22.3. Динаміка індексу людського розвитку та його складових в Україні

Після набуття незалежності Україна пройшла крізь дуже важку соціально-економічну кризу, протягом якої критично зменшився рівень життя людей і погіршилися всі без винятку економічні показники. Проте, з 1999 року, за офіційними даними, почалося економічне зростання, що повинно призвести до підвищення життєвого рівня більшості українців. Використовуючи систему показників ПРООН прослідкуємо як змінювалися основні показники людського розвитку за 1992-2002 роки.

Інтегральними узагальненими показниками, що відображають порівняльні можливості людей у різних країнах світу, є індекси людського розвитку. Рейтинг країн у загальносвітовому порівнянні визначаються за зменшенням цих показників. В таблиці 22.1 наведено значення основних показників людського розвитку для України за 1992-2002 рр. Як бачимо, показники людського розвитку в Україні різко погіршилися протягом середини 90-х років, ІЛР з 0,773 у 1992 р. зменшився до 0,721 у 1997 р., тобто на 6,7%, але з 1998 р. ІЛР почав покращуватися. В Звіті за 2004 рік (у ньому наведені дані за 2002 рік) Україна вже займала 70 місце, і ІЛР тсановив 0,777 ( порівняно з 1997 роком збільшився на 7,8%). Для порівняння: у 2002 р. ІЛР у Норвегії, яка вже кілька років поспіль займає перше місце, становив 0,956 (на 23 % більше, ніж в Україні), а загальносвітовий рівень становив 0,729 (на 6,2% менше, ніж в Україні) .

Зрозуміло, що різке погіршення умов людського розвитку і, відповідно, різкий спад його показників були викликані в Україні перехідними процесами, передусім глибокою соціально-економічною кризою. Однак, перехід до ринкової економіки здійснюють і інші країни – наші сусіди, з якими маємо спільне минуле і приблизно однакові стартові умови, однак втрати у рівні людського розвитку вони мають набагато менші. Наприклад, Росія має у 2002 р. ІЛР 0.795 і посідає 57 місце у рейтингу, Білорусія – 0.790 і 62 місце, Естонія – 0,853 і 36 місце. Польща, яка на початку свого перехідного періоду була з точки зору ІЛР, позаду України, змогла покращити ситуацію протягом минулого десятиріччя і обігнати Україну ( ІЛР у Польщі за 2002 рік становив 0,850 (рейтинг – 37). Щоб проаналізувати причини такого різкого падіння ІЛР, розглянемо динаміку його складових – очікуваної тривалості життя, освіченості та рівня доходів населення (табл.22.1).

Таблиця 22.1

Значення основних індикаторів людського розвитку в Україні, 1992-2002 рр.

	1992	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002
Середня очікувана тривалість життя при народженні, років	69.1	68.4	67.7	66.9	67.1	68.8	69.1	68.1	68.1	69,2	69,5
Грамотність дорослого населення, %	98.5	98.5	98.6	98.6	98.7	99.0	99.6	99.6	99.6	99,6	99,6
Рівень охоплання навчанням (сукупна частка учнів) населення відповідного віку, %	73.7	72.5	72.4	72.7	73.4	77.1	77.9	76.9	77.3	81	84
ВВП на душу населення (за паритетом купівельної спроможності дол. США)	5921	5192	4097	3734	3406	2190	3194	3458	3816	4350	4870
Індекс очікуваної тривалості життя	0.74	0.72	0.71	0.70	0.70	0.73	0.73	0.72	0.72	0,74	0,74
Індекс освіченості	0.90	0.90	0.90	0.90	0.90	0.92	0.92	0.92	0.92	0,93	0,94
Інлекс реального ВВП	0.68	0.66	0.62	0.60	0.59	0.52	0.58	0.59	0.61	0,63	0,65
Індекс людського розвитку (ІЛР)	0.773	0.76	0.744	0.734	0.731	0.721	0.744	0.742	0.748	0,766	0,777
Рейтинг України за ІЛР / кількість країн	45/ 162	54/ 162	80/ 174	95/ 174	102/174	91/ 174	78/ 174	74/ 162	80/ 173	75/ 175	70/ 177

В Україні середня очікувана тривалість життя знизилась за період 1992-1995 років з 69,1 до 66,9 років (на 3,2%). Це скорочення було спричинене різними причинами. Економічний і психологічний тягар перехідного періоду істотно підвищили рівень стресогенних чинників для українських громадян і сприяли розвитку таких негативних явищ, як збільшення рівня отруєння алкоголем, зловживання наркотиків, збільшення нещасних випадків, самогубств тощо.

Починаючи з 1996 року середня очікувана тривалість життя почала збільшуватися, що стало індикатором закінчення шокового періоду кризи. У 2002 році середня очікувана тривалість життя становила 69,5, тобто зросла на 3,8% порівняно з 1995 роком і навіть перевищила показники 1992 року.

