28.2 Аналіз продуктивності праці.

Метою аналізу продуктивності праці є оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання плану з виробітку на одного працюючого і на одного робітника, а також визначення зміни виробітку порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці тощо.

У процесі аналізу виявляються резерви можливого підвищення продуктивності праці в плановому періоді. Тому розроблення плану заходів, спрямованих на використання виявлених резервів, має вирішальне значення для виконання плану підвищення продуктивності праці. Успіх залежить від того, наскільки забезпечено його виконання необхідними ресурсами, які намічені виконавці, строки виконання тощо. Визначаючи вплив продуктивності праці на виконання плану виробництва, розраховують приріст обсягів продукції у результаті її зростання:

(28.3)

де ΔП_пр — частка приросту обсягу продукції за рахунок зростання продуктивності праці, %;

Δч — приріст чисельності працюючих, %;

ΔQ — приріст обсягу продукції, %.

Наступний етап аналізу — визначення впливу факторів на зростання продуктивності праці. На підприємствах широко використовуються індексний і кореляційно-регресійний методи.

Сутність першого методу полягає у виявленні впливу кожного фактору на загальний абсолютний приріст продуктивності праці. У цьому зв’язку величину середнього виробітку можна показати у вигляді таких співмножників:

(28.4)

де П — середній річний (місячний, квартальний) виробіток продукції на одного працівника, грн;

г — середній годинний виробіток одного робітника, грн;

с — середня тривалість робочого дня, год.;

д — середня кількість робочих днів, що припадає на одного робітника, дн.;

у — частка робітників у середньообліковій чисельності працівників промислово-виробничого персоналу, осіб.

Отже, добуток середнього погодинного виробітку на середню тривалість робочого дня визначає середній денний виробіток. Перемноживши їх на середню кількість днів роботи одного робітника, одержимо середню річну (місячну, квартальну) продуктивність праці одного робітника. Перемноживши останню величину на частку робітників у середньообліковій чисельності промислово-виробничого персоналу, визначають рівень продуктивності праці на одного працюючого.

Вплив кожного окремого фактора можна визначити за формулами:

фактора г: ΔП_г = (г₁ – г₀) · с₁ · д₁ · у₁;

фактора с: ΔП_с = г₀(с₁ – с₀) · д₁ · у₁;

фактора д: ΔП_д = г₀ · с₀(д₁ – д₀) · у₁;

фактора у: ΔП_у = г₀ · с₀ · д₀(у₁ – у₀),

де символи 1 і 0 відповідно належать до звітних і базисних (планових) значень показників.

За допомогою кореляційно-регресивного аналізу продуктивності праці установлюється характер і ступінь залежності між рівнем продуктивності праці та факторами, що впливають на її величину.

Найпростіше застосування кореляційного аналізу полягає у визначенні впливу одного фактора на продуктивність праці.

Приклад. Визначити взаємозв’язок між коефіцієнтом механізації — факторна ознака х і рівнем продуктивності праці — результативна ознака у по окремих цехах машинобудівного підприємства за даними табл. 28.1.

Таблиця 28.1