1. Тактичні прийоми допиту свідка за умов конфліктної ситуації.

Під час допиту у конфліктній ситуації – коли свідок є недобдросовісним і не бажає повідомляти правду.

До ознак, що свідчать про неправдивість показань можна віднести:

• наявні протиріччя між інформацією у показаннях і відомостями з тих самих питань, які містяться в інших джерелах;

• повідомлення однією й тією ж особою різних показань щодо одних і тих самих обставин тощо;

• нечіткість, неконкретність відомостей, що містяться в показаннях за умови відсутності суб’єктивних та об’єктивних факторів, що могли негативно впливати на формування свідоцьких показань;

• співпадіння у навіть незначних подробицях показань декількох осіб щодо одних і тих самих обставин тощо;

• обмовки, неконтрольовані висказування, що вказують на обізнаність допитуваного про обставини, про які з його слів йому нічого не відомо;

• наявність в показаннях фраз, виразів, слів, які не відповідають рівню розвитку допитуваного;

• вперте підкреслювання своєї порядності та нарочито демонстрації щодо процесу з’ясування своєї обставин події й виявлення винних;

• очевидні ухилення від відповіді на прямі запитання та ін.

Типовими мотивами неправдивості показань свідка (потерпілого):

• страх перед можливою помстою з боку злочинців або їх прибічників;

• прохання, умовляння, підкуп, шантаж чи інший вплив з боку цих осіб;

• намагання приховати свою власну не дуже привабливу поведінку під час перебігу розслідування події тощо;

• намагання допомогти злочинцю внаслідок родинних, товариських, інтимних чи інших стосунків;

• бажання (потерпілого) приховати наявність та джерело набуття викраденого у нього майна та цінностей;

• скептичне відношення до можливостей правоохоронних органів щодо розкриття злочину й намір уникнути обтяжливої участі у доволі тривалому кримінальному судочинстві у справі;

• негативне відношення до правоохоронних органів в цілому, і міліції, зокрема тощо;

• намір самому розквитатися зі злочинцем.

Тактична допиту недобросовісного свідка полягає: у достовірному встановленні причин і мотивів, що спонукають його давати неправдиві показання із наступним застосуванням відповідних т/прийомів для переборення цих чинників. Зокрема такі:

а) тактичні прийоми направлені на розпізнання (правдивих і ) неправдивих показань. Це:

• створення нормальної, невідволікаючої увагу допитуваного обстановки;

• уточнення й конкретизація непевних, неповних показань, суперечностей;

• постановка запитань для повторного викладу окремих чи всіх фактів;

• формування у допитуваного (думки) враження про неможливість і недоцільність повідомляти неправду, замовчувати про певні факти;

б) т/п, що мають за мету використання позитивних якостей особи допитуваного щоб спонукати до дачі правдивих показань, зокрема:

• нейтралізувати негативні якості свідка;

• використати його позитивні риси;

• звернення до почуття справедливості, совісті , чесності, добросовісного виконання своїх обов’язків;

• надання допомоги у боротьбі зі злочинністю тощо;

в) т/п використовуючи для викриття допитуваного у брехні:

• створити на допиті вийнятково робочу обстановку;

• дотримуватись конкретної поведінки;

• сформувати у допитуваного переконання про те, що брехати немає сенсу і що будь – який прояв неправди буде викритий, слідчий рішуче налаштований на встановлення істини у справі;

• застосовувати раптову постановку запитань, які стосуються найважливіших обставин справи;

• створити у допитуваного думки (враження) про обізнаність слідчого про всі обставини справи і наявність у нього достатніх доказів;

• відволікти уваги допитуваного від надуманих показань брехні ;

• використати пред’явлення доказів без роз’яснення їх змісту та відношення (належності) до справи (інформація для роздуму);

• раптово (неочікувано для свідка) пред’явити найбільш вагомі для доказів або пред’явити їх у певній послідовності продемонструвати відеофільмів, магнітофоні записи тощо.

У процесі допиту свідка як і будь – кого іншого, необхідно спостерігати за поведінкою допитуваного та його психо –фізіологічними реакціями.

Таке спостереження дає змогу слідчому реєструвати стан свідка орієнтуючи функцію на потребу опрацювання результатів такого спостереження з тим, щоб дати оцінку показань особи: чи вони правдиві чи ні тощо. Є сенс більш подробно зупинитись на цих питаннях, але це в кінці лекції, після з’ясування основних питань теми допиту у кримінальному судочинстві.

Закон не зобов’язує обвинуваченого давати показання, як і не забороняє йому давати неправдиві показання. Цим законодавець, як видається, покладає на слідчого обов’язок встановити істину незалежно від показань та поведінки і позиції обвинуваченого, з урахуванням ймовірності неправдивих показань з його боку, а можливо й самообмови.

Але слідчий повинен завжди пам’ятати, що обвинувачений, зазвичай, як будь – хто інший краще знає про обставини підготовки, вчинення та приховання злочину, його мотиви та мету.

Містима в показаннях обвинуваченого інформація – докази можуть виявитися дуже важливими, а отже їх відсутність лише негативно відобразиться на повноті розслідування (достатності).

Окрім цього, отримання нових і повних показань від обвинуваченого, суттєво прискорить розслідування, оскільки з них слідчий дізнається про існування інших джерел доказів.

Все це обумовлює завдання не тільки викрити обвинуваченого у неправді, коли той обрав такий спосіб протидії слідству, але й перебороти відмову від дачі показань.

Тактичними прийомами переборення відмови від дачі обвинуваченим показань виступають:

• переконання обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції;

• повідомлення обвинуваченому про те, що його співучасники на відміну від нього вже дають показання, в тому числі і такі, що викривають його у злочині;

• використання протиріч між інтересами співучасників;

Для того щоб переконати обвинуваченого в неправильності обраної ним позиції, слідчий повинен роз’яснити йому, до яких негативних наслідків призведе його відмова:

• затримка з розслідуванням;

• створення перешкод щодо встановлення ступеня вини співучасників;

• ускладнення із встановленням справжніх обставин справи, в тому числі таких, що пом’якшують вину обвинуваченого або навіть виключають її.

Повідомляючи обвинуваченому про те, що співучасники його викривають, не потрібно знайомити його із змістомтаких показань (до дачі ним показань особисто).

Окрім цього обвинувачений може змінити свої показання та позиції навіть із остраху запізнитись з визнанням своєї вини, якщо слідчого вдається у цьому переконати, з тим, щоб саме йому врахувалось розкаяння та сприяння слідству