Екскурсії в природу з дітьми дошкільного віку

І. ОСВІТНЬО-ВИХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ЕКСКУРСІЙ у ПРИРОДУ

<...> Особлива роль в ознайомленні дітей із природою нале­жить екскурсіям, що є однією з організаційних форм навчання в дошкільній установі. Вони дають можливість у природній об­становці ознайомлювати дітей із природними об’єктами і яви­щами, із сезонними змінами, із працею людей, спрямованою на перетворення навколишнього середовища. Під час екскурсій дошкільники починають пізнавати світ природи у всьому його різноманітті, розвитку, відзначати взаємний зв’язок явищ.

Освітньо-виховне значення екскурсій не раз підкреслюва­ла Н.К. Крупська. На її думку, вони допомагають дітям «...ши­рити свій обрій шляхом спостереження живої природи, живих людей, їхньої праці, їхніх взаємин».

Високо цінувала екскурсії в природу С.І. Тіхеєва, яка вне­сла серйозний внесок у розробку методики їхнього проведення, її основна ви мога зробити зміст екскурсії цікавим для кожної дитини, тому що «точність спостереження і глибина сприйнят­тя пропорційні інтересові». І далі: «Чим вдаліше була проведе­на екскурсія, чим більш вона зацікавила і захопила дітей, тим різноманітніше вони будуть надалі реагувати на неї: пригаду­вати, розпитувати, відбивати бачене і пережите в грі, в образо­творчій діяльності».

Спостереження в природних умовах, завдяки яким діти сприймають навколишній світ у всьому багатстві, барвистості, динаміці, сприяють розвиткові допитливості, естетичних і мо­ральних почуттів. Як ефективні прийоми виховання і навчан­ня дітей на екскурсіях Є.О. Фльоріна пропонує давати нескладні самостійні завдання, проводити повторні спостереження з ме­тою більш глибокого диференційованого сприйняття явища природи, учити дітей складати описову розповідь про побаче­не.

Дослідження радянських учених, виконані в останні роки, переконливо показують, що на екскурсіях створюються спри­ятливі умови для всебічного розвитку дітей. Ознайомлення дошкільників з навколишнім - перші кроки в пізнанні рідного краю, рідної природи, у вихованні любові до Батьківщини.

<...> У процесі екскурсій закладається фундамент конк­ретних уявлень про рідну природу. Діти ознайомлюються з усім багатством її фарб, звуків, запахів, форм у розвитку і зміні. Пізнання природного оточення починається чуттєвим шляхом, за допомогою зору, слуху, дотику, нюху. Так, у лісі, парку діти учаться розрізняти забарвлення осіннього листя: у берези вона лимонного кольору, у дуба - коричневого, у верби - зеленувато- жовтого, в осики — червоного або лілового. Картина осіннього лісу, парку сприймається ними яскравіше, повніше, якщо ви­хователь пропонує послухати голоси птахів, шум вітру, шерехи опадаючого листя, учить визначати запах грибів, прілої зелені. Чим більше органів чуттів беруть участь у такому пізнанні, тим більше ознак і властивостей виділяє дитина в досліджуваному об’єкті, явищі, а отже, багатшими стають її уявлення. На екс­курсіях дошкільники одержують можливість безпосередньо оз­найомлюватися з властивостями і якостями предметів, явищ шляхом спостережень, у ході виконання завдань ігрового або практичного характеру. У такий спосіб здійснюється сенсор­ний розвиток, на основі якого виникають розумові процеси, уява, формуються естетичні почуття.

Багатогранний світ природи будить у дошкільників інте­рес, викликає подив. « Щире здивування перед таємницею при­роди, що відкрилася, - зазначає В.О. Сухомлинський, - мо­гутній поштовх для стрімкого потоку думки». Цікавість дити­ни, її допитливість виявляються в пізнавальних запитаннях, що допомагають їй орієнтуватися в навколишньому світі, вияв­ляти наявні зв’язки і залежності. Тому вихователі, спрямовую­чи діяльність дітей, повинні стимулювати їхню пізнавальну ак­тивність, появу запитань, прагнення знаходити на них відпо­віді, намагатися усталити і поглибити інтерес до природи, її пізнання. Одночасно вони вчать дітей правильно називати пред­мети, явища природи, їхні властивості, якості, розвивають умін­ня виражати свої враження в слові. І в результаті дитяче мов­лення стає багатшим, змістовнішим, зв’язним; діти вчаться описувати те, що спостерігали, міркувати.

