Види робіт

Обробіток ґрунту. Перший обробіток ґрунту повинен бути обов’язково проведений восени. Ділянку ретельно очищають від бадилля, листя, бур’янів і перекопують лопатою на глибину 12- 20 см. Після перекопування грудки землі не розбиваються, щоб земля за зиму добре промерзнула і нагромадила більше вологи. Таким чином, осінній обробіток ґрунту сприяє знищенню бу­р’янів і шкідників сільськогосподарських рослин, поліпшує структуру ґрунту. При осінньому обробітку вноситься в ґрунт гній на ту площу, де передбачається вирощувати з весни куль­тури, що мають велику вегетативну масу (огірки, кабачки). Перегній (з розрахунку 2-3 кг на 1 м²), мінеральні добрива вно­сять у ґрунт рано навесні перед обробкою ґрунту. Перший вес­няний обробіток ґрунту рекомендується робити дорослим. Дітям можна доручити лише вторинне перекопування. Брати участь у цій роботі можуть тільки вихованці старших груп: малятам перекопування землі непосильне. Весняне перекопування ґрун­ту проводиться якомога раніше, лише тільки земля перестане липнути до лопати.

У дитячих садках, що мають ділянки на дачі, дорослі по­винні також провести весняне перекопування землі задовго до виїзду дітей. Перш ніж дати дітям копати, вихователь показує і пояснює, як це потрібно робити: як правильно тримати лопа­ту, як натискати ногою, щоб лопата глибоко ввійшла в землю, рухатися не вперед, а назад, щоб не затоптувати скопаної землі, як, піднявши на лопату землю, скинути її поворотом лопати на колишнє місце.

Після показу і пояснення вихователь розставляє дітей так, щоб вони не заважали один одному, і пропонує почати роботу. Якщо трапляються при перекопуванні камінчики, скельця, друзки, діти складають їх у кошики чи на носилки.

Як і в багатьох інших роботах, не можна жадати від дітей механічного виконання - вони неминуче будуть відволікатися. Вони раз у раз на короткий час припиняють роботу, розглядаю­чи личинок, що трапляються в землі, земляних хробаків, камін­чики, корінці тощо, і розмовляють один з одним із приводу цих своїх знахідок. Ці відволікання бажані: вони дають дітям не­тривалий відпочинок, підвищують емоційну настроєність, сприяють розвиткові спостережливості.

Після перекопування землі настає черга розбивки городу на грядки і міжгряддя (ця робота доступна тільки старшим до шкільникам).

Перш ніж робити грядки, вихователь та діти роблять розміт­ку, розставляють кілочки, натягають шнури, потім педагог по­казує, як потрібно проривати міжгряддя, відкидаючи землю то на один, то на інший бік, пропонує зробити так двом-трьом дітям, а іншим подивитися, чи правильно їхні товариші зрозуміли зав­дання. Потім він розставляє дітей по намічених шнурами міжгряддях, закріплюючи за кожним певну ділянку роботи.

Розбивка городу, так само як і перекопування, може прово­дитися з усією групою лише при наявності великої площі. Ви­хователь увесь час працює разом з дітьми, рівняючи міжгряддя й обробляючи краї гряд (дітям самим зробити це важко).

Дітям, які закінчили роботу першими, можна дати граблі і показати, як зубцями, а потім тильною стороною потрібно рівня­ти поверхню грядки. Забравши разом з дітьми кілочки і шну­ри, вихователь звертає увагу на результати роботи: зробили справжній город з рівними грядками, і вийшло так добре тому, що усі працювали дружно.

Старших дітей можна залучати також до перекопування пристовбурних кіл яблунь, якщо вони є на ділянці, а також міжрядь малини і смородини в ягіднику. Земля пристовбурних кіл і ягідника м’яка, тому що постійно розпушується, і копати її дітям легко.

У перекопуванні клумб діти можуть брати участь тільки в тому випадку, якщо клумби призначені для висадження літніх квітів і на них не ростуть багаторічники. Якщо ж клумба част­ково зайнята багаторічниками, доручати її перекопування дітям не можна: вони можуть ненавмисно затоптати паростки, що пробиваються з землі, або пошкодити корені.

Старшим дошкільникам можна доручати просівання землі через гуркіт для очищення її від коренів бур’янистих трав, ка­мені и тощо (Гуркіт - це дерев’яна рама з натягнутою металевою сіткою).

При просіванні земля з клумби спершу скидається в купу. Біля клумби в похилому положенні ставиться за допомогою двох ціпків або дощок гуркіт, і діти кидають лопатами землю з купи на сітку.

У випадку засміченості ділянки багаторічними бур’янис­тими травами, особливо пирієм і сниттю, просівання є єдиним засобом позбутися їх: при простому перекопуванні корені їх вибрати з землі важко.

Дітям дуже подобається ця робота, але дозволити їм про­сівати землю можна тільки по черзі, інакше вони можуть заче­пити один одного лопатою. Потрібно дати можливість усім дітям брати участь у цій роботі. Окремі аматори повертаються до неї по кілька разів, і не потрібно їм у цьому перешкоджати.

Сівба насіння. Вирощування рослин з насіння проводить­ся у всіх вікових групах. Насіння розсипається по борозенках або розкладається по одному в борозенки і ямки.

Вихователь повинен добре знати, як і коли потрібно сіяти кожну рослину.

До сівби вихователь повинен перевірити грядки, поправи­ти їх, якщо потрібно, і добре полити (звичайно, якщо земля зовсім волога, поливати не потрібно).

Грядки повинні бути добре зволожені, щоб насіння могло на­брякнути. Рясне поливання після сівби може розмити землю і привести до утворення шкірки. Тому поливання потрібно зроби­ти зранку або хоча б за дві години до сівби, щоб вода устигла всо­татися рівномірно по всій грядці і ґрунт не липнув до рук дітей.

Попередня перевірка вологості грядки дуже важлива. Не­велике поливання змочує лише верхній шар землі, і вода швид­ко випаровується, залишаючи грядку сухою, а насіння в сухій землі може лежати, не проростаючи, дуже довго і зійде лише після великого дощу. Насіння, що посіяне вже намоченим, у сухій землі загине.

