Спільна діяльність дорослого і дітей Її значення в процесі екологічного виховання

Вихователь дитячого садка - головна фігура педагогічного процесу, у тому числі й екологічного виховання. Будучи носієм екологічної культури, володіючи методикою екологічного ви­ховання, він організує діяльність дітей так, щоб вона була змістовною, емоційно насиченою, сприяла формуванню прак­тичних навичок і необхідних уявлень про природу і поступово «переходила» у самостійну поведінку дітей. Головною в цьому процесі повинна стати спільна діяльність дорослого і дитини.

<...> Співробітництво, завдяки якому розвиваються взає­морозуміння, співчуття і злагода, так необхідні при формуванні екологічної культури, найефективніше може виявлятися в по­вторюваній спільній діяльності вихователя і дітей, об’єдна­них досягненням спільної мети. Характерними рисами спільної діяльності є:

• контакт між її учасниками, що забезпечує обмін діями й інформацією;

• розуміння всіма учасниками змісту діяльності, її кінце- ІІО0О результату;

• наявність керівника, що організовує спільну діяльність, розподіляє обов’язки відповідно до можливостей її учасників;

• виникнення і прояв у процесі діяльності міжособистіс- них відносин, характер і забарвлення яких впливають на до­сягнення кінцевого результату.

Які ж види спільної діяльності можуть зробити вирішаль­ний вплив на становлення початків екологічної культури в до­шкільному дитинстві?

Основне місце в системі екологічного виховання варто відве­сти діяльності, за допомогою якої все живе, що знаходиться в полі зору дитини, нормально розвивається (росте, дає потомство, цвіте тощо). Ця діяльність не що інше, як створення і підтрим­ка умов для рослин і тварин, що знаходяться в різних «еколо­гічних просторах» дошкільної установи.

Створення стаціонарного еколого-розвиваючого середовища и дитячому садку — це безперервний педагогічний процес, що иключає організацію групових куточків природи, кімнати чи кабінету природи, мініферми, теплиці, майданчиків природи тощо, щоденна підтримка умов, необхідних для повноцінного життя всіх живих істот. Така постійна діяльність привчає ду­мати і систематично та реально піклуватися про «братів мен­ших», що знаходяться в одному життєвому просторі з дітьми. Методом ця діяльність стає лише в тому випадку, якщо вона включена в педагогічний процес і виконується спільно - до­рослими і дітьми.

Педагоги, що усе роблять самі і не дають можливості дошкіль­никам спостерігати і-брати участь у створенні нормальних умов для мешканців живйх куточків, кімнати природи, ділянки, розвивають у дітях байдужість, черствість і неуважність уза­галі до життя як унікальної цінності.

Спільна організаційно-господарська, трудова діяльність у зеленій зоні дитячого садка, вирощування рослин, турбота про дорослих тварин і їхнє потомство можуть набувати різних форм і проходити з різним ступенем включеності й участі як дорослих, так і дітей. Дошкільники здатні стати учасниками цієї діяльності трьома способами:

• слухаючи розповідь вихователя про різні справи і подїі в ДНЗ;

• спостерігаючи за діяльністю дорослих;

• практично беручи участь у ній.

Наприклад, у дошкільній установі в тільки-но прибудова­ному флігелі створюється зимовий сад. Великомасштабні буді­вельні і господарські роботи з його благоустрою, заповнення об’єктами природи провадяться лише дорослими, без участі дітей. Проте старші дошкільники можуть бути співучасника­ми цього процесу, якщо вихователь розповідає про те, що бу­дується в дитячому садку, яким буде зимовий сад, хто в ньому буде жити і що в ньому буде рости; час від часу показує, як про­суваються справи, пояснює, навіщо зроблені великі вікна, чому ламп багато, а замість кліток високі вольєри тощо. Діти ще прак­тично в діяльності не беруть участь, але уже включені в процес — вони в курсі подій, емоційно реагують на них.

На останньому етапі устаткування зимового саду дорослі можуть знайти доступні для 5-7-річних дітей справи, і тоді вони стануть дійсними учасниками великого заходу.

Якої б форми не набирала спільна діяльність дорослих і до­шкільників, найбільше значення в ній має ставлення вихова­теля до об’єкта діяльності, що виявляється в його зацікавленій розповіді, емоційних реакціях, оцінках, поясненнях і правиль­них - з екологічної точки зору - діях. Дорослий своєю поведін­кою створює зразок взаємодії з природою, небайдужого став­лення до неї, демонструє необхідність і значимість усього того, що відбувається на очах у дітей.

