Форми організації роботи по ознайомленню дітей з природою

Не менш важливим питанням, ніж вибір методів, є питан­ня щодо форм організації навчання дошкільнят, в тому числі і в ході ознайомлення їх з природою. В методиці питання форм організації роботи щодо ознайомлення з природою досліджено досить детально, хоча слід відмітити, що порівняно з пробле­мою методів, воно розкрито дещо менше. Переважно цей аспект розглядається дотично інших питань, хоча психологи зазнача­ють, що саме від правильно обраної вихователем форми навчаль­но-виховної роботи залежить її успіх.

Ефективність ознайомлення дітей з природою, їх екологіч­ної освіти зростає за умови використання таких форм навчан­ня, котрі ґрунтувались би на привабливих для дитини видах діяльності, найбільше відповідали її віку. При виборі форм ор­ганізації цієї роботи мають бути враховані також особливості природничого матеріалу, екологічного знання, в першу чергу його складного, багатогранного, міждисциплінарного характе­ру, взаємозв’язку з іншими напрямками навчально-виховної роботи.

Сучасна методика ознайомлення дітей з природою пропо­нує вихователю використовувати у роботі з дітьми різноманітні форми. Ця різноманітність викликана необхідністю врахуван­ня вікових можливостей дітей та специфіки природничого ма­теріалу. Доречний вибір найбільш ефективної у кожному кон­кретному випадку форми роботи спирається на знання класи­фікації форм ознайомлення дітей з природою. У залежності від способу організації дітей можна виділити фронтальні, групові ■пі індивідуальні форми роботи. До першої підгрупи належать

колективні (фронтальні) заняття, екскурсії (особливий вид за­нять, що проходять за межами групової кімнати), щоденні та цільові прогулянки на майданчику дошкільного закладу; свя­та у природі та пізнавальні розваги-змагання, екологічні акції (подорожі екологічними стежками, вікторини, акції, у яких дошкільнята беруть участь разом зі старшими дітьми тощо).

Серед групових форм роботи значне місце займають такі, котрі об’єднують дітей у відповідності до їх інтересів, спрямо­вані на поглиблене пізнання природи: екологічні студії та гурт­ки; екологічні міні-музеї та екологічні вистави; підгрупові за­няття.

Індивідуальні форми роботи щодо ознайомлення дітей з природою (індивідуальні заняття та індивідуальні завдання дітям, пов’язані з доглядом за живими істотами, природоохо­ронною діяльністю), перш за все, забезпечують індивідуальний підхід до дітей, створюють можливості надолужити прогаяне, глибше пізнати ті аспекти природознавства, які викликають у дитини найбільший інтерес, при потребі - скоригувати став­лення дитини до природного довкілля.

Кожна з форм роботи має свої педагогічні функції та місце у педагогічному процесі. Зокрема, основу системи роботи щодо ознайомлення дітей з природою складають постійні або систе­матичні форми роботи, які плануються щоденно і забезпечують засвоєння усіма дітьми групи основного змісту програми. Це заняття та щоденні прогулянки.

Періодичні форми роботи плануються 1-2 рази на місяць чи квартал, замінюючи одну з систематичних. До них належать цільові прогулянки та екскурсії; гуртки та студії; свята в при­роді та пізнавальні розваги-змагання.

Час від часу плануються та проводяться епізодичні форми роботи: екологічні акції, індивідуальні завдання тощо.

Значні можливості у формуванні екологічної культури до­шкільників мають традиційні для дошкільної дидактики фор­ми організації навчальної роботи, тобто ті, котрі розроблені спе­ціально для навчання дошкільнят, пристосовані до умов життя дитини в дитячому садку, відображають вікову специфіку на­вчальної діяльності дітей цього віку. Це, перш за все, заняття, екскурсії та прогулянки у природу.

Заняття - це форма навчання дошкільнят, яка передбачає роботу педагога з усією групою, підгрупою або індивідуально у визначений режимом час, що полягає в організації та спря­муванні пізнавальної діяльності вихованців з урахуванням індивідуальних, вікових можливостей та освітніх потреб кож­ного з них. Заняття (як і урок у школі) є дидактичною одини­цею процесу навчання. Важливою особливістю заняття як фор­ми навчання дітей є сталість його загальної структури, у якій відображаються психологічні закономірності навчальної діяльності дошкільнят.

