Лекція 21.1 Диференціація доходів населення: поняття, чинники, методи виміру План.

21.3. Державне регулювання доходів населення.

21.3. Державне регулювання доходів населення. Підходи до аналізу державного регулювання доходів»

У сучасній економічній науці застосовують два пов’язаних між собою підходи до визначення розподілу доходу —функціональний та родинний. Функціональний розподіл доходу відображає структуру грошового доходу — частку заробітної плати, рентних доходів, процентів і прибутків у сукупному доході. Родинний розподіл доходів відбиває. розподіл сукупного доходу між окремими домогосподарствами.

Держава застосовує різний інструментарій для регулювання розподілу доходів між факторами виробництва та домогосподарствами. Регулюючи розподіл національного доходу між різними факторами виробництва, державні інституції, як підкреслює автор, найчастіше використовують інструменти, що впливають на рівень оплати праці, а також оподаткування (Рис.21.1).

Регулювання оплати праці включає встановлення мінімальної заробітної плати, норм і гарантій її виплати, умов та розмірів оплати праці керівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці підприємств-монополістів та ін.

З часу проголошення незалежності Україна почала створювати власну систему розподілу доходів населення. На нашу думку, можна виділити чотири основні етапи її формування. Автор зазначає, що на першому етапі (1991-1992 рр.) було прийнято низку законів, що визначають основні напрями державного регулювання доходів населення. Головним завданням цього етапу було створення законодавчої бази для регулювання доходів населення. Це зокрема стосується реформування системи соціального захисту, державного регулювання оплати праці і оподаткування доходів населення.

Були прийняті закони «Про зайнятість населення», «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про мінімальний споживчий бюджет», «Про підприємства в Україні», «Про прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми». Отже, було закладено основи державного механізму регулювання доходів, опрацьовано різноманітні форми та методи підтримання реальних доходів різних груп населення.

Рис. 21.1. Державне регулювання доходів

Другий етап тривав з 1993 р. до 1995 р. Внаслідок надмірних державних видатків швидко почали зростати темпи інфляції. Тому найважливішими завданнями на цьому етапі була боротьба з наслідками інфляції та підтримання рівня реальних доходів населення. Упродовж цього етапу було прийнято Закон України «Про колективні договори і угоди», ухвалено

Концепцію соціального забезпечення населення України, прийнято Програму житлових субсидій. Державне регулювання доходів населення у цьому періоді, на думку автора, було суперечливим, непослідовним і непродуманим. Передовсім це стосується регулювання оплати праці, індексації доходів і оподаткування. Уряд намагався захистити реальні доходи населення збільшенням соціальних виплат, наданням різноманітних видів допомоги та дотацій. Водночас проводилася політика консервації доходів. Спочатку було скасовано, а відтак відновлено індексацію доходів населення. Рівень оподаткування доходів зростав і дедалі більша частка доходів вилучалася у вигляді податків, хоча граничні ставки податків було зменшено.

Державне регулювання оплати праці

Оплата праці – це будь-який заробіток, обчислений, зазвичай, у грошовому вираженні, який за трудовою угодою працедавець або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.

Складається оплата праці з основної заробітної плати і додаткової.

Регулювання оплати праці буває двох видів - державне і договірне.

Вихідним елементом державного регулювання оплати праці є поняття мінімальної заробітної плати. Мінімальна заробітна плата – це визначений державою розмір заробітної плати, нижче якого не можна провадити оплату за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу), її регулюють з урахуванням рівнів економічного розвитку, продуктивності праці, середньої заробітної плати та вартісної величини мінімального споживчого бюджету.

Розмір мінімальної зарплати застосовують як розрахункову величину для визначення розмірів статутних фондів акціонерних товариств (1250 мінімальних, зарплат). ТзОВ (650 мінімальних зарплат), допомоги, компенсаційних та інших виплат.

Крім того, від рівня мінімальної зарплати залежать розміри штрафів за "велику" контрабанду (понад 200 мінімальних зарплат) і крадіжки в особливо великих, розмірах (понад 100 мінімальних зарплат).

Кабінет Міністрів України регулює міжгалузеві співвідношення в оплаті праці працівників державних, установ.

Реалізацію державної політики щодо оплати праці забезпечує Міністерство праці та соціальної політики України, управління (відділи) праці та соціальних питань місцевих рад.[2]