Старшим дітям варто показати, як у насіннячку пробу­джується життя, варто лише дати йому вологу і тепло, як на­сіннячко набухає, вбираючи воду, як потім його шкірка тріскається і з неї прокльовується білий росточок кореня, а за ним стеблинки, як стеблинка тягнеться до світла, зеленіє, рос­те, розпускає листочки, а корінець розгалужується й іде в зем- лк>. Усе це діти побачать своїми очима, але потрібно будити в них інтерес до спостережень. Для цього з дітьми старших груп частину насіння слід до сівби проростити в кімнаті.

Добре проростають і переносять подальше пересадження редис, буряк, простий горох і запашний горошок, красоля, іпо­мея (Боби, квасоля і деяке інше насіння намочувати не можна: коми загнивають і втрачають схожість).

їх можна, уже після того як вони проросли, залишити на к і іп.кіі Дії ім у виті (знявши верхній її шар), щоб діти побачили, як росте і розгалужується корінь і розпускаються перші лис­точки. Обережно визволивши з вати корінці, можна посадити пророслі рослини на грядки.

І Іерехід, що спостерігається дітьми, з одного стану в інший, аміни, що відбуваються на їхніх очах, не можуть не зацікавити їх.

І Іеред сівбою насіння у городі і квітнику вихователь розпо­відає дітям старших груп, що саме вони будуть сіяти на своїх грядках і клумбах, розглядає з ними насіння, згадує, що росло м них на ділянці торік. У більшості дітей підготовчої і навіть старшої груп уже є деякий досвід: вони вирощували салат і овес для тварин, сіяли квіткове насіння для розсади, сіяли насіння на грядках торік.

Малята будуть сіяти вперше. їм можна дати велике насіння бобів (городніх), квасолі, гороху, а також редису. «Подивіться, - ічжорігп, иихоиатоль, що я вам принесла. Це насіння». Він пропонує дітим поторкати насінини, пощупати, які вони гладкі, гперді (якщо це боби), маленькі, кругленькі (якщо це редис). «Ми їх посіємо в землю, - говорить він, - поллємо, і з цих ма­леньких насінин виростуть смачні червоні редисочки».

Сіяти насіння одночасно з усіма дітьми молодшої групи не можна, тому на допомогу вихователеві повинен прийти інший дорослий (завідувачка, нянька), що буде стежити за дітьми.

Дітям дається можливість посіяти не одне насіннячко, а декілька: якщо це великі насіння, то 3-4, якщо редис, то 8-10.

І їйхователь показує дітям, як потрібно сіяти: проводить на грядці tіорозенку, робить на ній ямку пальцем і опускає туди насінняч- ію. ІСожен свій рух супроводжує словами: «Осьяберу насінняч- іч), кладу його в ямку, а зараз ямку засипаю землею. Ось я і посіяла насіннячко. Тепер ви самі будете сіяти насіння. Спо­

чатку зробіть ямки на борозенці, а потім я вам дам насіння. У кожну ямку будемо класти по одному насіннячку, а потім за­сиплемо їх землею».

Вихователь стежить, як діти роблять ямки, поправляє їх, якщо ямки зроблені занадто глибокими або, навпаки, дрібни­ми (Для редису ямка робиться зовсім неглибокою, для бобів і гороху - глибше на півпальчика). Коли ямки зроблені, ставить на грядку блюдце з насінням, пропонує дітям обережно брати по одному насіннячку й опускати його в ямку, ще раз говорить про те, що в кожній ямці повинне лежати тільки одне насінняч­ко. Коли усі насінини розкладені, знову показує, як потрібно засипати ямки землею, перевіряє, щоб діти правильно це зро­били, «От ми і посіяли насіння, - говорить вихователь. - Зараз поллємо його». І він поливає засаджену частину грядки. Після цього відпускає дітей грати і запрошує наступних.

Методика сівби в середній групі та ж, що й у молодшій, але кількість насінин, що даються кожній дитині, може бути збільшена.

У дітей середньої групи є вже деякий досвід по вирощуванню рослин з насіння: вони сіяли насіння, будучи в молодшій групі.

Площа під городом у середній групі повинна бути більша, ніж у малят. Крім гороху, бобів, редису, можна посіяти огірки, буряк. Під час самої сівби дітям цієї групи потрібно надати і більше самостійності.

Вихователь заздалегідь підготовляє грядки для сівби (ряс­но поливає, робить посівні борозенки). Потім повідомляє, що на цих грядках треба посіяти різне насіння, потім добре поливати їх, виростуть різні овочі. Можна запитати, які овочі вони зна­ють. Вихователь звертає увагу дітей на грядку. («Яка земля на грядці, суха або волога? Навіщо на грядці проведені борозен­ки?»). Після відповідей дітей вихователь говорить, що саджати насіння потрібно у вологу землю, що борозенки допомагають посадити насіння рівними рядочками. «Сьогодні, діти, ми бу­демо сіяти насіння редису». Вихователь показує насіння, запи­тує, яке воно. «Зараз я вам покажу, як потрібно посіяти насіння. Я беру в ліву руку небагато насінин (показує скільки), двома пальцями правої руки беру по одному насіннячку й акуратно розкладаю їх по борозенці, починаючи від середини грядки до її краю - ось так. Потрібно, щоб насіннячка лежали не поруч, а трошки віддалік одне від одного. Подивіться, як я посіяла на­сіння в борозенку. А щоб насіння не засохло і почало пророста­ти , я засиплю їх землею. Ось так» (Засипати землю в борозенки з насінням потрібно двома пальцями, зрушуючи її над кожним рядком, ніби защипуючи краї борозенки).

11. іоля показу вихователь ставить на середину грядки два— чотири блюдечки з насінням, пропонує дітям стати по обидва Поки грядки гик, щоб ни кожну дитину припадало дві-чотири ИороііеіІК II І ІII підпиши ще риз про те, що при сівбі треба бути дуже уняжпим й акуратним, щоб ненавмисно не штовхнути один одного і не просипати насіння, вихователь дозволяє дітям ПОЧИТИ роботу.

Засинити борозенки землею діти повинні тільки після того, як нихователь перевірить, як зроблено сівбу, чи немає пропусків. «От ми і посіяли насіння редису. Тепер будемо часто поливати цю грядку, щоб на ній виросли от такі редиски (Ставить на гряд- ку бярнисту етикетку з зображенням редису). Тільки перший рі і :і я їх поллю сама, тому що робити це потрібно дуже обережно, щоб не розмити землю».

