Теорія двох періодів мовної еволюції у концепції шлейхера.

Ґрунтуючись на дарвінівській теорії, Шлейхер прагне встановити загальні закони виникнення і розвитку мови. Він вважає, що як органічний світ розвинувся з одноклітинних організмів, так і всі мови світу ведуть своє походження від таких найпростіших форм, в яких ще не виражені ні дієслова, ні іменники, ні відмінювання, ні відміни. Шлейхер встановлює «для всіх мов однакове походження за формою»: всі мови світу походять від простого кореня, який відрізняється звуковим матеріалом і значенням для людей, що живуть в різних природних умовах. В процесі еволюції мови пройшли шлях розвитку від найпростіших структур до найвищого ступеня зростання. Еволюційна теорія мови А. Шлейхера випробувала на собі сильний вплив філософської системи Гегеля. Як відомо, у Гегеля першопричиною розвитку всього є дух, його діяльність. Доки дух перебуває в природі, вона розвивається, сповнена творчих можливостей. Коли ж припиняється інобуття духу, він покидає природу і повертається до себе, природа перестає розвиватися, відбувається поступове руйнування і відмирання вже існуючих форм. Те ж саме Шлейхер спостерігає і в мові. У перший, доісторичний період життя людини «дух зв'язаний у звуці» і відбувається мовне творення у всьому різноманітті його форм. Після того, як дух повертається до себе в історії людства, він вже не створює нових мов; природа, сповнена творчої потенції в попередній період, знижується до відтворювання. В цей період звуки мови «зношуються», виникають різноманітні асиміляції, звукові викривлення, зникає багатство форм, проявляється тенденція до спрощення. Після видалення творчого духу з мови на нього починають впливати фізичні закони, мова лише відтворюється, дряхліє, її виродження стає все більш помітним.

!!!!!!!!Отже, Шлейхе виділяє два періоди у формування будь-яких мов – «доісторичний» та «історичний» (цю тезу вчений запозичив у Гегеля).

Становлення мовних структур, досягнення ними формальної завершеності, відбувається в доісторичний період. У доісторичному періоді мова розвивається від простої до складної, збагачується новими формами (тут Шлейхер іде за Гумбольдтом, який стверджував, що всі вищі форми мови виникли з простіших: аглютинативні з ізолюючих, а флективні з аглютинативних).

В історичний же період використовує їх в готовому вигляді. В цьому періоді, мовні структури можуть лише розпадатися, руйнуватися. В історичному періоді відбувається регрес, розпад мови (звуки «зношуються», зникає багатство форм, простежується тенденція до спрощення). Це період старіння і поступового вмирання мови. Цим твердженням Шлейхер заперечує Гумбольдту, який вважав, що мова постійно вдосконалюється.

Він, як і романтики, стверджував, що морфологічно складні давні класичні мови (санскрит, давньогрецька, латинська) були найдосконалішими. Ця концепція ґрунтувалася на матеріалі індоєвропейських мов, які змінювалися від синтетизму до аналітизму.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ДИСТРИБУТИВНОГО МЕТОДУ СТРУКТУРНОЇ ЛІНГВІСТИКИ. Основні принципи дистрибутивної методики розробив у 20-х рр. XX ст. Л. Блумфільд (дослідження мови, за доп вивчення оточення окремих одиниць в тексті без використання даних про повне лексичне або граматичне значення цих одиниць), а в 30-50-х роках їх розвинув 3. Харріс, якого вважають творцем цієї методики. Поява дистрибутивного аналізу пов.із вивченням аналітичних мов американських індіанців, для яких було потрібно розробляти граматику нового типу. Робота лінгвіста – як де шифрувальник у мовному аналізі. Єдиний реальний об’єкт вивчення – текст, який необхідно дешифрувати, тобто виходячи з оточення одиниці, її сполучуваності з сусідніми одиницям, розподілити мовні одиниці на класи з метою дослідження їхнього місця в с-мі мови.

Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») -- сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент (синтагматичний відрізок) на відміну від оточень інших елементів. Дистрибутивний аналіз -- методика дослідження мови на основі оточення (дистрибуції, розподілу) окремих одиниць у тексті. Кожна мовна одиниця має своє особливе оточення, тобто в дистрибутивних властивостях мовної одиниці реалізуються її внутр властивості, які відображають її функціональну роль. Немає двох одиниць, оточення яких би повністю збігалося. Деякі одиниці мови мають навіть одиничну дистрибуцію (укр. гайнувати поєднується лише зі словом час). Навіть коли дві одиниці абсолютно однаково звучать (укр. мати (іменник) і мати (дієслово),

