Мовознавчі погляди і. О. Бодуена де Куртене:

Бодуен де Куртене вніс в мовознавство багато нового. До нього в євпропейському мовознавстві панував історичний напрямок — мови вивчались лише по письмовим знахідкам. Він же довів, що мова проявляється лише в мовній діяльності, отже треба вивчати живі мови мови та діалекти. Тільки за такого підходу можливо усвідомити, як функціонує мова а та перевірити правільність лінгвістичнх теорій.

Бодуен де Куртене — засновник так званої казанської лінгвістичної школи, автор праць із загального, індоєвропейського, слов'янського, польського та російського мовознавства, серед них: «Матеріали для південнослов'янської діалектології та етнографії» (ч. 1—3, 1895–1913), «Порівняльна граматика слов'янських мов…» (1902), «Нарис історії польської мови» (1922) та ін.

Вивчення фонетичних особливостей слов'янських мов та діалектів привели до створення теорії фонем та фонетичних опозицій. Свою теорію Бодуен де Куртене виклав 1895 р. в «Досвіді фонетичних чергувань». Бодуен де Куртене став засновником фонології та попередником теорії М. С. Трубецького. При створенні своєї теорії Бодуен де Куртене опирався на ідеї свого молодшого колеги та талановитого польського вченого М. В. Крушевського (1851–1887), який також працював у Казанському університеті.

Бодуен де Куртене вперше запровадив математичні моделі в лінгвістиці. Також він довів, що можна впливати на розвиток мови, а не лише пасивно фіксувати зміни, які відбуваються. На основі його діяльності з'явилався новий напрямок в лінгвістиці — експериментальна фонетика.

Бодуен де Куртене велику увагу приділяв дослідженню суспільної природи мови, спорідненості мов, вивчав говори, підготував у 1903–1909 рр. до друку третю та четверту редакціюсловника В. І. Даля, в яких він уточнив етимологію слів, виправив розподіл по гніздам, а також доповнив словник новими словами. За свої доповнення Бодуен де Куртене було жорстко критиковано, а за радянських часів його редакції словника В. І. Даля не перевидвались.

У багатьох працях Бодуена де Куртене розглядаються питання української мови та літератури. Виступав проти обмежень царським урядом вживання української мови. Підтримував наукові контакти з І. Франком і В. Гнатюком, у статті «З фольклорних дрібниць» високо оцінив діяльність Гнатюка.

Московська лінгвістична школа

Засновником Московської школи був Пилип Федорович Фортунатов (1848—1914).

Представники: П. Фортунатов, О. Шахматов, Д. Утаков, О. Пєшковський

Основні положення:

-         предметом мовознавства вважали мову в її історичному аспекті і підходили до її вивчення психологічно і історично;

-         не заперечували корисності синхронічного підходу до вивчення мови;

-         вивчали проблему звукових змін;

-         словосполучення – основна синтаксична одиниця;

-         ототожнення поняття судження і речення;

-         розглядали відмінності між мовою і мовленням;

-         створили вчення про словосполучення.

За переконанням представників Московської школи, загальне мовознавство обирає об'єктом свого дослідження не окрему мову чи групу мов, а взагалі мову людини, історію мови. А історичне вивчення людської мови передбачає порівняльне дослідження окремих мов. Московська школа вперше в мовознавчій літературі чітко сформулювала думку про мову як сукупність знаків, що існують для мислення, для вираження думки в мовленні, а також почуттів.

Вчення Московської школи найбільше вплинуло на сучасне українське мовознавство.