Лекція 8.1. Соціальне партнерство План.

8.3. Сторони і суб’єкти соціального партнерства.

8.3. Сторони і суб’єкти соціального партнерства.

1. Роль державних органів влади у регулюванні соціально-трудових відносин.

Найважливіша і визначальна роль у формуванні системи соціального партнерства й основних її суб’єктів у перехідний період належить державі. Вона виступає одночасно і як носій публічної влади, і як соціальний партнер.

Як законодавець, держава повинна гарантувати дотримання законодавства у сфері соціально-трудових відносин, що врегульовуються Конституцією України, Кодексом законів України про працю, Законами України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про колективні договори і угоди”, “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, “Про оплату праці”, “Про зайнятість населення”, “Про охорону праці”, “Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, “Про соціальне партнерство в Україні” та іншими актами законодавства, що регулюють соціально-трудові відносини.

Як арбітр вона уповноважує свої виконавчі органи організовувати взаємодію з профспілками та асоціаціями роботодавців, створювати сприятливі умови для ведення колективних переговорів, вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) тощо; надає свої представницькі функції органам виконавчої влади, яку представляють:

— на державному рівні – Кабінет Міністрів України;

— на галузевому рівні – міністерства та інші центральні органи

виконавчої влади;

— на територіальному рівні – обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, виконавчі органи міських, сільських, селищних рад.

Держава як соціальний партнер може розглядатися у двох аспектах: як роботодавець і як партнер у правовому механізмі соціального співробітництва, носій загальнодержавних інтересів.

Як роботодавець держава в особі адміністрації державних підприємств поряд з іншими роботодавцями бере участь у ринковій конкуренції. Як представники інтересів держави в системі соціального партнерства сьогодні, відповідно до чинного законодавства, виступають виконавчі органи державної влади різних рівнів.

Нині в Україні сформувалась і функціонує система державних органів, що регулюють трудові відносини, наприклад Міністерство праці і соціальної політики, яке забезпечує впровадження в життя державної політики у сфері трудових відносин, Національна рада соціального партнерства, а також Національна служба посередництва і примирення.

Одним із найважливіших завдань Національної служби посередництва і примирення є сприяння вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів). Сторону роботодавців традиційно і тривалий час за тотальної державної власності на засоби виробництва репрезентував уряд як вищий орган виконавчої влади держави. Представництво роботодавців недержавних форм власності формувалося поступово, дещо відстаючи від перетворень у відносинах власності на засоби виробництва. Якщо не вдаватися до оцінки повноти повноважень від первинного роботодавця, то представництво сторони роботодавців на національному рівні можна викласти так. Найбільшим представником роботодавців залишається держава в особі уряду. Роботодавців репрезентують також Український союз промисловців і підприємців (підприємства державні й приватні та змішаної форми власності), Спілка орендарів і підприємців України (нині переважно підприємства недержавних форм власності) і ще 3-4 менші об’єднання роботодавців. Представництво працівників реалізують понад тридцять профспілкових об’єднань, галузевих, фахових профспілок, що офіційно діють автономно, однак об’єднуючись для ведення переговорів з власниками та укладення Генеральної угоди, проведення консультацій з найважливіших соціально-трудових питань чи обговорення законопроектів, інших рішень соціально-економічного спрямування.

Проаналізуємо роль державних органів влади за результатами опитування, яке проводилося у рамках проекту Міжнародної організації праці “Україна: сприяння реалізації основних принципів та прав у світі праці” в квітні-травні 2002р. і суб’єктом якого виступали сторони соціально-трудових відносин – профспілкові діячі, роботодавці і представники державних органів влади. Результати опитування виявили низьку оцінку сторонами соціально-трудових відносин діяльності державних органів влади — одного із суб’єктів цих відносин [14].

Усі три сторони соціально-трудових відносин, включаючи і окремо виділену категорію найманих працівників, найважливішою функцією державних органів влади вважають функцію гаранта виконання законодавства (роботодавці – 73%, представники органів влади – 72%, профдіячі – 66%, наймані працівники – 63% відповідно) (табл. 8.1.).

Таблиця 8.1.