Відомо, що К.Д. Ушинський вважав логіку природи найдо­ступнішою для дитини. Організовуючи спостереження, прак­тичну діяльність вихованців на екскурсіях, педагог допомагає їм установлювати причинні і часові зв’язки, залежності між фактами і явищами навколишньої природи, порівнювати, ро­бити висновки й узагальнення.

Спостереження природи, за образним висловом В.О. Сухо- млинського, є «подорожжю до джерел мислення і мовлення», оскільки в цьому процесі активно взаємодіють почуття, пізнан­ня, творчість. Дослідження радянських педагогів і психологів виявили, що цілеспрямовані спостереження сприяють РОЗВИТ­КОМ! пізнавальних здібностей (спостережливості, допитливості, самостійності), нагромадженню чуттєвого досвіду і його осмис­ленню, виключають можливість утворення формальних знань, що не спираються на достатню чуттєву основу. Використання порівнянь підвищує інтерес і спостережливість, забезпечує більш активне, міцне і свідоме засвоєння знань. У процесі екс­курсії! у дошкільників складаються яскраві реалістичні уяв­лення про природу, про зв’язки і деякі закономірності, що існу­ють у ній.

Природознавчі знання важливі для формування матеріалі­стичного світорозуміння. Надалі вони складуть основу відповід- них наукових понять, полегшать вивчення предметів природ­ничого циклу в школі. Відсутність або нестача достовірних знань про природу служить ґрунтом для виникнення марновірств, забобонів. Перекручені уявлення можуть викликати неправиль­не, а іноді і жорстоке ставлення до рослин, тварин.

На екскурсіях дітей ознайомлюють не тільки з незайманою природою, але і з результатами творчої діяльності людини, що перетворює навколишній світ. А це сприяє розвиткові поваги до творчої діяльності і бажання взяти в ній посильну участь, зміцнює почуття гордості за свою Батьківщину.

Екскурсії в природу сприяють формуванню моральних яко­стей. Можливість ознайомитися з чимось новим, цікава пізна­вальна і практична діяльність - усе це викликає в дітей радісні переживання, об’єднує їх, благотворно позначається на розвит­ку колективних взаємин. Як і на інших заняттях, на екскурсії діють правила поведінки, підпорядкування яким дисциплінує її учасників. Виконання різних завдань (наприклад, зібрати насіння бур’янів для підгодівлі птахів) розвиває почуття відпо­відальності за доручену роботу, вимагає погоджених з товари­шами дій, акуратності, точності, обережності. Педагог викори­стовує як природні, так і спеціально створені ситуації для вихо­вання у дошкільників справедливості, доброзичливості, пова­ги один до одного. Він залучає дітей до оцінки відповідей това­ришів, учить помічати успіхи, радіти за них, співпереживати через невдачі. Якщо група різновікова, то педагог спонукує

старших вихованців піклуватися про тих, хто молодший (допо­могти виконати завдання, пропустити вперед при спостере­женні об’єктів). При поверненні в групу можна запропонувати старшим дітям, особливо хлопчикам, нести устаткування, а та­кож зібраний матеріал.

Розумове і моральне виховання здійснюється в нерозривній єдності з естетичним розвитком. Достаток і розмаїтість у при­роді квітів і відтінків, звуків, форм, ліній, їхнє сполучення, динамічність, мінливість, ритмічність викликають відповідні естетичні почуття і переживання. У комплексі освітньо-вихов- них завдань, що ставляться і реалізуються при підготовці і про­веденні екскурсій, одна з центральних - навчити дітей бачити і розуміти красу природи, насолоджуватися нею, передавати свої враження в різних видах художньої діяльності (малюнок, слово, пісня тощо). Однак якість естетичних сприйнять багато в чому залежить від керівництва цим процесом. Тому вихова­тель, обмірковуючи хід майбутньої екскурсії, визначає, що саме в тому чи іншому об’єкті, явищі може викликати в дітей есте­тичні переживання. Наприклад, на зимовій екскурсії він при­вертає їхню увагу до вигадливих форм заметів, струнких, як свічки, ялин з ошатними шишками на верхівках, тонких і тем­них гілок беріз, що виділяються на тлі блискучого снігу, бла­китного неба. Вихователь використовує різні виразні засоби, щоб викликати естетичне сприйняття того, що спостерігаєть­ся: образне емоційне мовлення, запитання, жест. Загальнові­дома також ефективність впливу на почуття дітей художнього слова. <...>

