59. Підготовка матеріалів для призначення авторознавчої експертизи. Види порівняльних зразків письмової мови та вимоги до них.

При підготовці матеріалів для судово-почеркознавчої експертизи головним завданням слідчого є надати у розпорядження експерта доброякісні порівняльні зразки. У разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення чи відібрання зразків почерку, необхідних для порівняльного дослідження. Про відібрання зразків складається протокол.

Зразки для експертного дослідження поділяються на: 1) експериментальні (спеціально отримані для цілей даної конкретної експертизи) та 2) вільні (створені або отримані поза зв’язком із розслідуваною кримінальною справою, як правило, до її порушення). Інколи можуть використовуватись умовно-вільні зразки почерку, тобто такі, що виконані після порушення кримінальної справи, але без зв’язку з експертизою.

Основні вимоги щодо вільних зразків почерку: достовірність (безсумнівність) походження; відповідність досліджуваному документу (близькі за часом виконання, формою і змістом, виконані аналогічним письмовим приладдям та ін.), достатність зразків за кількістю.

Експериментальні зразки отримують тоді, коли відсутні вільні зразки або вони недостатні за обсягом і якістю. Експериментальні зразки почерку, підписів, цифрових записів повинні відповідати досліджуваному документу за матеріалом письма, письмовим приладдям і бути надані у достатній кількості. Експериментальні зразки відбираються під диктовку чи шляхом самостійного написання підозрюваним (обвинуваченим) за пропозицією слідчого або судді і обов’язково у їхній присутності. При цьому використовується текст досліджуваного документа або складається спеціальний текст з використанням окремих слів, їх поєднань чи цифр з досліджуваного.

При необхідності дослідити рукописний текст експерту надають: 1) вільні зразки письма підозрюваного (обвинуваченого) на 8—10 аркушах; 2) експериментальні зразки — на 5—10 аркушах. Вільні та експериментальні зразки засвідчуються слідчим або суддею.

Для вирішення питання, чи виконано підпис певною особою, необхідні такі зразки: вільні та експериментальні зразки підпису особи, від імені якої виконано досліджуваний підпис; вільні зразки підозрюваного у вигляді текстів; вільні зразки підписів підозрюваної особи; експериментальні зразки, виконані у вигляді написів прізвища особи, від імені якої зроблено підпис.

Експериментальні зразки підписів отримують на кількох аркушах паперу через деякі проміжки часу. При призначенні експертизи підписів експерту рекомендується надавати: вільні та експериментальні зразки почерку на 8—10 аркушах; по 10—15 вільних і 20—30 експериментальних зразків підписів особи. Експериментальні зразки відбираються на окремих аркушах паперу (по 5—6 підписів на кожному аркуші) або на таких самих бланках, що й досліджуваний документ.

Почеркознавча експертиза призначається за мотивованою постановою (ухвалою) слідчого або судді (суду), де вказуються об’єкти, які мають бути досліджені.

60. Поняття почерку в криміналістиці, його властивості та ознаки. Формування і зміна навиків почерку.

Почерк — манера написання, виражена в системі рухів, які фіксуються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється в певній сукупності загальних і окремих ознак. Ідентифікаційними властивостями почерку є його індивідуальність (виражається в наявності ознак, які рідко зустрічаються) і відносна сталість (основні ознаки почерку не зазнають істотних змін протягом ідентифікаційного періоду). Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації. Почерк людини пов’язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок.

Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов’язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок: 1) технічні (спосіб техніки письма); 2) безпосередньо графічні (вміння зображувати літери (цифри), об’єднувати їх у слова); 3) орфографічні (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками). Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать: 1) виробленість почерку — відображає здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з’єднань їх. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами.  2) складність почерку — свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений; 3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; за нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і безладним:  4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм): 5) розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній — ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені:  6) зв’язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв’язність характеризується як мала (при з’єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з’єднанні від чотирьох до шести) і велика (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма): 7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем:  8) переважаюча форма і напрямок рухів — форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво- і правоокружний) та кутастий почерк. Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку: 1) форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна); 2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи лівоокружний тощо); 3) протяжність рухів; 4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху; 5) вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо); 6) кількість рухів; 7) послідовність рухів; 8) розміщення точки перетину рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака; 9) складність рухів тощо. Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному зміненні особою свого почерку.