одиниці , дає відповідь на питання «для чого існує в мові ця одиниця, яка мета її використання ?». Для мовних одиниць, які мають план змісту й план вираження, первинною є семантична ф-я. Вона виявляється в опозиції. Наприклад, на основі протиставлення граматичних значень однини й множини встановлюють первинну функцію форм числа – розрізнення одиничності та множинності (книга - книги); первинною ф-ю форм часу є розрізнення дії в минулому, теперішньому й майбутньому залежно від сис-ми часів, яка існуєв певній мові. Первинною ф-ю дієслів іти, їхати, пливти, летіти є розрізнення способів пересування. Через асиметрію плану змісту та плану вираження виникають вторинні ф-ї, коли мовна од. передає узагальнене з-ня, вжив. у протилежному з-ні або ж не співвідноситься з дійсністю. Вторинні ф-ї:

а) ф-я генералізації; б) ф-я транспозиції; в) ф-я десемантизації.

При генералізації мовна од. передає узагальнене з-ня (протиставлення нейтралізується). Напр.: Сорока – корисний птах: знищує шкідників. (можлива конструкція із формою множини: Сороки – корисні птахи: знищують шкідників).

При транспозиції мовна од. вживається у протилежному з-ні. Напр., в укр. мові форми теперішнього часу можуть позначати дію, яка а) відбудеться (теперішній час у значенні майбутнього часу): Додому їдемо завтра; б) відбулася (тепер. час у з-ні мин. часу): І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи… (Л Українка); в) «історичний теп. час»: «Уже на поч. ХІ ст. Іларіон ставить княгиню Ольгу поруч з Володимиром».

Теп. час у знач-ні мин. (майб.) часу супроводжується словами із часовим знач-м (часовими детермінантами): вчора, завтра, влітку, потім, минулого тижня тощо, які вказують, що дія відбулася до (відбуватиметься після) моменту мовлення.

При десемантизації мовна од. реального з-ня не виражає. Напр., первинна семантична ф-я категорії роду полягає в розрізненні статі іменників-істот, що виявляється в опозиції (викладач-викладачка). Щодо іменників-неістот, для них розрізнення за статтю неможливе, тому категорія роду виконує вторинну асемантичну ф-ю десемантизації (вона служить лише для оформлення іменника як лексико-граматичного класу слів.)