На базі показника очікуваної тривалості життя ПРООН розраховує індекс очікуваної тривалості життя (ІОТЖ). Його динаміка наведена в табл.19.1. Свого найнижчого значення ІОТЖ набуває в 1995 році (0,698), що логічно пояснюється найменшою очікуваною тривалістю життя в цей рік. Порівняно з 1992 роком ІОТЖ знизився на 5,2%. Починаючи з 1996 року він зростає і досягає значення 0,74 у 2002 році, що на 5,7% вище ніж в 1995 році. Світовим лідером за цим показником є Японія, де очікувана тривалість життя в 2002 році становила 81,5 року, а ІОТЖ – 0,940 (на 27% більший, ніж в Україні); загальносвітовий показник становить – 0,70, що на 5,4% менше, ніж в Україні .

Освітній компонент ІЛР складається з двох частин: індексу грамотності дорослого населення (віком від 15 років) та індексу охоплення навчанням (сукупної частки учнів – ІСЧУ). В таблиці 19.1 наведено динаміку зміни показників грамотності дорослого населення і ІСЧУ. Як бачимо, індекс грамотності дорослого населення для України є традиційно високим, останні п’ять років він знаходиться на рівні 99,6%, що цілком узгоджується із середнім рівнем цього показника в країнах Східної Європи і СНГ, і є наслідком тривалої уваги до освіти в нашій країні (передусім, за часів Радянського Союзу). Разом з тим, Всеукраїнський перепис населення 2001 року виявив в Україні 235639 осіб неписьменних (0,49% населення), включаючи 14961осіб віком від 10 до 19 років. Важливим для України резервом підвищення рівня людського розвитку є рівень охоплення навчанням населення відповідного віку, що відображається індексом сукупної частки учнів. З 1992 по 1994 рік цей показник дещо знизився, з 73,7% у 1992 році до 72,4% у 1994 році (тобто на 1,8%). Це падіння можна пояснити глибокою економічною кризою, внаслідок якої молоді люди замість того, щоб навчатися, змушені були шукати заробіток. Але починаючи з 1995 року цей показник впевнено зростає і в 2002 році досяг рівня 84%, що відповідає середньому рівню розвинених країн, хоча й містить значні резерви (наприклад, у Швеції, Австралії, Бельгії, Великобританії, Фінляндії цей показник значно перевищує 100%, що свідчить про те, що в цих країнах охоплені навчанням не лише молоді люди, а й громадяни старшого віку, а також про те, що ці країни стали “навчальними закладами” для громадян інших країн). Якщо порівнювати з 1994 роком, то ІСЧУ зріс в Україні на 16%. Загальносвітовий ІСЧУ у 2002 році становив 64% (на 24% менше, ніж в Україні).

Акумулюючи показники грамотності дорослого населення і сукупної частки учнів, індекс рівня освіченості дає більш повну уяву про рівень освіти в даній країні. В Україні цей показник на початку розбудови незалежної держави трохи зменшився, у 1992 році він становив 0,902, у 1993 році – 0,898, у 1994 році – 0,899, у 1995 році – 0,900. Але починаючи з 1996 року індекс рівня освіченості починає зростати, досягши у 2002 році рівня 0,944, що на 4,6% більше, ніж у 1992 році, і на 4,8% більше, ніж у 1995 році. Для порівняння: загальносвітовий індекс рівня освіченості у 2002 році становив 0,76, що на 19,5% менше, ніж в Україні.

З трьох основних компонентів ІЛР Україна найбільше відстає за показником виробництва валового внутрішнього продукту на душу населення. Як наглядно демонструють дані табл. 19.1, ВВП стрімко падав до 1997 року включно, і зростає з 1998 року і дотепер. Аналіз зміни показника ВВП на душу населення дає можливість виділити в історії незалежної України два різні етапи: велика депресія, яка тривала включно до 1997 року; і українське економічне відродження, що розпочалося з 1998 року і триває донині.