Основні поняття (терміни): універсум мови - об'єкт дослідження; конкретний акт мовлення (к.а.р.) - б-я відрізок мови одного з учасників комунікації, обмежений з обох сторін мовчанням (паузами). Термін вислів відповідає різним текстовим відрізками: речі, звуку, фразі, пропозиції. Сегмент - це відрізок мовлення, виокремлює в даній послідовності к.а.р.. Дескріптівісти строго розмежовують операції сегментування і наступні операції ототожнення сегментів. У цьому полягає принципова відмінність їх від традиційної лінгвістики, яка зазвичай не ставить питання про сегментацію мовленнєвого матеріалу. При цьому або беззастережно приймаються графічні та орфографічні членування тексту, або процедури сегментації включаються в саме опису та класифікацію одиниць мовлення. Сегмент протиставляється елементу. Елемент - це абстрактний сегмент, звільнений від конкретних ситуативних рис. Сегмент і елемент - два найважливіших процедурних терміна, які послідовно вживаються на кожному етапі аналізу. Наступне важливе поняття – оточення. Оточення елемента - це сусідство в акті мовлення інших елементів. Оточення можуть бути різними, можуть мати довільну довжину. Дистрибуція або розподіл елемента - сукупність всіх оточень, у яких він зустрічається в мові.

Таким чином, дистрибутивний аналіз будується на основі синтагматичних відносин між елементами. Методика охоплює сегментацію тексту на одиниці (виділення мовних сегментів), роботу з інформатором (встановлення опозицій) і опис дистрибуції (мовл.сегменти звод.в 1 парадигматичний конструкт,встан.варіанти та інваріант). Основне дист.правило: якщо два елементи перебувають в одному й тому самому оточенні, то вони належать до одного класу. Розрізняють три типи дистрибуції: додаткову, контрастну та вільного варіювання.

1)Мовні одиниці знаходяться у відношенні додаткової дистрибуції, коли кожна з них трапляється в такій сукупності контекстів, у якій не трапляється жодна з інших, тобто коли мовні одиниці не трапляються в однакових оточеннях. Так, звуки [и] та [і] знаходяться у додатковій дистрибуції, оскільки [и] на відміну від [і] не може стояти на початку слова і після м'яких приголосних. Виводиться поняття субституції – зведення синт.одиниць в парадигми (варіанти одиниці, аловаріанти). 2) Якщо ж мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях і при цьому розрізняють їх значення, то вони знаходь. в контрастній дистрибуції (різні одиниці). Наприклад, звуки [и], [а], [у], [є] (бик -- бак -- бук -- бек); тобто множина значень, в яких знаходиться одиниця а) повністю або б) частково входить у множину значень інної одиниці тексту. 3) Коли ж певні мовні одиниці трапляються у тому самому оточенні і при цьому не розрізняють форм слів або значень, то вони знаход у стані вільного варіювання (чергування), це варіанти одиниці. Наприклад, постфікси -ти і -ть в інфінітиві (любити -- любить), закінчення -ові(-еві), -у(-ю) у Д.в. і М.в. іменників ІІ відміни (батькові -- батьку, кобзареві -- кобзарю).

В амер.лінг. дистрибутивним методом виділяли 2 елем.одиниці мови: фонеми і морфеми, які вивчалися фонологією та морфологією. У межих цих наук виділ.морфонологія, що охоплювала фонотактику (зв’язки між фонемами, фонетичними структурами) та морфотактику (опис структури речення, по суті - синтаксис). Таким чином, морфема визн.цент.одиницею, нехтували словом і відмовлялис від поділу на синт.і морфологію. За межами лінг.аналізу залишались лексичні значення і будь-які дослідження звукової будови мови.

ДОМІНУЮЧІ ТА ФОНОВІ КАТЕГОРІАЛЬНІ СИТУАЦІЇ У ФУНКЦІОНАЛЬНІЙ ГРАМАТИЦІ О.В.БОНДАРКА. Кожне висловлювання виражає семантичну ситуацію, тобто загальну, яка включає в себе визначений комплекс категоріальних ситуацій. Серед цього комплексу визнач. домінуюча, яка превалює у контексті, фонові КС – другорядні по відношенню до домінуючих. Домінуюча категоріальна ситуація – це найсуттєвіший акт. елемент із сукупності семантичних елементів, що формують В. Фонові КС – семантичні елементи, які можуть бути необхідними умовами реалізації досліджуючої КС, але в ієрархії актуалізованих елементів змісту В їхня роль вторинна. Наприклад, загальна ситуація В характеризується як буттєва/екзистенціальна. Ця категоріальна ситуація виступає у таких варіантах КС: - існув/не існув субстанції; напр.: Таких гібридів не буває. Такі гібриди також бувають. – протиставлення існувань. Напр.: Бувають дослідження, що мають правильні результати, а бувають такі, що не дають правильних результатів. Вираж різні категоріальні і семантичні елементи: модальні, темпоральні (в заголовках), персональні (мовці про В об’єкт), але лише перший елемент визначає домінуючу екзистенційну ситуацію (-), яка виступає у загальній ситуації, вираж у реч як мікросистема із своїм змістом. Ця мікросистема має свою семантичну мікроструктуру і відношення між елементами цієї структури. Це елементи БУТТЯ, в його предикативному відношенні до існуючої субстанції. Ін. семантичні ознаки змісту ситуації цього висловл взаємодіють із системою буття і виконують роль реалізаторів існування конкретних ознак буття. Напр: темпоральність, ствердження/заперечення, та ін., які формують мікросередовище для існування домінуючої КС. Інші категоріальні елементи у змісті ситуації В не беруть участь у вираж. катег. буття, але вираження загальної ситуації В без них неможливе, тобто тобто вони оформлюють макросередовище для домінуючої КС. Напр: персональність 3 ос тут не впливова.

