Функції мовних одиниць

Об’єктом вивчення лінгвістики є одиниці мови, які мають різні значення і виконують певні функції. Функції мовних елементів виявляються по-різному залежно від форм існування мови, типів мовлення тощо. Функції мовних одиниць:

1. семантичні (або репрезантивні, відображально-номінативні);

2. граматичні причому функції граматичних форм можуть бути семантико-морфологічними, семантико-синтаксичними, стилістико-прагматичними, формально-синтаксичними, текстовими;

3. прагматичні (або стилістичні).

Існують також інші типи функцій: дейктична, анафорична, експресивна, емотивна та деякі інші.

Семантичну функцію ототожнюють зі значенням. Це найзагальніша ф-я, яку виконують усі одиниці мови. Як змістова властивість певного лексичного класу, вона представлена дефінітивною ф-ю. Номінативний аспект висловлювання відображає пропозиційна ф-я, яка встановлює співвіднесеність висловлювання із певною ситуацією. Пропозиційна ф-я відображає сигніфікативний аспект висловлювання і характеризує його відношення до різноманітних можливих ситуації, у яких воно може використовуватися як номінативний знак. Референтна ф-я висловлювання має конкретний зміст – вона вказує на ту визначену в часі й просторі ситуацію, яку описує висловлювання.

Граматичні ф-ї:

а) синтаксичні –ф-ї членів речення, комунікативних частин висловлювання;

б) конструктивні – ф-ї морфологічні, словотвірні, формотвірні, фразотвірні та ін.

Прагматичну фун-ю (висловлювання і тексту) трактують як ефект, вплив, який створює мовленнєве повідомлення на адресата. Праг. ф-я може мати декларативне (сповіщальне), директивне (спрямувальне), імперативне (наказове), репрезентативне (зображальне) та ін. знач-ня. Стилістична ф-я ‒різновид прагм. фу-ії, співвіднесеність мовного знака із певним стилем, різновидом взаємодії суб’єктів, у якому використовуються відповідні знаки.

Мовні од. та їхні фун-ї у декількох аспектах:

Динамічний, який відображає механізм породження мовлення.

Каузальний (причиновий), який залежить від прагнень, задумів, намірів мовця.

Цільовий (телеологічний), який відображає призначення мовної одиниці, її роль у мові, передбачає відповідь на питання «для чого?». Цей аспект розглядають як такий, що відображає реальну мовленнєву ситуацію, учасником якої є мовець і слухач. Мовець вибирає мовні засоби для побудови висловлювання (цільовий аспект із погляду мовця). У реалізованому висловлювання ф-я використаних мовних засобів постає як досягнута мета (цільовий аспект із погляду слухача).

Рольовий і позиційний аспекти відображають: а) ролі і б) позиції, які може виконувати і займати (функція-потенція), реально виконує й займає (функція-реалізація) мовна одиниця у висловлюванні.

Інтенційний, який пов'язаний із намірами мовця

Неінтенційний («автоматичний»), коли мовна одиниця бере участь у побудові висловлювання незалежно від намірів мовця.

ФУНКЦІЇ ЛЕКСЕМ. Функцію лексичної од. розглядають як її роль у побудові (ономасіологічний аспект), або функціонуванні (семасіологічний аспект) одиниці спілкування. Функція лексичної одиниці зумовлена мовцем, його вибором конкретної лексеми із певними ознаками, місцем у найближчій лексичній парадигмі і входженням у відповідний буттєво-онтологічний клас номінативних одиниць. Запропонована Ф. Бацевичем ієрархічна сис-ма залежностей функцій лексичних одиниць: І рівень: загальномовний (репрезентативний), який стосується всіх одиниць мовної сис-ми: 1) комунікативна (речення); 2) номінативна (повнозначне слово); 3) будівельна (службові слова, модальні та фразові дієслова); ІІ рівень: у межах комунікативної одиниці (синтаксичний рівень): 1) функція ідентифікації; 2) функці предикації; ІІІ рівень : уточнення функцій попереднього рівня як вищого залежно від референтно-відображальної віднесеності слова: 1) у межах ідентифікації – функції агенса, пацієнса, знаряддя і т.п.; 2) у межах предикації – функції статичної або динамічної ознаки. Функцію лексем розглядають також з огляду на їхню реалізацію в реченні. Синтаксичний аспект опису граматичних явищ, зокрема частин мови, розробляють польські мовознавці. У граматиці сучасної польської мови усі лексеми за їхніми синтаксичними функціями розподіляють на дві групи: 1) асинтагматичні (самостійні) та 2) синтагматичні (несамостійні). Асинтагматичні лексеми існують у мові поза будь-якими зв’язками з іншими одиницями тексту, напр.: Привіт! Агов! Ой! Синтагматичні лексеми виконують конструктивну ф-ю, оскільки беруть участь у формування висловлювання. Одні синтагматичні лексеми вступають у зв’язки, між ними виникає взаємозалежність (так звані автосинтагматичні лексеми), а інші мають відносну самостійність (так звані синсинтагматичні лексеми, або конектори). Польські граматисти розподіляють автосинтагматичні лексеми на дві групи: для яких первинною в реченні є ф-я головних членів (предикативи: дієслова, недієслівні предикати); прислівники синтаксично залежать від головних членів речення; для яких первинною у реченні є ф-я другорядних членів речення: а) іменники та іменникові займенники (головні компоненти іменної групи); б) прикметники (залежні компоненти іменної групи); числівники. Лексеми на зразок невже, хіба, нехай, напевно, очевидно можуть відноситися до будь-якого члена речення. Їх називають модалізаторами.До синсинтагматичних лексем належать, з одного боку, сполучники сурядності (поєднують рівноправні, незалежні компоненти), а з іншого – сполучники підрядності, відносні займенники і прийменники (указують на залежність компоненті вречення).