Значення занять у ознайомленні дітей з природою, як і у дошкільній дидактиці взагалі, надзвичайно велике. Основною перевагою занять є можливість формувати у дошкільнят систе­матичні знання. Поряд з цим вони дозволяють підтримувати дитячу допитливість і формувати на її основі пізнавальний інте­рес, виховувати морально-вольові якості, важливі для пізнаваль­ної діяльності (наполегливість, ретельність, старанність, відпо­відальність), а також доброзичливе та поважне ставлення до тих, хто навчається поряд. Діяльність дітей на заняттях проходить в оточенні однолітків. На думку О.П. Усової, це створює можли­вості для активного впливу дітей одна на одну. Тому освітній та розвиваючий ефект колективних занять є значно більшим, ніж тоді, коли дорослий працює з однією дитиною. Але це можливо лише за умови, що перед дитячим колективом ставляться такі навчальні завдання, котрі об’єднують зусилля дітей, виклика­ють спільні переживання і тим самим спонукають дітей до ак­тивності. Все це робить заняття однією з основних форм еколо­гічної освіти у дошкільному закладі.

Ознайомлюючи дітей з природою на заняттях, педагог має враховувати всі основні загально дидактичні принципи, на яких базується навчання дошкільників. Поряд з цим заняття з ознайомлення з природою мають певну специфіку, яка вияв­ляється, перш за все, у їх структурі та способах організації пізнавальної діяльності дітей. За структурою заняття майже завжди є інтегрованими або комплексними, оскільки на них природничий та природоохоронний матеріал поєднується з ма­теріалом інших розділів програми. На інтегрованих або комп­лексних «краєзнавчих» заняттях дошкільнята вчаться бачити

зв’язок історії з сьогоденням, ознайомлюються із традиційни­ми способами збереження природних багатств (доцільним зем­леробством та лісогосподарством, укріпленням берегів річок, схилів балок та ярів тощо). Ознайомлюючи малят з народними промислами, пов’язаними з використанням природних матері­алів, їм роз’яснюють, що поява окремих з них обумовлена істо­ричними традиціями природокористування. Дітям стає зрозу­міло, чому, наприклад, центри народної дерев’яної іграшки виникли переважно у лісових зонах, у тих регіонах України, де населення традиційно займалось деревообробкою. А у степових та лісостепових районах, де дерев було мало, і тому вони особли­во оберігались, з’явились іграшки із глини або соломи. На ос­нові таких знань дошкільнята більш свідомо підходять до вибо­ру природних матеріалів у власній зображувальній творчості.

Підвищенню пізнавального інтересу та активності дітей сприяє включення до занять математичного та мовленнєвого матеріалу. В деяких випадках розкриття малятам екологічних закономірностей та способів природодоцільної поведінки не­можливе без привертання їх уваги до математичної сторони дійсності. Так, у ході дослідів на виявлення ступеню забруд­нення повітря, ґрунту, при побудові екологічних ланцюжків, проведенні порівняльних спостережень дітям доводиться ана­лізувати не тільки загальні сенсорні ознаки предметів та явищ природи (колір, смак, запах тощо), а й оперувати такими мате­матичними категоріями, як форма, величина, кількість, об’єм, порівнювати множини, а то і вдаватися до лічби та обчислень. Використання мовленнєвого матеріалу теж є дуже важливим, оскільки у назвах багатьох природних об’єктів та явищ відобра­жаються їх суттєві екологічні особливості. Заняття відкрива­ють також значні можливості для інтеграції природничого ма­теріалу із фізичною культурою, музикою, співами, художньою літературою, трудовим навчанням дітей.