З ЯКОЮ МЕТОЮ І В ЯКІЙ ТЕОРІЇ А. ШЛЕЙХЕР ВИКОРИСТОВУЄ ПОНЯТТЯ МОРФОЛОГІЧНИЙ ТИП МОВИ? А. Шлейхер зараховує лінгвістику до природничих наук, пояснюючи специфіку мови за аналогією до живих організмів, які виникають, розвиваються і відмирають незалежно від людської волі. Відповідно до цього із галузі біології Шлейхер запозичує термін морфологія і переносить його у сферу лінгвістики. Морфологія − вченя про форми, побудову організму. Як і будь-який організм, мова має форму, побудована, побудована певним чином − отже, має відповідний орфологічний тип. Мови, що мають спільні принципи побудови, утворюють один клас − морфологічний тип. Шлейхер виділяє 3 такі типи: кореневі, аглютинуючі та флективні мови. Він виводить теорію про трансформацію морфологічних типів, згідно з якою кожна мова у своєму розвиткові проходить еволюцію від нижчого до вищого етапу, до типу через аглютинуючий до флективного. Таким чином, А. Шлейхер уподібнює розвиток мови від кореневого до еволюції живих організмів − від простих форм до складних.

ЗАВДАННЯ ЛІНГВІСТИКИ ЗА ТЕОРІЄЮ ШЛЕЙХЕРА. Вивчення будови мови, вплив різних типів морфологічних структур, вивчення їх у синхронному та діахронному планах. Завдання філології – використання мови, філологія відносяться до історії, функціонування мови в суспільстві. з якою метою і в якій теорії шлейхер використовує поняття морфологічний тип мови Як і Гумбольдт, Шлейхер вважав, що вивчення мовної форми і типологічна і генеалогічна систематика мов становлять основний зміст лінгвістики («глоттікі»), яка вивчає походження та подальший розвиток цих форм мови. Морфологічна класифікація мов. Вчення про мовні типах Шлейхер 'називав морфологією, запозичивши цей термін з природознавства, де він позначав науку про будову й формоутворенні рослин. Морфологія мов повинна, по Шлейх-ру, вивчати морфологічні типи мов, їх походження і взаємні відносини. Морф. тип (клас) мови визначається будовою слова, яке може виражати значення («корінь») і ставлення («суфікс»). Є три типи комбінацій значення і відносини: ізолюючі мови мають тільки значення (коріння); агглютинирующие мови виражають значення і ставлення (коріння і приставки); флективні мови утворюють в слові одиницю, яка має і значення ставлення. Полісінтетіческіе мови, виділені Гумбольдтом, Шлейхер розглядав як варіант аглютинативна форми мови. Морфологічні типи мови, на думку Шлейхера, є прояв трьох ступенів (стадій) розвитку: односкладовий клас представляє найдавнішу форму, початок розвитку; аглютинативна - це середня ступінь розвитку; флектирующие мови як останній ступінь містять в собі в стислому вигляді елементи двох попередніх щаблів розвитку.

ЧОМУ І В ЯКОМУ ТРАКТУВАННІ А.ШЛЕЙХЕР ЗАСТОСОВУЄ ТЕРМІН МОРФОЛОГІЯ? Шлейхер застосовує термін «морфологія» як запозичення з природничих наук, в рамках його біологічної концепції мови, згідно з якою мова є природним організмом, що підпорядкований тим самим законам функціонування, що й інші організми в природі. Під терміном морфологія Шлейхер розуміє вчення про форми і використовує його у вивченні типів структури слова та в розробці морфологічної типології мов. Для Шлейхера, форма є визначальною категорією, повязхзаною з поняттям слова, у звуковій матерії якого за допомогою форми досягається синтез значення та визначення. Шлейхер вважав, що мовні форми, виявлення різних типів морфологічних структур, вивчення змін, яких вони зазнають з плином часу мусять бути основним завдання лінгвістики її змістом.

Учений розробляє морфологічну типологію мов, представляє схему морфологічних формул позначенних тематично. Для А.Шлейхера морфологія становить учення про тип мов, власне основний предмет його аналізу. Таким чином, за Шлейхером морфологія мусить вивчати морфологічні типи мов, їх походження і взаємне відношення. Морфологічний тип мови визначається будовою слова, яка виражає значення та відношення.

Відповідно до його розуміння морфології, лінгвіст представляє схему стадіального розвитку морфологічних типів мов і відповідно їх морфологічну класифікацію: кореневі, аглютинуючі та флективні.

Мова як природний організм за Шлейхером, мала 2 стадії розвитку: доісторичну (коли відбувалося формування морфологічної форми, її еволюція) та історичну (коли мова відмирає, розпадається).