Порівняно з Великою депресією 30-х років у США, економічний спад в Україні був удвічі глибшим і тривав утричі довше. Цей надзвичайний економічний колапс був спричинений як об’єктивними факторами, так і (не меншою мірою) – помилками і прорахунками у керівництві економікою та державою. До об’єктивних факторів слід віднести наступні. По-перше, Україна втратила свої традиційні ринки в колишньому СРСР. Особливо важким ударом для України відразу після розпаду СРСР стало практично цілковите зникнення ринку військової продукції та зброї. Адже за радянських часів виробництво військової зброї було важливим напрямком промисловості України. У скрутному становищі опинилися такі галузі, як промислово-сировина, виробництво транспортного обладнання та товарів народного споживання, оскільки експортні можливості України різко зменшилися з причин: а) відсутності попиту з боку інших республік колишнього СРСР, які теж зазнали економічного спаду; б) розвалу платіжного механізму між республіками у зв`язку із колапсом радянського рубля; в) посиленням сепаративних тенденцій серед інших республік, зорієнтованих на виробництво власних товарів або на імпортування більш конкурентних товарів світового виробництва; г) неспроможності України переорієнтувати власний експорт на західні ринки внаслідок низьких стандартів якості та ін. По-друге, важливою причиною економічних труднощів України після проголошення незалежності були незвично високі ціни на енергоносії. Вони піднялися в 10-20 разів, коли Росія, яка гостро потребувала коштів, почала продавати свій газ і нафту за світовими цінами. Україна потрапила в залежність від дешевих енергоносіїв у всіх аспектах економічного життя – від них залежали промислові й сільськогосподарські підприємства, житловий фонд та громадські будівлі. Більшість українських промислових та сільськогосподарських підприємств стали збитковими. Щоб не допустити їх банкрутства, яке загрожувало катастрофічними соціальними наслідками, уряд почав їм надавати субсидії, що в свою чергу привело до дефіциту в бюджеті і розхитування банківської системи. Значно розширився тіньовий сектор економіки через надмірний податковий тиск. Монетарна експансія 1992-1993 років спричинила гіперінфляцію понад 10000%.

Все це призвело до стрімкого падіння обсягу ВВП в Україні, а також показника ВВП на душу населення. Так, з 5921 дол. США за ПКС у 1992 році він зменшився до 2190 дол. США у 1997 році, тобто на 63%. Найбільш сильний спад відбувся у 1992-1994 роках, ВВП зменшився на 31%.

Українське економічне відродження розпочалось з 1999 року. Криза в економіці змусила уряд вдатися до істотних змін в економічній політиці, найважливішими з яких стали заходи, спрямовані на контролювання бюджетного дефіциту. За рахунок зменшення непродуктивних видатків, реструктизації боргу і зусиль у напрямку розширення податкової бази та виведення економічної діяльності та підприємств з тіньової економіки, уряду вдалося перейти від дефіциту бюджету на рівні майже 7% у 1997 році до невеликого (0,7%) профіциту у 2000 році. Реорганізувавши видаткові пріоритети, уряд зміг також ліквідувати всю заборгованість пенсіонерам, підвищити пенсії і виплатити майже всю суму заборгованості з заробітної плати.

Ці реформи справили вирішальний вплив на економічний розвиток. Так, починаючи з 1998 року ВВП на душу населення зріс з 3194 дол . США до 4870 дол. США у 2002 році, тобто на 52,5%. Але якщо порівнювати з 1992 роком, то ВВП на душу населення становить у 2002 82,2% аналогічного показника 1992 року. Для порівняння: найвищий ВВП на душу населення за даними Звіту про людський розвиток 2004 року був у Люксембурзі, і становив 61190 дол. США, що у 12,56 раза більше, ніж в Україні; а загальносвітовий показник ВВП становив 7804 дол. США, на 60,2% більше, ніж в Україні. Оскільки індекс ВВП на душу населення базується на показнику ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності, то його зміни ідентичні зміні показника ВВП на душу населення. В 1992 році для України цей показник становив 0,681 і до 1998 року він падав. У 1998 році він впав до 0,578, але починаючи з 1999 року індекс ВВП починає зростати і в 2002 році досяг значення 0,65, тобто порівняно з 1998 роком зріс на 12,5%. Загальносвітовий показник індексу ВВП на душу населення становив 0,73 (на 12,3% більше ніж в Україні).

Таким чином, з проведеного аналізу можна зробити наступні висновки: Перше десятиліття демократії принесло українським громадянам нові можливості і свободи і, разом з тим, - зменшення середніх доходів у розрахунку на душу населення. За період 1992-1998 роки цей показник зменшився на 46,1% - безпрецедентне падіння за такий короткий період. З цим економічним спадом також пов`язане зменшення тривалості життя. Однак зменшення середнього ВВП на душу населення не відображає всіх реалій життя у сьогоднішній Україні. Чимала частка українців живуть сьогодні значно краще, ніж жили найзаможніші люди за радянських часів. Разом з тим, поширеною реальністю стали злидні, жебрацтво, неможливість отримати потрібну медичну допомогу і багато інших негативів, що обумовлені бідністю і зменшують загальний рівень людського розвитку. На фоні економічного зростання необхідно забезпечити подолання набутих в період кризи важких соціально-економічних проблем. В цьому аспекті актуальним для України є зменшення соціальної диференціації, подолання бідності, попередження неграмотності серед молоді, приборкання темпів розповсюдження тяжких хвороб (в тому числі соціальних), покращення екологічної ситуації.