І Іопередньо вихователь повинен сам повправлятися в поли- ІІНННІ для того, щоб не розмити землю і не оголити насіння. Я ісіцо все-таки це станеться і деякі насінини виявляться на по- иерхні, потрібно запропонувати дітям засипати їх землею.

Поливання це не повинне бути рясним - воно робиться лише для того, щоб закріпити у свідомості дітей його необхідність при сівбі. Основне поливання, як уже говорилося, проводиться заздалегідь.

У старшій групі сівбу можна проводити з усіма дітьми од­ночасно. Рекомендується сіяти буряк, огірки, редис, горох, якщо дозволяють умови, можна посадити картоплю.

Для сівби можна дати і деяке дрібне насіння: кріп, салат, тому що густота сівби не дуже впливає на врожайність цих лис- тових овочів, морква ж і ріпа вимагають рівномірної і незагуще- пої сівби, тому виконати її діти старшої групи ще не можуть.

<...> Дітей 6-7 років учать зволожувати поверхню грядок ніс іін сівби задопомогою віничків, що опускаються в цебро з во- /і.ою іі обережно струшуються над грядкою. При цьому способі

вода падає на землю окремими краплями, а не струмками, як при поливі з лійки, тому борозенки з насінням не розмиваються.

Деяке насіння сходить дуже швидко, на другий-третій день, особливо якщо воно було намочене. Тому спостереження за по­сівами потрібно починати з перших же днів. Вихователь час від часу посилає дітей подивитися на грядки, щоб не пропустити появи сходів, сам неодноразово підходить до грядок і, як тільки покажуться сходи, приводить на город усю групу, щоб розгля­нути рослини. На поверхні грядки завжди виявиться трохи на­сінин, що оголилися, з ледь помітними росточками - їх потрібно розглянути і запропонувати дітям знову посадити.

Тільки що проросле насіння з білим маленьким корінцем і першими, ледь розгорнутими листочками викликає у дошкіль­нят жвавий інтерес. Кілька насінин можна вийняти з землі, на блюдечку принести в групу (поклавши їх на мокрий папір, щоб вони не висохли) і запропонувати дітям їх замалювати. Можна також засушити сходи в різних стадіях їхнього розвитку.

Особливе місце займають посіви редису; його можна сіяти по кілька разів протягом літа, тому що достигає він дуже швид­ко. Якщо на городі мало місця, редис можна посіяти рано на­весні, як тільки зійде сніг, на клумбах, призначених для ви­садження розсади літніх квітів. Термін визрівання редису - близько 35 днів, і він устигає дозріти саме вчасно - до висаджен­ня розсади (7-10 червня в середній смузі). Особливо зручно відвести для цієї мети довгу вузьку клумбу під вікнами будин­ку з південної сторони, де земля розмерзає дуже швидко. На та­кій клумбі діти можуть сіяти насіння з двох сторін, тому що клумба не впритул підходить до будинку.

У результаті кількаразових посівів і спостережень за про­ростанням насіння кожна дитина повинна навчитися сама без допомоги дорослих вирощувати рослини.

Висадження розсади і пересадження рослин. Частина рос­лин на дитячому квітнику і городі не вирощується з насіння, а висаджується вже готовою розсадою.

Не всяку розсаду можна виростити з дітьми; наприклад, роз­саду капусти, брукви і деяких літніх квітів виростити в кімнаті важко або зовсім не можна, і тому її доводиться купувати.

Самостійно висаджувати розсаду можуть тільки діти нідго гончої до школи групи, і то під наглядом вихователя. У спірні і іі групі вихователь сам саджає розсаду, залучаючи дітей лише до посильної допомоги. Тому проводити цю роботу одночасно з усією групою не можна. Щораз вихователь показує, як потрібно саджати ці рослини, і пояснює, чому потрібно робити так, а не і тікше. І Гпприклад, для огірків ямка робиться глибока, і рос­ин 11 j і ;ін рп пнеться в землю до самих листків, для помідорів ямка но по i n. ти. рое п и нм м іститься в ній похило і засипається зем- ін іо до череніг.м першого листка; у брукви і капусти не можна .ІМГІІІІМГН «середнику» (верхівкову бруньку), тому що інакше рослини може ЗМГІІИТП.

Гоземд» нгі ніх квітів також садиться нарізну глибину.

Имкм для розсади, вирощеної в горщичках, робиться вели- нм, щоб у неї можна було вільно опустити шар землі, не пору­шуючи його цілості. Найкраще робити її посадковим совочком, яким прекрасно можуть користуватися діти.

Висаджувати кожну рослину потрібно удвох: одна дитина рис ямку (у старшій групі це робить вихователь), інша, підтри- муючи рослину за шар ґрунту, опускає її в ямку. Обоє стежать зм тим, щоб рослина виявилася на належній глибині і щоб після засипання можна було зробити лунку. Потрібно навчити дітей, засипаючи рослину, притискати землю лише навколо земляної грудки, а не ущільнювати її біля самої рослини.

У тих випадках, коли висаджують на клумби або грядки розсаду, вирощену в ящиках, той, що саджає, тримає лівою ру­кою рослину за стебло або за листки, а правою робить ямку на глибину, що відповідає довжині кореня цієї рослини. Потім опускає рослину в ямку, стежачи за тим, щоб корені не загну­лися нагору, і притискає землю до коренів. Після того як ко­рені засипані, землю навколо посадженої рослини потрібно ще притиснути пальцями обох рук, так щоб біля неї утворилася ммленька лунка, необхідна для поливання.

Щоб рослина гарно прижилася, вона повинна щільно сиді­ти и землі. Перевірити це можна, злегка потягнувши її за лист- ічі. ІІкщо рослина не вирветься, значить, вона посаджена пра­йм мі,по. Дрібна розсада з двома-чотирма парами листків при- і 1111 м < і ься набагато краще, ніж велика.

<...> Висаджену розсаду потрібно обережно, але рясно по­лити, направляючи струмінь води з носика лійки до краю лун­ки. Поливання це можуть робити і діти після показу виховате­ля. Особливо обережно потрібно поливати розсаду брукви і ка­пусти, інакше земля може заплисти і закрити верхівкову брунь­ку, що приведе до загибелі рослин.

Після поливання необхідно разом з дітьми перевірити всю посаджену розсаду, засипати ямки, що могли утворитися від води, звільнити від землі нижні листочки рослин, якщо її нами­ла на них вода. Потім потрібно засипати вологу землю навколо рослин сухою землею, щоб охоронити її від швидкого висихання й утворення кірки. Це особливо необхідно робити на глинистих ґрунтах, що легко утворюють кірку і покриваються тріщинами.