Спільна діяльність може здійснюватися в будь-якому «еко­логічному просторі» у приміщенні і на ділянці дитячого садка. Найпоширеніша її форма - створення і підтримка необхідних умов для мешканців групового куточка природи. Перш ніж об­говорювати конкретну методику організації спільної діяльності з дітьми різного віку в куточку природи, необхідно зупинитися ще на одному важливому явищі - педагогічному спілкуванні, що завжди супроводжує взаємодію педагога з дітьми.

<...> Як же варто організувати цю діяльність, щоб реалізу­вати її головний мотив - виховання в дошкільників початків екологічної культури - і досягти конкретних наслідків?

Цих наслідків чимало.

• Демонстрація вихователем зразка (еталона ) взаємодії людини з природою, у якому реалізується екологічний підхід до всього живого, гуманне ставлення.

• Демонстрація способів спілкування з об’єктами приро­ди, що забезпечують зацікавлену, емоційно забарвлену, прак­тичну взаємодію з ними.

• Ненав’язливе вивчення дітьми прийомів і операцій з дог­ляду за рослинами і тваринами, побудоване на основі розумін­ня потреб живого організму.

• Непряме навчання діалогу, питально-відповідного мовлен­ня, уміння слухати і чути іншу людину, реагувати на її слова.

• Розвиток спостережливості, формування розуміння при- чинно-наслідкових зв’язків у природі.

У молодшому дошкільному віці діти в спільній діяльності є більше спостерігачами, ніж практичними виконавцями, і про­те саме в цьому віці зразок взаємодії з природою має вирішаль­не значення: діти чують і усмоктують ласкаву розмову доросло­го з тваринами і рослинами, спокійні і ясні пояснення про те, що і як треба робити, бачать дії вихователя й охоче беруть у них участь. Наприклад, запросивши двох-трьох дітей брати участь у поливанні кімнатних рослин, вихователь говорить приблизно таке: «Ходімо до вікна, подивимося на наші рослини, поговори­мо з ними і поллємо їх. (Підійшли до вікна.) Здрастуйте, квіточ­ки! Як ви себе почуваєте? Не змерзли, не засохли? (Оглядає рос­лини.) Ні, усе в порядку, ви зелені, красиві. Подивіться, які гарні в нас рослини, як приємно на них дивитися! (Торкає зем­лю в горщику.) Суха земля, а рослинам потрібна вода - вони живі, без води жити не можуть! Поллємо їх». Вихователь дає кожній дитині лійку, у якій небагато води, поливає усе сам, примовля­ючи: «Вогнику, ми наллємо у твій горщик багато води, пий скільки хочеш і рости далі, ми будемо тобою милуватися!» Участь дітей у цій спільній діяльності полягає в тому, що вони слухають мову вихователя, спостерігають за його діями, трима­ють лійки, подають і приймають їх, разом наповнюють їх водою і ставлять на місце. Вихователь на очах у дітей і разом з ними піклується про рослини - це і є зразок взаємодії з природою.

Навчання як дидактичне завдання не стоїть на першому плані, воно виходить саме собою, природно в процесі спільної прак­тичної діяльності.

Поступово функції вихователя і ступінь самостійності до­шкільників змінюються, але діяльність залишається спільною. У середній групі вихователь і діти діють разом, хоча пріоритет належить дорослому, що виражається у формулі: «Я роблю — ви мені допомагаєте, ви мої помічники. Ми разом піклуємося про наших вихованців!»

У старшому дошкільному віці самостійність дітей інтенсив­но наростає, стає можливим їхнє чергування в куточку природи. Дорослий і діти міняються ролями: діти роблять усе необхідне самі, а вихователь їм допомагає (при цьому неважливо, що допо­мога спочатку може бути дуже великою). Навчання дошкільників у процесі створення необхідних умов для рослин і тварин відбу­вається побічно - як допомога дорослого дитині. Формула цього віку: «Ви робите самі, а я вам допомагаю. Я ваш помічник, до­поможу зробити усе, що поки у вас не виходить: нагадаю, підка­жу, покажу». Вихователь обов’язково відзначає всі досягнення дітей, хвалить їх за самостійність, впевненість та ініціативу.

Зупинимося докладніше на методиці проведення чергувань у куточку природи з дітьми старшої групи.