Отже, справедливою є думка про те, що природничий та екологічний матеріал може бути поєднаний практично з усіма напрямками дошкільної освіти. В практиці дошкільного вихо­вання склалися різноманітні варіанти такого поєднання. Най­поширенішим варіантом є комплексні заняття, які передбача­ють сполучення занять з двох розділів програми, об’єднаних од­нією темою (наприклад, ознайомлення з природою та зображу­вальна діяльність). На інтегрованих заняттях завдання по оз­найомленню з природою здійснюються в процесі занять з інших розділів програми. При цьому на інтегрованому занятті завдан­ня з різних розділів програми вирішуються одночасно, а не по­чергово, як це має місце на занятті комплексному. У структурі комплексного заняття завжди можна чітко виділити 2-3 час­тини, які являють собою своєрідні фрагменти занять з різних розділів програми, а в структурі інтегрованого заняття цього зробити ііс* можна. Це спричинює і відмінності у змісті та мето­дах навчання дітей. Так, на комплексному занятті зазвичай ви­користовуються традиційні для кожного розділу програми зміст та методи. Інтегровані ж заняття часто передбачають нетради­ційний зміст, на якому вирішуються пізнавальні завдання. Ска­жімо, зразком для виконання малюнку чи аплікації стане без­посередньо живий об’єкт, а не зображення, створене виховате­лем. У ході розглядання живої істоти діти виконають не тільки перцептивні, але й математичні дії, проведуть елементарний пошук, дискусію тощо. А по закінченні творчої роботи скла­дуть розповідь не тільки про свої малюнки, а й про справжню тваринку. Характерною ознакою інтегрованих занять є і нетра­диційне поєднання методів, урізноманітнення діяльності дітей. Так, наприклад, спостереження може слугувати не тільки для ознайомлення з живою істотою, а й для поглиблення знань про виражальні можливості різних зображувальних засобів (олів­ця, фарби, сангіни), в результаті чого діти зможуть дібрати най­кращий матеріал для роботи.

Досить часто заняття з ознайомлення дітей з природою про­водяться у формі сюжетно-дидактичної гри. Характерною рисою таких занять є наявність ігрового сюжету, створеного на основі улюблених дитячих ігор («Сім’я», «Магазин», «Будівництво» тощо), казок чи книг. Дошкільна дидактика накопичила чима­ло своєрідних «дидактичних» сюжетів, які можуть використо­вуватись як основа сюжетно-дидактичної гри. Це заочні «екс­курсії» , уявні мандрівки, «уроки» у ляльковій або лісовій школі тощо. Основним методом навчання на таких заняттях є дидак­тичні ігри, що підбираються або створюються вихователем відпо­відно до обраного сюжету. В сюжетно-дидактичних іграх еколо­

гічної тематики, крім дидактичних ігор, вихователі можуть ви­користати й інші методи, зокрема елементарні досліди, розгля­дання картин та ілюстрацій, моделювання.

Типи занять визначають за місцем їх у системі роботи та основною дидактичною метою, яка ставиться на занятті. Зокре­ма, процес ознайомлення дітей з природою передбачає органі­зацію первинно-ознайомлювальних занять, головною метою педагога на яких є формування у дітей первісних уявлень з теми, елементарних природничих знань; занять, спрямованих на фор­мування практичних навичок, розширення та поглиблення знань; поглиблено-пізнавальних, мета яких - узагальнення знань дітей з теми, встановлення причинних зв’язків та залеж­ностей у природі, систематизація знань. Найчастіше ж мають місце комбіновані заняття, на яких педагог ставить і розв’язує кілька дидактичних завдань.