У суху і жарку погоду поливання після посадки може бути недостатнє для укорінення рослин, тому грядки, призначені для висадження розсади, потрібно добре полити з вечора. Після по­садки рослини поливаються й у цьому випадку, але менш рясно.

Якщо розсаду висаджували в сонячний день, та ще вранці, краще відразу ж після посадки і поливання разом з дітьми заті­нити її (зробити тінь над кожною рослиною), щоб вона не зів’я­ла від сонця. Для цієї мети можна використовувати великі лист­ки подорожника, лопуха тощо, поклавши їх поперек кожної лунки; можна затінити і ялиновими гілочками, а також спеці­ально зробленими для цього паперовими ковпачками (кулька­ми). У жаркі дні розсада повинна знаходитися в тіні доти, поки рослини не приживуться і не перестануть опускати листя під сонячними променями.

На ділянці, де в попередньому році росло багато квітів, завж­ди будуть сходи насіння квіток-самосійок. Сходи нігтиків, мар­гариток, нічної красуні, кареопсису(«вугіллячко у вогні») і дея­ких інших добре переносять пересадження і є прекрасним по­садковим матеріалом. Потрібно навчити дітей обережно викопу­вати їх за допомогою шпички, якщо вони ще зовсім маленькі, або совочком, коли вони підросли, і пересаджувати на відведене для них місце. Розсада ця прекрасно приживається, і діти легко опа­новують навичкою її пересадження. Діти з великим бажанням та інтересом шукають самосійки в саду, спочатку за допомогою вихователя, а потім самостійно, привчаючись при цьому розріз­няти рослини за їх будовою, формою і кольором листя.

Пошуки і пересадження самосійок призводять до того, що д і ти за вл асною ініціативою починають вдивлятися в молоді схо- ди і нерідко самі приходять до вихователя з проханням дозволи­ти їм пересадити яку-небудь молоду рослину, що виросла не на місці: під кущами або біля доріжки, де її можуть затоптати.

І І,е дуже важливо: крім розвитку спостережливості й уваги, у ді гемі формується дбайливе ставлення до рослин та інтерес до них.

Розпушу на її іпі. Сходи, що розвиваються, вимагають різних іш пм догляду. Одним :і них є розпушування, що проводиться з /і і ті. мі і in- run. им старшої, нло і середньої груп. Старші діти неод- иорнлоно ішьоиунали цю роботу н минулому році, атакожуку- точку природи, але все-таки їм потрібно нагадати, яке значен­ии мін розпушування в житті рослин, і знову показати пра- II11 .'11.11 і прийоми.

І і одно з відвідувань городу вихователь звертає увагу на ущіль- исцу землю на грядці, пояснює, чому вона шкідлива для рослин. На допомогою шпички показує, як можна розпушити поверхню ґрунту, не колупаючи землю. Потім роздає дітям принесені із со­бою палички. Кожній дитині виділяється певна ділянка гряди.

Палички ці робляться досить примітивним способом. їх можна відколоти від поліна або розпиляної дошки й обстругати

11. < >жем. По довжині вони не більші від олівця і лише дещо товщі за нього; один кінець палички загострюється. Запас таких па­личок потрібно мати в кожній групі.

Вихователь пропонує двом-трьом дітям показати, як вони будуть розпушувати землю, потім розставляє дітей по обидва боки грядки так, щоб вони не заважали один одному, і дозволяє їм приступити до роботи.

Надалі розпушування проводиться як поточна робота і може доручатися окремим групам дітей або черговим, яким можна доручати самостійно визначати, чи потрібно проводити розпу­шування на тій чи іншій грядці або клумбі, чи не потрібно.

Визначити, скільки разів протягом літа потрібно проводи­ти розпушування, важко: це залежить як від самого ґрунту, так і під погоди, але чим частіше розпушується ґрунт, тим краще розпиваються рослини. Розпушувати ґрунт потрібно не тільки пі 11 ’ороді, але й у ягіднику й у квітнику - багато квітів зовсім не ротнинаються в ущільненій землі.

Робота дітей повинна завжди супроводжуватися спостере­женнями за рослинами, за їхнім ростом, розвитком, змінами що відбулися. Поява нових гілочок, бутонів, зав’язей не повин­на проходити непоміченою. При цьому вихователь підкреслює, що квіти й овочі ростуть так швидко тому, що діти за ними доб­ре доглядають.

Зв’язок між розпушуванням землі і ростом рослин добре засвоюється дітьми. Нерідко і під час прополювання вони за власною ініціативою розпушують землю навколо звільнених від трави рослин якою-небудь паличкою або сучком.

Розпушування, як і інші роботи на ділянці, може супро­воджуватися спостереженнями. Вихователь повинен користу­ватися спостереженнями, що самостійно виникли, для залучен­ня уваги до навколишньої природи, виправлення помилкових уявлень, узагальнень і встановлення зв’язків між явищами при­роди, уточнення словника дитини тощо.

Педагог стежить за розмовами дітей, включаючись у них, коли це потрібно, підтверджує, наприклад, що земляні хроба­ки коренів не їдять і не тільки не шкодять рослинам, а, навпа­ки, приносять їм велику користь, тому що, риючись у землі, розпушують її.

Сапання. Сапання проводиться головним чином старшими дошкільниками. Дітей середньої групи можна залучати до са­пання в другій половині літа, коли культурні рослини вирос­туть і зміцніють. Процес сапання для дітей складніший, ніж розпушування як за характером дій, так і за усвідомленням того значення, яке воно має в житті рослин. Тому навіть у підготовчій до школи групі перед першим сапанням вихователь повинен неодмінно нагадати дітям мету, значення і прийоми роботи.

Перше ознайомлення з бур’янами і навчання прийомам са­пання повинні бути проведені на занятті.

Прийшовши на город для спостережень за молодими схода­ми, вихователь звертає увагу дітей на те, що не всі рослини, що виросли на грядці, однакові, пропонує порівняти їх.

Листки сходів, що виросли рядками, однакові, а бур’янис­та трава відрізняється від них за формою і кольором листя, а також тим, що росте не рядками, а врозкид.

