Категоріальна ситуація як одне з базових понять у функціональній граматиці о. В. Бондарка (з конспекту).

Категоріальна ситуація (КС) – реалізація елементів ФСП у мовленні.

Склад КС мови, їхня кількість визначається системою ФСП конкретної мови.

Семантичні категорії у взаємозв’язку представлені у КС Предикативність – зв'язок з дійсністю (реальна/нереальна ситуація), спосіб дії, наявність присудка, часу (вираження дії до моменту мовлення). Кількість КС у мовленні = кількість ФСП у мові Співвідношення понять ФСП і КС відображається у такій послідовності опису: 1) загал. Х-ка ФСП: а) визнач. Семантики поля; б) визнач. Компонентів поля, структури поля і ієрархії компонентів, а також структурного типу ФСП; в) визнач. Семант. Домінанти поля; г) опис КС формалізованого поля, а акож типів КС і їх варіантів. У КС виділяють 2 аспекти: 1) універсально-понятійний; 2) конкретно-мовний. Універсально-понятійний аспект пояснює, що типові КС базуються на понятійних полях, семантика КС розглядається відірвано від особливостей мовної семантичної інтерпретації, зумовлена специфікою будови окремої мови. Кладеться в основу універсальне поняття для всіх мов, незалежно від інтерпретації в якійсь мові, КС – гіпотеза, яку ми маємо перевірити у мові. Конкретно-мовний аспект виявляється у конкретному розгляді КС у висловлюванні, де КС розглядається у складі типових ситуацій, що виражаються у висловлюванні. Конкретно-мовний аспект пояснює як КС виступає у конкретно-мовленнєвому вияві, тобто які вона використовує формальні засоби і як вона використовує мовну семантику. Беруться до уваги всі можливі засоби вираження (наприклад, часу): і граматичні, і семантичні. КС – комплексна двопланова структура, де смислова основа семантична (понятійна) поєднується з її конкретно-мовленнєвою семантичною інтерпретацією. Отже, у КС виділяються: 1) системно-категоріальна основа КС; 2) всі ті елементи оточення вираженої форми або конструкції, які взаємодіють з її системно-категоріальним значенням, без яких неможливе формування семантичних комплексів, виражених у мовленні. КС у висловлюванні: домінуючі та фонові КС. Кожне висловлювання виражає сигніфікативну (семантичну) ситуацію, тобто загальну, яка включає в себе визначений комплекс категоріальних ситуацій. Серед цього комплексу визначається домінуюча, яка превалює у контексті, фонові КС – другорядні по відношенню до домінуючих.

З Бондарка: КС - це виражена у висловлюванні типова змістовна структура, а) базується на певному функціонально-семантичному полі даної мови; б) представляє собою (в тому чи іншому конкретно-мовному варіанті) один з аспектів переданої висловом загальної сигніфікативної ситуації. Визначення цього поняття має вказівку на те, що КС є змістовною структурою. Структурування певного змісту, подання його у вигляді конфігурації елементів і відносин між ними - важлива особливість поняття КС, що відрізняє його від таких понять, як семантична ознака, семантична одиниця, сема і т. п. Змістовна структура КС співвідноситься з певною структурою формального вираження, що є дотичною не тільки до граматичних форм, але й до інших елементів висловлювання. Структура КС включає предикативність або так чи інакше пов'язана з нею (такі поняття, як значення, семантична функція, семантичний ознака, сема і т. п., не обов'язково пов'язані з предикацією). Про сигніфікативну ситуацію (як загальну, так і спеціальну) можна говорити лише тоді, коли в дійсності є позначення не тільки деякої субстанції, але і предикативного відношення. У кожному висловлюванні виступає не одна КС, а кілька таких ситуацій (в тому чи іншому конкретно-мовному варіанті). Існують різні типи зв'язків між КС, поєднаними в загальній ситуації, переданої висловлюванням. Один з них - співвідношення сполучених КС, що утворюють «комплексні» ситуації - аспектуально-темпоральні, аспектуально-таксисні, аспектуально-модальні, аспектуально-локатівной і т. п. Парні ситуації відображають найбільш суттєві і постійні зв'язки відповідних ФСП. В інших випадках зв'язку між КС, поєднаними в загальній ситуації, переданої висловлюванням, є слабшими, зумовленими більш приватними особливостями висловлювань. Наприклад, у висловленні Скільки доріг! представлений ​​зв'язок квантитативної та екзистенційної ситуації, обумовлена ​​не якимись особливо тісними відносинами полів квантитативних й екзистенційних, а структурою такого типу висловлювань, у яких вислову високого ступеня кількості (пов'язаному з емоційно-експресивною оцінкою) приписується ознака існування.