ФУНКЦІЇ АФІКСАЛЬНИХ МОРФЕМ. На морфемному рівні за ф-ми афікси поділяють на формотворчі (реляційні) та словотворчі (дериваційні). Формотворчі морфеми утворюють форми одного слова, які мають тотожне лексичне, але різні граматичні значення. Флексії виступають важливим засобом комунікативної реалізації мови, вони передають зв’язки між словами, розрізняють лексичні значення слів. Формотворчу ф-ю можуть виконувати суфікси та, зрідка, префікси. Розрізнення значень і фу-й словотворчих морфем пов’язане з дискусійною проблемою визначення словотвірного знач-я. загальноприйнятим у дериватології є положення про те, що кожне похідне слово відрізняється від непохідного особливим словотвірним значенням. За Клименко: «с.. з-ня – узагальнене категоріальне знач-я слів певної словотвірної структури, що встановлюється на основі семантичного співвідношення похідних слів та їхніх твірних і виражається за допомогою словотворчого форманта». Словотворчі засоби – двосторонні одиниці, мають форму та значення, виконують у системі мови певну функцію. Значення явищ мови співвіднесені із її системно категоріальним аспектом, а функції – з її динамікою. Семантика словотворчого афікса передбачена умовами його функціонування, вона чітко виявляється лише в контексті. Значенням словотворчої морфеми – той компонент значення, який вона виражає у похідному слові і відрізняє його від твірного. Функція словотворчого форманта – це його призначення, мета використання для вираження певної семантики; вона виражає чітку спрямованість «до позамовних цілей – до змістів, які потрібно передати і сприйняти в процесі комунікації» (Бондаренко) Основною функцією дериваційних морфем є творення похідного слова. На основі аналізу тих змін, які відбуваються при переході твірного слова у похідне, лінгвісти пропонують різні класифікації функцій формантів. Дорошевський виділяє такі функції афікса: 1) структурна (афікс переводить слово з одного морфологічного класу в інший), 2) реально-значеннєва (пов’язана з вираженням нового лексичного значення слова), 3) експресивна (функція афіксів суб’єктивної оцінки). Потебня розглядав структурну функцію словотворчих формантів як первинну, оскільки саме афікси вичленовували й усталювали значення, які розвинулись раніше в семантичній структурі першостворених слів. Арутюнова розрізняє змістову (модифікаційну) та класифікаційну функції словотворчих морфем, деталізуючи їх на лексичну, граматичну, оцінно-стилістичну; польські дериватологи аналізують структурну, транспозиційну та семантичну функції (модифікаційну, мутаційну, абстрагуючи). Існують інші класифікації, в яких так чи інакше виділено структурну, синтаксичну (інколи у межах структурної) і семантичну функції. Структурна ф-я пов’язана із таким способом вираження семантики, коли в похідному слові зберігаються лексичні та синтаксичні ознаки твірного. Лінгвісти чергують струк. ф-ю на: 1) граматичну, афікс указує на частиномовну належність слова (мураха-мурашка); 2) дериваційну, афікс а) переводить твірне слово до іншого лексико-граматичного класу, творить синтаксичні похідні – транспозиційна ф-я (також розглядають окремо як синтаксичну ф-ю дериваційних морфем); б) закінчує оформлення похідного слова – власне структурна ф-я (сніг-сніговий). Семантична ф-я спрямована до самого знач-я похідного слова, афікс указує, до якої лексико-семантичної групи належить слово, виражає ставлення мовця до позначуваного. Модифікаційна та мутаційна семантична ф-я. Модифікація – збереження лексичного знач-я та категоріальної належності твірного слова. Зміни в семантиці мають кількісно-оцінну властивість, не змінюють частиномовні властивості твірного слова (дощ-дощик, дід-дідище). Мутація – змістове співвідношення між членами словотвірної пари, при якому лексичне знач-я твірного у похідному змінюється; мутаційні афікси формують нові поняття. Члени словотвірної пари можуть належати як до одного лексико-граматичного класу, так і до різних. Мутаційні словотворчі морфем можуть виконувати або тільки семантичну ф-ю, або синтаксичну й семантичну одночасно. (бандура-бандурист, сила - силач). Однофункціональні та багатофункціональні афікси. Багатофункціональність (омонімію) виявляють словотвор. афікси, які а) спеціалізуються в межах однієї частини мови (уч-ень, кис-ень); б) належать словам різних частин мови (бандур-ист, золот-ист()ий); в) творять похідні слова-омоніми як у межах однієї частини мови, так і міжчастиномовно (слух-ач, сік-ач).