Вихователь повідомляє, що ця трава виросла сама по собі, нона лише засмічує грядки і тому називається бур’яном. Вона піднімає в посаджених рослин багато сонця, світла, вологи, тому

11. треба видаляти. «Дивіться, - говорить вихователь, - яку тра­ву я вирвала! Це лобода. Бачите, які в неї корені. Лобода дуже швидко росте. Якщо її залишити на грядці, вона не дасть виро­сти нашій морквині - її листки закриють від морквини сонце, а корені будуть витягати усю вологу з землі. Усю цю траву по­трібно писмиіспути».

Якщобур’яніи на городі або п квітнику виявиться небагато, підрішу можна почати сапання. Якщо ж спостереження І зв’я- аани а ним бесіди Пули досить тривалими, абур’янів багато, ви- хоиа ге мі, гпморить дітям, що полоти вони прийдуть завтра.

І Іерш ніж почати сапання, вихователь показує, як його варто робити: кожну окрему травичку потрібно взяти за стеблинку біля самої землі, трошки розгойдати і висмикнути, потім струс-

11. учи, щоб з коренів злетіла земля, і кинути на міжряддя. «Бур'­яни неодмінно потрібно висмикувати з коренем, - говорить ви- чоматель, а то вони знову виростуть».

Можна запропонувати двом-трьом дітям показати, як вони будуть виривати бур’ян, ще раз нагадати, що землю з коренів потрібно спочатку струсити, а вже потім кинути вирвану траву на доріжку чи в кошик. Потім варто визначити кожній дитині певну ділянку роботи і дозволити приступити до сапання.

Під час роботи вихователь стежить не тільки за правильним ииконанням його вказівок, але і за тим, щоб діти не залишали­ся довго в одному положенні.

Виполоту траву збирають і на носилках несуть у заздалегідь відведене місце.

Протягом літа сапання проводиться не один раз, як поточна робота. Її можна проводити з цілою групою, якщо умови дозво­ляють розставити дітей досить вільно, і з підгрупами чи навіть доручати черговим.

Дуже важливо давати дітям посильне завдання й у той же час таке, котре може бути виконане в призначений термін, щоб у дитини щораз залишалося задоволення від завершеної спра­ви: не просто полоти нескінченну кількість трави, а виполоти

траву навколо якихось певних кущиків, просапати певну ділян­ку грядки або клумби.

Для того, щоб перевірити, чи можуть діти самостійно відрізнити бур’яни від культурних рослин (це не завжди буває легко), вихователь пропонує деяким дітям показати, що вони будуть висапувати.

Бур’янів дуже багато, потрібно назвати найбільш розпов­сюджені, у кожнім окремому випадку показати, як витягати траву (щоб корені не залишалися в землі).

Однолітні бур’яни, що виростають з насіння, такі, як лобо­да, мокриця, суріпка тощо, легко висмикнути з коренем; бага­торічні бур’яни, що швидко відростають від залишених у пере­копаній землі корінців, такі, як осот, пирій, снить тощо, із гли­бокими, сильно розвиненими коренями, часом буває нелегко висмикнути навіть дорослому. В останньому випадку можна дати дітям короткі шпички, за допомогою яких їм легше буде підняти і витягти бур’ян з коренем (це особливо потрібно на гли­нистих ґрунтах).

Під час сапання діти змінюють положення тіла частіше, ніж через 1-2 хвилини: вони полють то стоячи з перегином тулуба вперед або убік, то на колінах, то на присядки, то зовсім припи­няють роботу для того, щоб, підвівшись на ноги і випрямившись на весь зріст, розглянути вирвану травичку, гусеницю. Тому дуже важливо розставити дітей при сапанні не тісно, щоб не перешкоджати їх вільним рухам.

Вихователь, перевіряючи роботу дітей і допомагаючи відста­ючим, відповідає на запитання, прислухається до реплік і вис­ловлювань дітей, бере участь у розмовах, спрямовуючи їх у ба­жане русло.

Сапання сприяє виробленню в дітей уваги, відповідальності за доручену справу, допомагає розвиткові витримки й уміння переборювати труднощі.

Поливання. Поливання є одним з найважливіших видів догляду за рослинами й у той же час одним з улюблених і дос­тупних дітям.

Щоб навчити дітей правильним прийомам поливання рос­лин у квітнику, городі, ягіднику, необхідно створити умови для цієї роботи: забезпечити водою, мати в достатній кількості лійки,

і і,ебра такого розміру, щоб дітям було легко і зручно носити воду.

<...> Поливання рослин у городі і квітнику доступне всім дітям, але гарну якість можна вимагати тільки від старших до­шкільників.

Підносити воду для поливання можуть тільки діти старших груп. їм дозволяють приносити воду самим, наливаючи її з кра­ни або черпаючи з бочки. Малятам воду для поливання прино­сять дорослі.

Діти молодшої групи протягом року беруть участь у поли-

і г імпптпи ч рослин; нони лнають, що рослини потрібно

починати. ІІ.і ;іішп 11 >і аакріпл кноться і розширюються в літніх умонпх. Ііпхоиатель при дітях великою лійкою поливає квіти, мис під чпеу залучає окремих дітей до допомоги. Учить дітей, як праннльно поливати рослини, стежить, щоб діти лили воду нез пеликої висоти, а пригинаючи до рослин. Малята при цьому дуже старанні, але їх приваблює не результат поливання, а лише процес виливання води.

/І к і цо н дитя чому садку є гумовий шланг і вихователь при дітях ІІОІІИ паї і нього рослини, він може іноді дати потримати його окре­мим дітям. Малят надзвичайно займає струмінь води, що вилітає, попи повні гордості і радості від довіреної їм роботи, але сама мета поливання в цей час не має для них ніякого значення.

У середній групі, залучаючи дітей до участі в поливанні, ппхователь щораз звертає їхню увагу на рослину, що він поли­ти, привчає дітей зауважувати, що рослини змінюються - рос­туть, говорить про те, що квіти, горох, редиска ростуть добре, тому що діти їх поливають.

Організовуючи поливання, вихователь звичайно запитує дітей, хто хоче допомогти, але в той же час стежить за тим, щоб поливали не тільки бажаючі, але й інші діти групи, залучає со­ромливих і нерішучих.

Перше поливання можна проводити лише тоді, коли росли­ни на грядках або клумбах добре укореняться і трохи підрос­туть; невміле поливання може зашкодити молодим сходам.