1. й етап - огляд мешканців куточка природи і виявлення: а) їхнього самопочуття і стану; б) відсутніх компонентів життє­во важливих умов (корм, вода, чиста підстилка тощо). Вихова­тель говорить і робить приблизно таке: «Спочатку треба огляну­ти птаха в клітці - чи здоровий він, чи не настовбурчився, чи не занедужав. (Разом оглядають і роблять висновок, що з птахом усе в порядку.) Тепер треба оглянути клітку, насамперед дно, годівниці, поїлки і з’ясувати, яких умов для життя йому зараз бракує. (Оглядають, вихователь називає, що не в порядку, чого не вистачає, визначаючи, таким чином, набір трудових опе­рацій.) Зерна в годівниці мало, пташка майже усе склювала - треба додати; вода мутна, у ній плавають пера і лушпайки - тре­ба замінити брудну воду; пісок на дні засмітився за вихідні дні

• треба його просіяти; наша пташка склювала всю зелень - тре­ба поставити нову коробочку з вівсом і посіяти нову порцію. Усе це зробимо, і в птаха будуть гарні умови».

2. й етап - практичне виконання всіх операцій по створен­ню потрібних умов. Вихователь говорить приблизно таке: «Саш­ко і Маша, розподіліть між собою, хто і що буде робити для пта­ха, і починайте прибирання. Якщо ви не знаєте, як домовитися і розподілити справи, я допоможу вам. Якщо ви забули, як це треба робити, я підкажу, покажу, ви тільки запитуйте, не со­ромтеся».

3. й етап - заключне короткочасне спостереження за твари- ІІ1ІМИ їхньою поведінкою у поліпшених дітьми умовах життя (зоннініін середовище).

Попередній огляд акваріума з рибами, птахів у клітці, рос­лин - це дуже важливий момент методики.

По-перше, він дозволяє виховувати в дітях істинно гуманне ставлення до всього живого: під час огляду можна виявити, як виглядають і як себе почувають вихованці куточка природи, чи не відбулося з ними якого НП, чи не занедужали вони.

По-друге, саме огляд умов, у яких знаходяться живі об’єкти в даний момент, дозволяє визначити набір трудових операцій, які необхідно виконати під час чергування.

Попередній огляд втілює в собі екологічну сутність праці в природі, він робить її осмисленою й усвідомленою як для до­рослого, так і для дитини. «Екологічна формула» взаємозв’яз­ку живого об’єкта із середовищем існування полягає в наступ­ному: «Які умови зараз є, чого не вистачає - що треба додати і змінити».

Другий момент методики традиційний - це реальні трудові операції по поліпшенню умов для тварин і рослин. Вони повинні містити в собі життєву і педагогічну доцільність: їхнє виконан­ня проходить з максимальною увагою до живої істоти, заради якої вони робляться, і максимальною зручністю для дитини, що їх виконує. Саме тому необхідне придатне устаткування: столик для готування кормів, щітки і совки невеликого розмі­ру, щоб дитині було зручно і неважко, небиткі миски, банки, цебра, невеликі безпечні ножі тощо. Вихователь учить дітей виконувати всі дії спокійно, не кваплячись, обережно, щоб не налякати птаха, риб, не зламати стебла чи листя рослин.

В усіх трудових операціях головним є живий об’єкт, а самі операції мають підлегле значення. «Діти, тепер ми дістанемо з

клітки поїлку, годівницю. Дивіться, як я роблю це обережно, спокійно і повільно, щоб не налякати пташку, щоб їй не було страшно від наших різких рухів». І далі: «Тепер висунемо піддон, поставимо його на столик, і будемо просіювати пісок: зберемо його совком у купку, поруч поставимо сито, перекладе­мо совком у нього всю купку і легко просіємо. Дивіться, чистий пісок виявився на піддоні, а все сміття в ситі. Розрівняємо пісок

і знову обережно всунемо піддон у клітку».

Третій момент методики (заключний огляд) дозволяє наоч­но побачити доцільність трудових зусиль. Діти спостерігають, як птах клює зерно, купається в чистій воді, як риби поїдають корм тощо, - усім стало краще від того, що потрудилися чер­гові. Це необхідне емоційне завершення спільної діяльності вихователя і дітей-чергових. Воно вселяє в них упевненість, народжує розуміння важливості реальної практичної турботи про вихованців куточка природи, викликає бажання і далі бра­ти в цьому участь.