КОНОТАТИВНА ФУНКЦІЯ ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Функція — це принцип опису і класифікації мовних засобів у якомусь функціональному аспекті. Функція вказує на спосіб використання засобів для виконання рфзноманітних комунікативних завдань. Конотативну (стилістичну) функцію висловлювання формують різноманітні мовленнєві ситуації, оскільки будь-яке висловлювання додатково маркується зовнішніми обставинами спілкування. Однією із сфер реалізації цієї функції є категорія ввічливості. (Конюшкевич) Приклад: - Доброго дня! - Привіт! В обох висловлюваннях актуалізована конотативна функція, яка в першому має значення — “офіційне спілкування”, а в другому — “неофіційне, фамільярне спілкування”.

Ще одна комунікативна ситуація:

Працівник магазину А в присутності працівника магазину В запитує в покупця:

— Ви заплатили?

Працівник магазину В:

— Так- так, вони вже заплатили. У цьому прикладі значення конотативної функції “офіційні, ділові стосунки” передають форми множини вони, заплатили (про одну особу). Репліка Він уже заплатив була б неввічливою. Якщо взяти за основу модель мовленнєвого акту Кіклевича, де А — суб'єкт, В — текст, С — ситуація, Д — контекст, то відношення між компонентами при конотативній функції буде таким: відношення між В і Д; різні комунікативні ситуації (С) формують В; ситуація+ставлення мовця до слухача.

КОНЦЕПЦІЯ ЛІНГВІСТИКИ ЯК НАУКИ У РОЗУМІННІ А. ШЛЕЙХЕРА. Август Шлейхер розмежовує поняття «Лінгвістика» та «Філологія». Лінгвістика: На думку Шлейхера, лінгвістика вивчає мову незалежно від літературних пам*яток, її предметом є безпосереднє спостереження над мовою та мовленням. Науковець зараховує її до природничих наук, пояснюючи специфіку мови за аналогією до живих організмів, які виникають, розвиваються і відмирають незалежно від людської волі. Лінгвістика вивчає мову як природне формування, складає частину природної історії людини. Лінгвіст у Шлейхера виступає в ролі природодослідника, який відноситься до мов так само, як ботанік до рослин: естетична і практична оцінки рослини для ботаніка байдужі, він повинен вивчити лише закони будови і розвитку рослинних організмів. Як для ботаніка важливі закони будови і розвитку рослин, так само і для лінгвіста важливим має бути будова та розвиток мови, експеримент у мові… Також, порівнюючи лінгвіста із зоологом, Шлейхер говорив, що, як зоолог не може обмежитися вивченням однієї будь-якої особини, так і лінгвіст не може обмежитися вивченням однієї мови. Філологію: науковець зараховує до історичних наук. Об'єкт філології - створені людьми літературні тексти, письмові пам'ятки. Вона знаходить матеріал лише там, де є література, тому не може, наприклад, існувати філологія у неписьменних американських індійців. І, навпаки, для лінгвістики мови і діалекти неписьменних народів викликають величезний інтерес. Філологічний аналіз і коментар текстів, на думку Шлейхера, схильний до суб'єктивізму дослідника. Разом з тим є області, де філологія і мовознавство змикаються, наприклад, синтаксис. У ньому панують об'єктивні закони, а з іншого боку, певну роль відіграють і суб'єктивні обставини, такі, як воля людей.