Дуже важливо навчити кожну дитину правильно тримати лійку - боком до себе, інакше крапельки води, стікаючи по гор- печку лійки, неминуче потраплять на ноги. Вихователь учить дітей поливати рослини обережно, намагаючись не поламати їх, рухатися вперед, щоб вода не накопичувалась в одному місці, не розмивала землю і не стікала на доріжку.

У старшій групі перше поливання проводиться як заняття. Вихователь, згадавши з дітьми, як потрібно тримати лійку, по­яснює їм, що з одного разу грядку не поллєш, показує, що під тонким шаром политої один раз землі зовсім сухо, тому кожну грядку треба полити два-три рази підряд, тільки тоді вода доб­ре промочить землю. Показує, як, рухаючись уздовж грядки, треба полити спочатку одну її сторону, потім іншу, а потім по­вернутися і полити знову. Пропонує двом-трьом дітям показа­ти, як вони будуть поливати, а іншим подивитися, чи правиль­но їхні товариші поливають.

Після показу і пояснень вихователь залишає частину дітей (кількість їх залежить від умов даного дитячого садка) продов­жувати поливання, а інших відпускає грати чи дає їм яке-не- будь інше завдання.

Кожній дитині вихователь намічає певний обсяг роботи: полити ту чи іншу грядку або частину клумби чи певні росли­ни. Під час поливання стежити за правильністю прийомів.

При поливанні клумби з лійки діти поливають тільки краї, а середину - сам вихователь. <...>

Підживлення рослин. Розуміння значення цього виду дог­ляду за рослинами доступно тільки старшим дітям.

Склад і дозування удобрювальних поливань визначає і підго­товляє вихователь. Проводячи перше підживлення рослин на грядках або клумбах, важливо викликати бажання в дітей догля­дати за рослинами, щоб вони росли швидше. Вихователь розпові­дає про значення підживлення і показує, як підживлювати (по­ливати добривом тільки по вологій землі в спеціально зроблені борозенки; лити обережно, щоб розчин не потрапив на рослину; після удобрювального поливання полити рослини водою). Зав­дання вихователя полягає не тільки в тому, щоб діти засвоїли правильні прийоми удобрювального поливання, а в розвитку інте­ресу дітей до спостереження за ростом і розвитком рослин. Діти повинні наочно переконатися в результатах цього виду догляду. Удобрювальне поливання найкраще проводити з окремими підгрупами дітей, але так, щоб брала участь кожна дитина.

Збір врожаю. Багато задоволення і радості приносить дітям збір врожаю. Цей вид праці повинен бути широко використа­ний вихователями з метою розвитку інтересу дітей до природи.

Овочі і ягоди, вирощені в дитячому садку, повинні бути неод- м інно зібрані самими дітьми, а аж ніяк не дорослими, наприклад кухарем, якщо йому спішно знадобилося що-небудь до обіду.

Оночі найкраще саджати такі, які можна з’їсти сирими: редиски, морини, ріпи, тільки що вирвані з землі, незрівнянно і ммм п і пі і під ги х, що нжс полежали. А наскільки веселіше і ціка- пі іпе д и и ми пнг симнм зібрати їх, нимити і відразу з’їсти? Тому і саджати треба стільки, щоб усім дітям вистачило хоч потроху.

11. роти кім літа можна не раз вибірково збирати з грядок ок- ремі оночі: першими помідори, що поспіли, огірки, більшу Mop-

1. му І Іоступово в міру потреби зрізують листя салату, гілочки кропу, зелену цибулю.

Кі лька разів за літо можна зібрати посіяний у різний термін редис, у міру дозрівання збираються ягоди.

Збір нрожаю, особливо ягід і редиски, проходить завжди мінно, иеселоі надовго запам’ятовується дітям.

Яку участь беруть у зборі врожаю діти молодшої групи? Вис- миіснути редис чи ріпу, що легко витягуються з землі, може і маля, тому і молодша група повинна брати участь у зборі вро­жаю. При цьому вихователь повинен показати кожній дитині, яку саме ріпку вона може витягти, залучає декількох дітей зі старшої групи, що вже можуть відрізнити велику редиску від дрібної, і з задоволенням будуть допомагати малятам.

Неодмінно потрібно привести малят подивитися на збір вро­жаю старшими дітьми як на городі, так і в ягіднику. При цьому старші діти, звичайно, почастують малят.

Одну велику брукву чи буряк, що висунувся на поверхню грядки і добре видимий дітям, з дозволу старших дітей можна дати витягти групці малят, як «ріпку в казці». Це доставить дітям багато радості і викличе великий інтерес до роботи на городі.

Діти середньої групи можуть збирати всі овочі, за винят­ком огірків, які важко відірвати від батога, не ушкодивши його.

При зборі кожного нового виду овочів вихователь пояснює, як це треба робити. При зборі редису, наприклад, показує, як

потрібно обережно відсунути листя, щоб подивитися, чи не вид- ніється з землі редиска, а побачивши, ще прощупати пальця­ми, щоб переконатися, чи дійсно вона велика. Потрібно учити дітей робити це не кваплячись, щоб не висмикнути дрібну, ще не спілу редиску. Діти повинні добре засвоїти, що кожна то­ненька, зовсім неспіла редиска буде через кілька днів великою і тому виривати її завчасно не потрібно. Ріпу збирати легше, тому що вона більше видається над землею і спілі ріпи легко відрізнити від неспілих. Неважко також висмикнути буряк і брукву. Знаходити ж більшу за розміром моркву малюки теж можуть лише за допомогою дорослих: вихователь підкопує, а вони тримають бадилля, витягають підкопану моркву.

Старші діти беруть участь у всіх видах збору врожаю.

Перший збір ягід, яблук, а також масовий осінній збір овочів із усіх гряд потрібно організувати урочисто і незвичайно, так, щоб цей день перетворився в яскраве і радісне свято.

Напередодні чи навіть за кілька днів оглядають грядки і виз­начають, чи дозріли овочі. «Ось які чудові овочі в нас виросли. Тепер можна збирати врожай. Ви добре попрацювали, і врожай буде великий, гарний. Подумаємо, куди будемо складати овочі».

Відразу призначається день збору, до якого потрібно заго­товити кошики, цебра.