За способом організації пізнавальної діяльності можна ви­ділити такі типи занять, як індивідуально-фронтальні (найчас­тіше їх називають просто фронтальними), індивідуально-гру- пові, колективно-групові та колективні. Найменш цінними у плані підвищення пізнавальної активності дітей є фронтальні заняття. Тому вже з середньої групи варто застосовувати інди- відуально-групову взаємодію дітей. Від фронтальної форми організації такі заняття відрізняються тим, що пізнавальне зав­дання, яке поставлене перед дітьми, розділяється на частини, котрі розв’язуються дітьми не одночасно. При цьому група дітей ділиться на підгрупи, і кожна підгрупа має свою частину за­гального завдання. Дітям п’яти років легше виконувати інди­відуально-групові завдання у тих випадках, коли діяльність пе­редбачає певні практичні чи ігрові дії, тому на перших індиві­дуально-групових заняттях варто зробити провідними прак­тичні методи ознайомлення з природою. Наприклад, таким чином можна організувати розглядання з дітьми кімнатних рослин і їх миття: група ділиться на підгрупи відповідно до відо­мих дітям способів миття чи очищення від пилу рослин (ганчі­ркою, сухою щіточкою, пульверизатором), після чого кожна підгрупа відбирає рослини, яким підходить той чи інший спосіб. Пізніше індивідуально-групової форми можна надати і наоч­ним методам, скажімо, спостереженню за рибками в акваріумі, птахами на годівниці тощо. Індивідуально-групові заняття мо­жуть передбачати певну взаємодію дітей у підгрупах, однак за­галом пізнавальна діяльність дітей все ж залишається індиві­дуальною. Вони об’єднуються лише в кінці заняття для обгово­рення того матеріалу, який вивчався.

У старшій групі переходять до колективно-групового спо­собу організації пізнавальної діяльності дітей. При цьому діти об’єднуються у підгрупи для розв’язання спільного пізнаваль­ного завдання, яке обов’язково передбачає їх взаємодію на вер­бальному та практичному рівнях. Ця форма зручна для прове­дення дидактичних ігор, екологічних ігор-змагань, елементар­них дослідів, порівняльних спостережень, екологічного тренін­гу. І Цкаво можна організувати у колективно-груповій формі ев­ристичну бесіду, як своєрідну «наукову суперечку» двох груп «вчених-дослідників». Теми «наукових дискусій» можуть бути різноманітними, від аналізу конкретних екологічних проблем («Як зробити наше місто чистішим?») до встановлення взаємо­зв’язків у природі («Хто кому допомагає рости: рослини — тва­ринам чи тварини - рослинам?»).

Види занять виділяють, аналізуючи методи, які викорис­товує вихователь у навчанні дітей. Зрозуміло, що лише окремі методи можуть домінувати в ході заняття, визначаючи його вид. Так, зокрема, в практиці ознайомлення з природою мають місце: заняття-спостереження за живими об’єктами; заняття-роз- повідь; заняття-узагальнююча бесіда; сюжетно-дидактична гра (в молодших групах - дидактична гра як самостійне заняття); колективна праця в природі як окреме заняття. Однак частіше проводяться тематичні заняття, тобто такі, що присвячені оз­найомленню з певною темою, яка здійснюється з допомогою різноманітних методів, поєднаних на цьому занятті.

Незамінною формою організації ознайомлення дітей з при­родою є також екскурсія. Місце її у дошкільній дидактиці виз­начене вже досить давно. Ще у XVIII сторіччі французький філо­соф Жан-Жак Руссо висловив думку про те, що екскурсії в при­роду розвивають у дітей творчу спостережливість, допитливість та самостійність у дослідженні оточуючого світу. Високо ціну­вали екскурсію Ф. Фребель, М. Монтессорі, Є.М. Водовозова, Є.І. Тіхеєва.

На екскурсії чіткіше простежуються зв’язки явищ між со­бою. Завдяки цьому діти засвоюють ці зв’язки легше, ніж тоді, коли лише чують при них. Екскурсія є також визнаним засо­бом підвищення інтересу дітей до пізнання природи.

Екскурсії, які використовуються в ознайомленні дітей з природою, поділяють на декілька видів у залежності від місця їх проведення та головної дидактичної мети, змісту того при­родничого матеріалу, який має бути засвоєний на екскурсії.

1. Екскурсії до природних біоценозів (або власне у приро­ду) - лісу, луків, водойми тощо. В умовах міста частіше прово­дяться екскурсії до штучних біоценозів, які моделюють певні природі екосистеми (парк, лісопарк, сквер тощо). Основною метою цих екскурсій є ознайомлення з характерними особли­востями рослин та тварин, закономірностями живої та неживої природи, сезонними змінами.