ПРАГМАТИЧНА ФУНКЦІЯ ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Прагматичну функцію висловлювання формують наміри мовця (інтенції). Загальна прагматична функція складається з двох часткових: комунікативної і паракомунікативної (Кибрик)(у теорії мовленнєвих актів вони співвідносяться з ілокутивним та перлокутивним актом, Остин) Комунікативна функція відображає найближчі цілі спілкування: ствердження, спонукання і питання. Паракомунікативна функція — це вторинна мета мовленнєвого впливу. Ситуація: У поїзді пасажир будить сусіда покупе, який завчасно попросив розбудити його в Тернополі: Ми під'їжджаємо до Тернополя. У цьому висловлюванні комунікативна функція виражається у ствердженні, паракомунікативна — у спонуканні змінити стан (прокинутися). У межах прагматичної функції всі висловлювання поділяють на два класи: а) констативи, тобто описи подій, станів тощо, які ми можемо розглядати як істинні чи хибні, наприклад: Завтра в Києві пройдуть короткочасні дощі; б) перформативи, тобто мовленнєві форми, які ми не можемо оцінювати за шкалою “істинність-хибність”, наприклад: Доброго здоров'я! Смачного! За вищезгаданою моделлю Кіклевича (див. пит 55), прагматична функція — це відношення В і до суб'єкта (А), і до контексту (Д); формують наміри мовця (інтенції).

НОМІНАТИВНА ФУНКЦІЯ ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Номінативну функцію висловлювання формують можливі буттєві ситуації. Номінативний зміст висловлювання реалізується в декількох часткових функціях: ситуативній, дискурсивній, пропозиційній, фінітивній і темпоративній. Часткова ситуативна функція висловлювання має два значення: “референтність” і “нереферентність”. Референтні висловлювання відображають конкретні, визначені в часі і просторі ситуації. Нереферентні висловлювання позначають нефіксований у часі і просторі зв'язок ситуацій. Часткову дискурсивну функцію формують так звані онтологічні дискурси, тобто реальні ситуації, настрої, стани, можливі напрямки розвитку подій, вказівка на місце тощо. Часткову пропозиційну функцію висловлювання утворюють різні ситуативні типи. І гнеться дерево від плоду (М. Рильський) полягає в тому, що воно характеризує позначувану ситуацію як таку, що складається із вказівки на суб'єкта дії (дерево) — предиката (гнеться) — причину (від плоду).

Часткова фінітивна функція висловлювання полягає у визначенні лише одного значення із сукупності відношень, які виникають між референтними ситуаціями. Ці відношення пов'язані з часом. Фінітивна функція має два основні значення: а) закінченості (результативності, обмеженості, перфектності) та б) незакінченості (необмеженості, імперфектності) ситуації. Часткова темпоративна функція висловлювання дає можливість встановити часове відношення позначуваної ситуації до комунікативної ситуації (абсолютний час) або до якоїсь іншої точки відліку (відносний час). Ця функція представлена трьома значеннями: теперішній час (референтна і комунікативна ситуації збігаються в часі); минулий час (референтна ситуація передує комунікативній); майбутній час (комунікативна ситуація передує референтній). Нереферентні висловлювання (Вода кипить при 100 градусах), як правило, позбавлені темпоративної функції.

МІЖКАТЕГОРІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ ФУНКЦІЙ. У мові існує постійна і регулярна між категоріальна взаємодія, що зумовлено природним співіснуванням граматичних категорій у формі слова. Кожна граматична категорія, представлена у словоформі, виконує певні ф-ї, які а) контактують, взаємодіють або ж б) реалізуються паралельно і незалежно одна від одної. Граматичні категорії, наявні у певних словоформах кожної частини мови, співвідносяться із тими граматичними категоріями, які характеризують дану частину мови в цілому. Між граматичними категоріями існують два типи зв’язків: а) функціональні, які відображають структурно-семантичні риси граматичної категорії, закономірності її функціонування; б) формально-парадигматичні, які показують залежності між парадигмами граматичних категорій (Бондарко). Функціональні зв’язки. В укр. мові особливості вживання дієслів у доконаному/недоконаному виді у дійсному способі залежать від функціональних різновидів категорії часу. Напр., у власне теперішньому (актуальному) (позначає дію, яка збігається з моментом мовлення) вживаються форми недоконаного виду в процесуальній ф-ї: По осінньому небу повільно пливуть сірі хмари (Гончар). У невласне теперішньому (неактуальному) часі (позначає дію, яка передує моменту мовлення, збігається з ним і буде відбуватися після нього) вживання видових форм залежить від різновиду невласне теперішнього часу. У тих контекстах, які позначають постійний теперішній час, поширені форми недоконаного виду, наприклад: За що, не знаю, називають хатину в гаї тихим раєм? (Шевченко). В абстрактному теперішньому (дія не відбувається, а мислиться узагальнено до, після і в момент мовлення) можливе вживання форм обох видів, напр.: Розсудлива людина все добре обмірковує навіть тоді, коли кивнуть на знак згоди. У теперішньому історичному при позначенні одиничних (неповторюваних) дій можливе вживання лише форм недоконаного виду: Вчора підходить до мене і каже. У минулому часі на позначення повторюваних дій вживають форми недоконаного виду, напр.: Вона часто приїздила до нас (не можна сказати приїхала). Формально-парадигматичні зв’язки. Між категоріями виду й часу. В укр. мові часова парадигма залежить від категорії виду. Парні за видом дієслова утв. вісім форм часу: а) форми недоконаного виду (роблю – теп. час, робив – мин., було робив – давномин., буду робити – складена (аналітична) форма майб, робитиму – складна (синтетична) форма майб.); б) форми доконаного виду (зробив – мин., був зробив – давномин., зроблю – проста форма майб). Непарні (одновидові) дієслова формують неповну парадигму часу: а) одновидові дієслова недоконаного виду творять п’ять часових форм (думати-думаю, думав, було думав, буду думати, думатиму); б) одно видові дієслова доконаного виду творять три часові форми (надуматися – надумався, був надумався, надумаюсь).

ІНТЕРПРЕТАТИВНА ФУНКЦІЯ ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Інтерпретативну (роз'яснювальну) функцію висловлювання формують різноманітні погляди і думки мовця, а також джерела, з яких мовець отримує інформацію відносно змісту чи форми повідомлення. Висловлювання можна інтерпретувати, зокрема, з погляду того, що ми знаємо про ситуацію, оскільки наші знання постійно змінюються внаслідок обміну інформацією. У цьому зв'язку визначають часткову комунікативну функцію висловлювання, яка складається з двох значень: “відома, вихідна, неактуальна інформація” — “невідома, актуальна інформація”. Згідно з цими значеннями висловлювання членують на тему і рему. Існують також висловлювання, які не актуалізують інтерпретативну функцію, наприклад: Прийшла весна; Іде дощ. Висловлювання може мати метамовну інтерпретацію. Цей різновид інтерпретації пов'язують із вживанням вставних і вставлених компонентів на зразок так би мовити, якщо можна так сказати, власне кажучи, м'яко кажучи, він сказав би, як сказав би мій знайомий, як кажуть англійці, як говорять в Одесі тощо. За вищезгаданою моделлю Кіклевича (див. пит. 55), при інтерпретативній функції маємо відношення В до суб'єкта А і ситуації С. Що суб'єкт знає про ситуацію?

ІМПЛІКАТИВНА ФУНКЦІЯ ВИСЛОВЛЮВАННЯ. Імплікативну функцію висловлювання утворюють різноманітні приховані конвенції (умови, настанови тощо), які є частиною мовлення (Арутюнова, Звегинцев). Приклад: Ліки приймайте так, як сказав лікар. В умовах, коли відомо, що людина хвора, це висловлювання означає: “Треба приймати ту дозу, яку встановив лікар”. Але якщо людина здорова, то воно може мати принципово інше значення: “Треба приймати ліки тільки в тих випадках, коли відчуватимете слабкість”. За вищезгаданою моделлю Кіклевича (див. пит. 55) маємо: відношення В до конвенції Е (кількість загальних знань, які суб'єкт передає). Різноманітні приховані конвенції — умови, побажання, які є частиною мовлення.