Як організувати дітей під час збору врожаю, сказати важ­ко, тому що це залежить і від величини городу, і від розташу­вання грядок, і від того, що планується збирати, і від кількості овочів. Важливо, щоб кожна дитина взяла участь у зборі, щоб зібрані овочі були добре розглянуті і покладені в кошики сами­ми дітьми. Перед тим як покласти овочі в кошики, діти очища­ють їх від бадилля, вибирають найбільші і красиві для вистав­ки, яка розміщується на кілька днів у куточку природи. Части­на овочів може бути виділена для подарунку дітям іншої групи, якщо вони такі не вирощували. Діти самі розносять призначені в подарунок овочі, інші здають на кухню чи в комору.

Навіть у тому випадку, коли овочів вирощено небагато, збір їх можна організувати дуже цікаво.

У збирання врожаю входить і збір квіткового насіння. Дітей дуже приваблюють і самі пошуки насіння і «відкриття», що вони роблять, - виявляється, насіння різне і зріє у різноманіт­них головках, стручках, коробочках. Одні з них ростуть на вид­ноті, інші ховаються в листках, і потрібно їх розшукувати. Скільки цікавих порівнянь, скільки розповідей можна почути про них від малят! Ось насіння в’юнків: спочатку біле, потім, коли достигає, чорне, як вугіллячко; вони лежать завжди по чотири насіннячка в круглих акуратних коробочках, лежать так симетричпо, немов би їх, за виразом малят, «навмисно уклали, як цукерки и коробці». «Коробочки ці висять на підвісочках, - розповідає Піти, а підвісочки ховаються в листках. Відразу їх не помітиш, а коли листя розсунеш, вони так і висять - багато, багато». Достигле насіння маку перекочуються і стукає об стінки своїх коробочок так, немов вони «зовсім справжні бряз­кальця». «Боби лежать у стручках, кожний у своїй окремій ямочці, мов би в постельці... У чорнобривців насіння схоже на гостренькі палички, вони зовсім такі, як стрілки, і покладені щільно одна до одної. Як багато насіння! - вражається Вітя, роз­ламавши насінну коробочку. - Напевно, тисяча! І ми всі їх по­сіємо?» - запитує він вихователя.

Зв’язок між насіннячком і рослиною засвоюють навіть діти 5 років. Вони скрізь розшукують насіння красолі, нігтиків, за­пашного горошку, носять їх у кишені, коробочках, просять доз­волу віднести додому, щоб зберегти до весни, розпитують, коли і як їх можна посіяти. Зібране насіння зберігають у паперових мішечках у шафі до весни. На мішечки наклеюють картинки з зображенням квітки тієї рослини, з якої зібране насіння.

Навесні, коли прийде пора посівів, їх потрібно ще раз розг­лянути. Частину насіння варто залишати в стручках і голівках

• для дітей це дуже цікаво: вони стукають «брязкальцями» маків, за пропозицією вихователя розламують стручки бобів і горошку, виймаючи і знову вкладаючи насіння в поглиблення, де вони лежали, звільняють, витрушують дрібне насіння з їхніх оболонок і коробочок, сортують, порівнюють, розглядають і ра­зом з вихователем згадують про те, як це насіння росло, які були квіти і як вони їх збирали.

Частину насіння потрібно дати дітям додому, щоб вони самі їх проростили, частину насіння посіяти в групі навесні, інше посіяти в саду.

У зборі квіткового насіння можуть брати участь тільки діти старших груп. Малятам збір насіння зовсім недоступний.

Прибирання ділянки. Прибирання ділянки проводиться в усі пори року. Доступне воно всім дітям. Ділянку молодшої гру­пи в основному прибирають дорослі, але все-таки залучають і дітей. Навесні, як тільки підсихають доріжки й усі виходять на прибирання ділянки, малята також включаються в загальну роботу: вони збирають на своєму майданчику і доріжках камін­чики, прутики, трісочки і все те, що залишається після танен­ня снігу.

Улітку час від часу вихователь говорить малятам, що вони будуть сьогодні прибирати свою ділянку. Він приносить мітлу і кілька дитячих носилок, починає підмітати доріжки, а дітям пропонує підбирати з усього майданчика і прилеглих доріжок сухі гілочки, листочки, папірці і складати усе на носилки, по­ставлені в різних місцях майданчика. Сюди ж складається і те, що підмете вихователь. Зібране сміття усі разом несуть у відве­дене місце.

Узимку малята приходять уже на розчищену ділянку. Вони можуть допомагати вихователеві згрібати тільки сніжок, що випав, чи перевозити сніг на санках.

Дітям середньої групи при прибиранні ділянки можна дати мітли чи віники. Разом з вихователем вони змітають сміття в куп­ки, а потім лопатками кладуть його на носилки. Робота ця може проводитися тільки по вологій землі, тому в суху жарку погоду ділянку напередодні чи за кілька годин до роботи потрібно поли­ти, щоб мітли не піднімали пилу. Прибрану ділянку діти із задо­воленням посипають принесеним на носилках піском.

Перш ніж почати роботу, вихователь навчає дітей правиль­ному користуванню носилками: говорить про те, що вантаж треба скидати на той бік, де в носилок немає бортика, показує, як одночасно потрібно піднімати носилки з землі.

При скиданні вантажу діти повинні стояти обличчям один до одного, для чого передній перевертається, перехоплює руч­ки і виходить з носилок. Якщо цього не зробити, ручки носилок при нахилі надавлюють на тіло дитини і можуть заподіяти їй біль. Не всі діти легко опановують цими прийомами, тому їм потрібно спочатку повправлятися з порожніми носилками.

І Ірибирання ділянки буває особливо цікавим під час листо- і піду. Дітям подобається збір яскравих шарудливих листків. Для

и,і( ї роботи можна дати, крім носилок, плетені кошики з двома ручками, тому що кількість листя, що уміщається на носил­ках, старших дітей уже не задовольняє.

Узимку після невеликого снігопаду діти середньої групи разом з нихователем можуть розчищати свою ділянку. Лопати д ми : тири німі снігу повинні бути не іграшковими, як у малят, а г и і ні и і міми, п.не відповідно до можливостей дітей.

I In почіп ку зими, поки снігу ще небагато, дітей можна учи­ти пригрібати ного па рослини, що облямовують груповий май­данчик і прилягають до його доріжки. Пізніше, коли снігу буде багато, вони зможуть згрібати його і для гірки і для сніжних буді­вель.

Під час збирання снігу дітей ознайомлюють з його власти­востями - при морозі сніг розсипчастий, у м’яку погоду він лип­не до лопати, робиться щільним.