Активне включення розумової діяльності в процес естетич­ного сприйняття - передумова формування оцінних суджень, у яких виявляються спостережливість дитини, рівень сенсорної культури, мислення. При систематичному ознайомленні з при­родою діти вже в середній групі починають виділяти ті якості, властивості предметів, явищ (форма, колір, розташування в про­сторі), що, з їхнього погляду, визначають красу спостережувано­го. Так, п’ятирічна дитина помічає: «Навесні небо красиве: синє, а хмари пливуть, як білі кораблі в морі». До кінця дошкільного віку формується узагальнене уявлення про красу рідного краю: «Наш край прикрашає ріка Волга, нона широка і багатоводна»; «Мені подобаються наші сади: коли вони цвітуть, то здаються рожевими островами, і аромат стоїть навколо», - говорить дити­ни 6 років.

Естетичні враження, що виникають у процесі спілкування з природою, діти відображають у різноманітній діяльності - грі, малюванні, аплікації, слові. Наприклад, після відвідування парку (старша група) проводиться малювання на тему «Наш парк узимку», після прогулянки на луг (середня група) - про­понується зробити аплікації на тему «Лугові квіти».

В.О. Сухомлинський у книзі «Серце віддаю дітям» описує, з яким захопленням старші дошкільники малюють те, що спо­стерігали на екскурсіях, наводить тексти складених ними опові­дань, казок про природу, працю людей на колгоспних полях. Автор зазначає: «І в цих оповіданнях, як самоцвіти, блискали яскраві образи, порівняння». Безсумнівно, що такі заняття роз­вивають творчість, сприяють тому, що розуміння краси приро­ди стає більш усвідомленим і глибоким.

Під впливом естетичних вражень, знань, які діти здобува­ють на екскурсіях, істотних змін набуває почуття любові до рідної природи: із простого милування її красою воно перерос­тає в діючу силу. Для формування такого ставлення до навко­лишнього світу необхідна єдність почуттів, знань, дій. Показ­ником активної любові дошкільника до природи є, насамперед, дбайливе ставлення до її багатств. З перших років життя дити­на привчається берегти рослини, - не тільки вирощені люди­ною, але і дикоростучі, засвоює правила - не ламати гілки кущів і дерев, не виривати з коренем квіти і трави, не затоптувати їх, збирати тільки опале листя, жолуді, шишки тощо.

<...> Діяльна любов до природи має на увазі участь у її пере­творенні. Дошкільники під час екскурсій трудяться разом з дорослими, озеленюючи й упорядковуючи своє місто, село. У парку, сквері, саду вони збирають зрізані гілки, сухе листя, підсапують саджанці, допомагають висаджувати розсаду, сія­ти газонну траву. У виховному відношенні спільна робота з до­рослими дуже цінна. У її процесі складаються сприятливі умо­ви для правильного ставлення до праці, природи, для форму­вання працьовитості, трудових навичок, раціональних прийомів роботи. Діти привчаються добиватися зримих результатів, по­чувають себе учасниками важливої справи.

Благотворно позначаються екскурсії в природу на фізично­му розвитку дошкільників. Лікар і педагог Є.А. Аркін писав у свій час, що перебування на повітрі - «найкорисніший, най­кращий засіб для зміцнення здоров’я дитини».

Систематично проведені екскурсії в природу сприяють ру­ховій активності, підвищенню працездатності і задоволенню потреби зростаючого організму, що розвивається, у свіжому повітрі, що у свою чергу сприяє збагаченню крові киснем, дуже необхідним для нормального протікання фізіологічних процесів.

Пережиті дошкільниками радість і задоволення від спілку­вання з природою підвищують життєвий тонус, сприятливо впливають на формування важливих фізичних якостей - сприт­ності і витривалості.

Таким чином, екскурсії в природу є ефективним засобом виховання і навчання, оскільки в їхньому процесі здійснюєть­ся гармонійний розвиток усіх сторін особистості дошкільника. У спілкуванні з рідною природою формуються основи матеріал­істичного розуміння навколишнього світу, виховуються мораль­ні і естетичні якості, пробуджуються добрі почуття. Виховува­ти в дітей інтерес і любов до рідної природи - значить ростити її вірного друга, патріота, майбутнього турботливого господаря багатств своєї Батьківщини.