2. Екскурсії до сільськогосподарських об’єктів (на город, у сад, оранжерею, поле, тваринницьке господарство). Ці екс­курсії спрямовані на показ праці людей у природі. В той же час, і на цих екскурсіях діти засвоюють власне природничі знання (дізнаються про умови життя тварин, рослин, їх вигляд, етапи розвитку тощо).

3. Екологічні екскурсії у місця, де яскраво виявляється вплив людини на природу та наслідки її діяльності (до промис­лових підприємств, на вулиці, автостради для вивчення стану довкілля тощо). Екологічними можуть бути названі також екс­курсії до природніх біоценозів, метою яких є встановлення взає­мозв’язків у екологічній системі.

4. Екскурсії до музеїв та інших місць, створених людиною для збереження та вивчення природи (зоопарків, ботанічних садів, зоологічних садів тощо). Такі екскурсії знайомлять з при­родними об’єктами, спостерігати які у природніх умовах не­можливо (дикими тваринами, рослинами з інших природних зон, рідкісними та вимерлими живими істотами). З дітьми мож­на відвідати краєзнавчий, зоологічний або художній музеї, об­серваторію, виставки квітів, собак чи кішок тощо. Такі екс­курсії не лише дають нові знання. Вони підвищують пізнаваль­ний інтерес дітей, можуть наштовхнути їх на створення в до­шкільному закладі власного міні-музею.

Близькою до екскурсії формою ознайомлення дітей з при­родою в дошкільному закладі є цільова прогулянка. Вона про­водиться у природних умовах на території дитячого садка або за його межами. Включає спостереження за незначною кількістю природних об’єктів та збір природного матеріалу або ігри. Цільо­ва прогулянка найчастіше служить для закріплення та уточ­нення знань з певної теми або готує дітей до засвоєння якогось матеріалу на занятті.

Щоденна прогулянка на ділянці дитячого садка як форма роботи по ознайомленню дітей з природою відіграє досить важ­ливу роль у загальній системі роботи. Вона має низку переваг перед такими формами, як цільова прогулянка та екскурсія. Зокрема, систематичність, щоденна повторюваність прогулян­ки дає змогу організовувати тривалі спостереження, повторні спостереження, працю в природі. Педагог має можливість вар­іювати структуру, оскільки ряд структурних компонентів про­гулянки взаємозамінні, можна використати різні методи робо­ти з дітьми. Саме на щоденній прогулянці у педагога є час для індивідуальної роботи з дітьми, а дошкільнята мають можли­вості для самостійного пізнання природи.

Зміст роботи на щоденній прогулянці включає:

1. Спостереження за погодою, станом рослин на майданчи­ку, комахами, птахами.

2. Трудову діяльність дітей у природі (поливання квітників, городів, прибирання снігу, опалого листя, сміття).

3. Ігри з піском та водою.

4. Дидактичні та рухливі ігри природничого змісту, які про­водяться фронтально або з підгрупою вихованців.

5. Індивідуальну робота з дітьми.

У хід прогулянки також можуть бути включені спостережен­ня за працею по охороні природи, досліди природничого змісту.

Саме традиційним формам організації роботи щодо ознайом­лення дітей з природою в дошкільному закладі присвячено більшість статей третього розділу хрестоматії. Історію наукових розробок методики заняття як форми навчання дітей дошкіль­ного віку у радянській дошкільній педагогіці аналізує В. Ава­несова у статті « Теоретичні основи занять як форми організації розумового виховання і навчання». Матеріали з посібника Т. Ку-

351

ликової «Екскурсії в природу з дітьми дошкільного віку» ознай­омлять читача зі значенням екскурсій, їх видами, методикою підготовки до екскурсії, проведення екскурсії та післяекскур- сійної роботи, використанням під час екскурсії різноманітних прийомів підвищення пізнавальної активності дітей. Екскурсі­ям та прогулянкам присвячені також статті С. Теплюк «Робота з дітьми на прогулянці узимку» та Н. Лисенко «Практична екологія».