Організація чергування в куточку природи передбачає спільну діяльність тих самих дітей з вихователем протягом де­кількох днів (від 2 до 5). Оптимальним варіантом є чергування трьох дітей підряд три дні. За цей час 5-6-річні дошкільники здатні зрозуміти зміст і значення обов’язкового догляду за жи­вими об’єктами природи, набути початкові практичні навич­ки. Процес організації чергувань з дітьми старшої групи про­тягом року можна умовно розділити на три періоди: початко­вий (осінні місяці), середній (грудень-березень) і завершаль­ний (квітень і травень). У ці періоди по-різному здійснюється спільна діяльність вихователя з черговими, відбувається посту­пове зростання самостійності дітей. На початковому етапі діти вперше беруть участь у чергуванні, і вихователь навчає їх усьо­му процесові. У спільній діяльності на цьому етапі пріоритет належить вихователеві — він повністю включений у трудові опе­рації, усе робить разом з дітьми, показує і коректує. На цьому етапі прибирання відбувається поки ще повільно, тому вихова­тель полегшує процес - приносить у куточок природи цебро для сміття і цебро з водою, у якому можна усе швидко помити. На­ступний період - це коли діти чергують уже по другому і тре­тьому разу. Чергові починають усе робити самостійно, вихова­тель стоїть поруч і допомагає їм - словом і справою, показом і схваленням. Індивідуальні розходження між дітьми досить значні, тому ступінь включеності вихователя в практичні дії різна: з одними доводиться усе знову робити разом, а іншим лише підказувати і трохи допомагати. В одну команду краще поєднувати дітей з однаковими уміннями і подібним темпом роботи. Швидких дітей можна привчати мити устаткування під умивальником, а не в цебрі. На цьому етапі важлива позитивна оцінка всіх досягнень і зусиль дітей, похвала за практичні умі­ння, що формуються, підтримка тих, у кого ще не усе виходить.

На завершальному етапі, коли діти беруть участь у чергу­ванні вже по третьому, четвертому і навіть п’ятому разу, вихо­ватель у спільній діяльності віддає пріоритет дошкільникам. Він знаходиться не поруч, але близько, здійснює візуальний контроль і, як і раніше, готовий нагадати, підказати і практич­но допомогти черговим виконувати їхні обов’язки. Вихователь хвалить дітей за правильність виконання трудових операцій, гарну їхню якість (наприклад, робили все обережно, акуратно тощо), за самостійність, впевненість та ініціативу; за те, що не забули спочатку оглянути вихованців і умови, у яких вони зна­ходяться, і тільки потім приступили до практичних дій. На­прикінці нагадує: треба поспостерігати за поведінкою тварин у поліпшених умовах, порадіти за них. Коли усе зроблено, вихо­ватель може підбити підсумок: «Як чудово в нас усе вийшло! Ви майже усе зробили самі, без моєї допомоги, самостійно. Я пере­живала, але у вас усе вийшло. Молодці!»

Чергування дітей і на цьому останньому етапі, при досить високому рівні їхньої самостійності, залишається спільною діяльністю: вихователь спостерігає за черговими, підказує і включається, якщо треба, - це і є його участь у цій діяльності.

У число обов’язкових операцій на другому етапі організації чергування необхідно ввести посів вівса (або насіння інших зла­кових культур) у 2-3 маленькі коробочки. Кожна трійця дітей один раз за три дні робить такий посів - це зелена підгодівля для птаха й інших мешканців живого куточка, кімнати природи.

У такий же спосіб (за такою ж схемою) здійснюється органі­зація спільної трудової діяльності дітей і дорослих в інших

«екологічних просторах». У кімнаті природи старші дошкіль­ники можуть колективно трудитися після того, як вони освоять перші уміння і навички і будуть добре знати об’єкти праці (як і за ким варто доглядати). Наприклад, дорослий з підгрупою дітей (5-10 чоловік) може провести «генеральне прибирання». Вихо­ватель розподіляє між дітьми справи, просить спочатку огля­нути своїх підопічних, з’ясувати, що треба робити, а потім уже приступати до прибирання (сам допомагає їм). Колективна пра­ця старших дошкільників у кімнаті природи - це реальна допо­мога дорослим (ці уміння можуть придатися в екстрених ви­падках, наприклад при відсутності дорослих, відповідальних за кімнату природи).

Аналогічним способом організовується спільна діяльність по вирощуванню рослин на ділянці дошкільної установи (у го­роді, квітниках) - щораз діти оглядають зелених вихованців, з’ясовують, чого їм не вистачає або що заважає, а потім полива­ють їх, просапують тощо.

Праця дітей, якого б обсягу вона не була, стає осмисленою, екологічно доцільною:

• якщо простежується залежність життя і стану рос­лин і тварин від умов, у яких вони знаходяться;

• якщо зміцнюється розуміння того, що ці умови створю­ються трудом людей.

Таким чином, турбота дорослих і дошкільників про росли­ни і тварин, створення і підтримка необхідних умов для всіх живих істот, що знаходяться в життєвому просторі дітей, є го­ловним методом екологічного виховання — методом, що забез­печує розвиток початків екологічної свідомості, формування перших практичних умінь належної взаємодії з природою най­ближчого оточення.

(Николаева С. Совместная деятельность взрослого и детей // Дошкольное воспитание. - 2000. - №5.- С. 36-42).

С. НІКОЛАЄВЛ