Лекція 6.1 Соціальна політика. План.

6.3. Система соціального захисту.

6.4. Структура та зміст соціального пакету підприємства.

6.3. Система соціального захисту.

Соціальний захист – важлива компонента соціальної політики держави, націлена на нейтралізацію негативних наслідків ринкової організації виробництва. Соціальний захист економічно активного населення розглядається як багаторівнева, ієрархічно організована система заходів, спрямованих на мінімізацію соціальної напруги, соціальних конфліктів і суперечностей в суспільстві, а також на забезпечення ефективного розвитку економіки. Дійовий соціальний захист та якісна соціальна підтримка населення є запорукою економічного росту. Поруч з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (чи підприємці) і самі наймані робітники – їхні профспілкові організації.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, у яке входить пенсійне, медичне, страхування від безробіття і від нещасливих випадків на виробництві.

Страхування від безробіття надається зі спеціальних страхових фондів. Розмір виплат залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни.

Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування і перекваліфікації. При введенні в дію цих програм беруть участь держава і підприємці. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації велику частину засобів.

Одним з елементів соціального захисту населення при ринковій економіці є правове регулювання найманої праці, що здійснюється шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку здійснення колективних договорів стосовно умов праці, оплата робочої сили, соціального страхування, відпусток і т.д.

Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання заробітної плати залежно від сфери діяльності і професії, форми власності. Так, у розвитих країнах Заходу здійснюється пряме регулювання заробітної плати в держсекторі. Спеціальним законодавством установлюються права й обов'язки зайнятих у держапараті, військовослужбовців, виборних осіб.

Зарплата для найманих робітників регулюється за допомогою колективних договорів і тарифних угод. Більш широке коло питань регулюється колективними договорами. У них, крім оплати робочої сили, фіксуються тривалість робочого дня і відпусток, конкретні гарантії стосовно умов праці, доплати за понаднормові роботи, за надання додаткового харчування й ін. У тарифній угоді встановлюються мінімальний рівень заробітної плати в тих чи інших галузях і мінімальні гарантії рівня зарплати для працівників різної кваліфікації. Тарифна угода при участі представників підприємства і працівників складається за посередництвом держави і бере свідоцтво Міністерства праці. Це виступає гарантом його виконання. Під час дії тарифної угоди страйк вважається незаконним засобом рішення трудових суперечок.

Одночасно необхідно утворювати правову базу для висновку колективних договорів і угод, рішення трудових суперечок, приведення у відповідність з нормами міжнародного законодавства Кодексу законів України про працю.

Надзвичайно важливою ланкою системи соціального захисту населення є індексація грошових доходів відповідно до рівня цін. Вона застосовується у всіх розвитих країнах. В окремих країнах деякі профспілки домагалися повної компенсації росту цін. В Україні така компенсація є дуже незначною, що ставить велику частину населення за рису виживання.