Разом з тим, останніми роками в практику дошкільної осві­ти ввійшла низка цікавих нетрадиційних форм екологічної ос­віти, які ґрунтуються на ідеях, запозичених з досвіду педагогів минулого, шкільної дидактики, громадських екологічних рухів, масмедіа тощо. Так, на основі ідеї «школи під голубим небом» В. Сухомлинського народилися «уроки серед природи». Цікавим варіантам цієї форми екологічної освіти присвячені статті Г. Тарасенко «Уроки милування» та «Уроки художнього пізнання природи». У статті «Екологічні акції у роботі з дошкіль­никами» Т. Зеніна ділиться досвідом організації ще однієї з не­традиційних форм.

Поширення набули також такі нетрадиційні форми, як еко­логічні гуртки та студії, екологічні конкурси та вистави тощо. Ці форми роботи передбачають поглиблення та розширення знань дітей, які виявляють особливий інтерес до пізнання при­роди. Як правило, екологічний гурток чи студія об’єднують ви­хованців різних вікових груп. Залучати дітей до їх роботи мож­на починати у середній групі, коли виявляється вже певна спря­мованість пізнавальних інтересів малят. Відмінність між сту­дією та гуртком існує як у змісті, так і в основних методах робо­ти. Студія має яскраво виражене художньо-естетичне спряму­вання. Її учасники не просто пізнають природу, вони вчаться художнім словом і дією передавати свої почуття, ставлення до природи. В роботі студії активну участь можуть брати не тільки діти, а й їх батьки. Тематика занять студій може бути різнома­нітна, наприклад, присвячена складанню екологічних казок, підготовці екологічних виставок, свят, фестивалів, вистав («Еко­логічний театр»), вирощуванню кімнатних рослин та квітів.

Екологічний гурток завжди більше спрямований на розви­ток пізнавальної активності та самостійності дітей. Вже з назв («Маленькі чомучки», «Дослідники природи», «Дитяча при­роднича академія», «Маленькийсадівник», «Зеленийпатруль» тощо) зрозуміло, що основними у роботі гуртків є проблемно- пошукові та практичні методи - елементарні досліди, моделю­вання тощо. Зміст роботи гуртка може полягати у дослідженні певної природничої та екологічної проблеми, вивченні стану довкілля.

Для закріплення знань дітей, їх своєрідної фіксації органі­зовуються екологічні виставки та конкурси, які можуть бути надзвичайно різноманітними за змістом. Оскільки для того, щоб взяти участь у конкурсі чи підготувати роботу на виставку, діти повинні мати досить глибокі та усвідомлені знання, ці форми екологічної роботи зазвичай плануються у підсумку вивчення теми. Наприклад, у кінці кожного кварталу може бути органі­зована виставка дитячих малюнків або підібраних разом з дітьми ілюстрацій, що висвітлюють працю людей, спрямовану на збереження та охорону природи кожної пори року. Доречні також тематичні виставки до Дня птахів, Місяця тиші, Тижня чистої води, Міжнародного дня охорони природи тощо.

Зацікавлюють дітей і екологічні конкурси, у яких вони мо­жуть проявити свою активність, вмілість, поспілкуватися зі свої­ми товаришами, позмагатися. В дитячому садку можуть бути організовані словесні конкурси (на них діти читають вірші про природу, складають казки та розповіді, загадують та відгаду­ють загадки, пояснюють прислів’я та прикмети тощо), графічні (моделей, ребусів, кросвордів), пантомімічні (наслідування ха­рактерної поведінки тварин, їх пристосувань) та «політехнічні» конкурси (складання букетів та рослинних композицій, май­стрування годівниць та синичників тощо).

Незважаючи на підвищений інтерес практиків саме до не­традиційних форм роботи, слід враховувати, що більшість з них передбачає використання таких методів, які забезпечують ви­сокий рівень пізнавальної активності дітей, розвиток інтересу до пізнання довкілля, тому використовувати їх можна лише у єдності з іншими формами, де діти отримують перші уявлення про природу, оволодівають навичками самостійного пізнання.

В. АВАНЕСОВА