Старші дошкільники можуть цілком самостійно прибира­ти свою ділянку, а також допомагати в прибиранні ділянки ма­лят. їм даються не тільки мітли, але і граблі. Зібране сміття не­суть за межі ділянки самостійно. До прибирання вихователь показує місце, куди потрібно складати сміття, нагадує, що ски­дати його потрібно акуратно, щоб не довелося прибирати знову.

У тих випадках, коли зібраний матеріал не вміститься на дитячих носилках, наприклад виритий кущ чи ящик з розса­дою, можна дати дорослі носилки, доручивши нести їх не двом, а чотирьом - по одному на кожну ручку - чи поставити двох дітей на звичайні місця, а чотирьох - по сторонах усіх ручок.

Посипати піском прибрану ділянку діти можуть дуже ре­тельно, якщо їм показати правильний прийом розкидання піску (віялоподібно).

Узимку варто давати не тільки лопатки, але і движки (на двох), якими дуже зручно згрібати сніг з доріжок.

При достатній кількості інвентарю діти можуть справити­ся зі збиранням снігу на своєму майданчику навіть після вели- і ого снігопаду.

Турбота про рослини не припиняється й узимку. Педагог розповідає, що сніг захищає корені рослин від морозу, охоро-

няє їх від вимерзання. Діти повинні знати, що не можна затоп­тувати пухкий сніг на газонах і клумбах, катати на них сніжні кулі, розкопувати печери чи споруджувати якісь будівлі. Сніг на клумбах і газонах повинен усю зиму залишатися пухким.

Велике задоволення доставляє дітям відколювання обмерз­лого снігу навесні і прорубування канавок для спускання води. Для цього можна використовувати залізні лопати, уживані для перекопування землі, і навіть ломики. Для спускання води да­ють мітли. Ця робота виконується невеликими групками під керівництвом і контролем вихователя.

Мітли для прибирання найкраще замовити, тому що іграш­кові вінички служать дуже недовго і розвалюються, до того ж для старших вони дуже малі. Віник повинен бути розміром у половину віника дорослої мітли і туго стягнутий дротом. Чере­шок також повинен бути досить товстим і міцним.

Лопати для снігу найкраще витесати з дошки (черешок і сама лопата витісуються з однієї дошки). Розміри повинні бути такі: довжина лопати - 22-25 см, ширина — 18-20 см, довжина всієї лопати разом з черешком -90-100 см. Розмір лопати-движ- ка - 80 см, ширина - 40 см, висота движка разом з ручкою - 100-110 см.

Під час прибирання ділянки, коли потрібно перенести дрібний вантаж на невелику відстань, можна організувати ро­боту конвеєром.

Вихователь стежить за тим, щоб діти не перекидали пред­мети, а передавали їх один одному. Першими потрібно ставити найбільш спритних і кмітливих, котрі могли б швидко підніма­ти з землі чи брати з купки передані предмети. Останній у лан­цюзі повинен класти їх на якесь певне місце. Його роль, так само як і першого, більш відповідальна, ніж тих, хто стоїть у ланцюзі, тому останній призначається не за чергою, а на вибір вихователя. Іноді вихователеві доводиться допомагати як пер­шому, так і останньому в ланцюзі.

У роботі з конвеєра і при перенесенні на носилках нерідко виникають елементи гри: передані цеглини перетворюються в кавуни, дині тощо. Іноді ігровою установкою можна скориста­тися для того, щоб нудну, вже обридлу й у той же час потрібну роботу зробити веселою і радісною.

Спостерігаючи за дітьми, вихователь непомітно керує ними, вносить у гру нові елементи, що урізноманітнюють її.

Закінчуючи роботу, вихователь щораз звертає увагу на її ре­зультати, говорить, що зроблено так багато лише тому, що усі працювали дружно.

До трудової діяльності дітей на ділянці потрібно віднести і ту, котра, виникаючи з їх ініціативи, протікає у виді творчої гри іі у той же час містить у собі елементи справжньої праці. Мандаті» вихователя найбільш доцільно організовувати цю діяльність, забезпечувати дітей необхідними матеріалами. Іноді парто давати і квіти, і ягоди, і овочі зі свого городу. Про­хання дітей звичайно бувають скромними, і задовольняються попи малим. Букетик квітів, зібраний для прикраси ігрового будиночка, складається з маргариток, чорнобривців, нігтиків та інших дрібних квітів, яких звичайно буває багато на ділянці. «Можна нам вирвати морквиночку з грядки? - приходять до вихователя делегати. - У нас на пароплаві потрібно матросам обід готувати...» - «Аможна щавлю?» - «Скільки листочків?» — «Три», «Можна». І діти ідуть щасливі.

Коли організується гра в «магазин» чи просто в «частуван­ня», тоді доводиться видавати овочів і ягід трохи більше, щоб усім вистачило.

Іноді такі частування можуть бути організовані і самим ви­хователем. Він пропонує дітям почастувати овочами зі своїх гря­док і виробами з них малят чи дітей якої-небудь іншої групи, запросивши їх до себе в гості. При цьому може бути улаштовано не тільки частування, але і показ самодіяльності чи спільні ігри.

Корисно відводити на прохання дітей шматочки землі там, де є можливість для самостійних посадок. На таких діляноч­ках, скопаних самими дітьми і звичайно обгороджених ними паличками, камінчиками тощо, вони саджають у найнесподі­ванішому сполученні усе, що їм здумається: квіти, овочі, яго­ди. Не потрібно їм у цьому перешкоджати, але усе-таки вихова­тель повинен непомітно спостерігати за цими самостійними

111. «садками для того, щоб у потрібний момент прийти на допомо- гу дитині порадою чи навіть своєю особистою участю.

І Іерідко діти, спостерігаючи роботу дорослих, повторюють и у своїх іграх. Після недільників з благоустрою ділянки вони

починають розчищати окремі куточки саду, прагнуть зробити клумби, перетаскують землю чи дерен тощо.

Творча діяльність дітей, що спрямовується вихователем, може бути широко використана для закріплення придбаних умінь, навичок, для виховання колективізму, самостійності, активності, ініціативи.

(Наблюдения и труд детей в природе / Сост.А.Ф. Мазурина. - М., 1976.-С. 178-199).

С. НІКОЛАЄВА, старший науковий співробітник Інституту сім’ї і виховання РАО, канд. пед. наук