109. Тактика одночасного допиту (очної ставки).

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання.

Очна ставка може бути проведена між двома допитаними раніше свідками, свідком і обвинуваченим або підозрюваним, між двома обвинуваченими чи підозрюваними. Очна ставка може бути проведена також у суді. Головні характеристики очної ставки такі:

1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин);

2) єдність об’єкта (очна ставка являє собою процес безперервного порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб);

3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється у їх присутності протягом слідчої дії);

4) єдність місця (особи допитуються в одному місці);

5) допитувані повинні бути поставлені у рівні умови сприйняття запитань слідчого і показань один одного;

6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в одному протоколі слідчої дії).

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань: між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити; які суперечності необхідно усунути та яким шляхом; які взаємовідносини між допитуваними мають місце; яка черговість допиту осіб на очній ставці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно застосувати.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба пильно контролювати цей процес.

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставки має певну специфіку, яка пов’язана з розширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном; сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одного; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань; підвищеним ступенем тактичного ризику

109. Особливості тактики судових допитів.

Тактика судового допиту. Для неї характерні декілька етапів, принаймі два:

Перший – підготовка до судового допиту.

Другий – власне допит під час судового слідства.

ПІДГОТОВКА охоплює:

А) Вивчення матеріалів справи (спец. Літератури, документів тощо).

Б) Визначення кола осіб, які підлягають допиту.

В) Скласти план допиту із зазначенням:

• черговості допитів конкретних осіб;

• вибраного виду допиту (шахматного, очною ставкою);

• визначенням тактичних прийомів, конкретних доказів, які потрібно буде використати під час допиту за можливих його ситуацій.

Щодо тактичних прийомів, то це в основному схожі до тих, що використовуються на досудовому слідстві:

- прийоми на встановлення психологічного контакту,

- на згадування забутого,

- на переборення різних форм протидії тощо.

Якщо згадати про типові варіанти ситуацій, що виникають на судовому допиті та їх тактичне значення, тоді варто зазначити, що їх можна диференціювати не менш різноаспектно, як на досудових допитах. Тим не менш, також є найбільш суттєвим підхід до поділу їх – залежно від обстановки проведення допиту, а саме:

А. Безконфліктна ситуація.

Б. Конфліктна з незначним суперництвом між допитуваним і особою (особами), які допитують.

В. Конфліктна зі значним суперечництвом (протидією).

Обидві останні ситуації характеризуються небажанням допитуваної особи у встановленні істини в справі.

Незначне суперництво – це коли має місце часткове визнання підсудним своєї вини.

Таку позицію він обирає тоді, коли повністю заперечувати свою причетність до злочину (з різних причин) він не в змозі, а тому зосереджує свій опір на тих окремих епізодах – фрагментах криміналу, які найважче об’єктивно встановити.

Значне (кардинальне) суперництво – характеризується повним запереченням вини (інколи всупереч фактам і здоровому глузду) і полягає у впертому протистоянню встановленню у справі істини за допомогою неправдивих показань або відмови від дачі будь – яких свідчень

109. Понятя, обєкти, субєкти і види предявлення для впізнання.

Пред'явлення для впізнання - слідча дія, що полягає у пред'явленні особі будь-якого об'єкта з метою його ототожнення або встановлення групової належності з об'єктом, який раніше спостерігався цією особою у зв'язку з обставинами, що мають значення для розслідуваної справи.

Іншими словами, потреба у проведенні цієї слідчої дії виникає тоді, коли необхідно встановити, чи є людина або певний об'єкт тими, яких свого часу бачила особа з огляду на факти, що мають зв'язок із розслідуваним злочином і щодо яких вона давала попередні показання.

Наприклад, потерпілий, даючи показання про злочин і нападника, повідомляє, що запам'ятав злочинця, називає його зовнішні ознаки і властивості та заявляє про можливість упізнати цю особу.

Отже, метою розглядуваної слідчої дії є встановлення, чи був упізнаваний об'єкт тим, кого, впізнаючи, особа раніше спостерігала у зв'язку з розслідуваною подією.

Безпосередніми завданнями пред'явлення для впізнання може бути встановлення:

1. чи цю людину раніше, за обставин, які є важливими для слідства, бачив свідок (потерпілий, підозрюваний, обвинувачений);

2. чи належать особі, яка впізнає, пред'явлені їй об'єкти (речі, предмети, знаряддя злочину) або чи бачила вона їх раніше за певних умов;

3)  кому належить труп людини, особу якої не встановлено.  За суттю ця слідча дія є одним із видів криміналістичної

ідентифікації - ідентифікації за ідеальним відображенням, тобто за уявним образом. У цьому випадку об'єкт, який впізнається, є ідентифікованим об'єктом, а уявний образ цього об'єкту, ідо зберігся у пам'яті людини,- ідентифікувальним.

Відповідно до вимог статей 174-176 КПК України, суб'єктами впізнавання можуть бути:

•   свідки,

•   потерпілі,

•   підозрювані,

•   обвинувачені,

•   підсудні.

Об'єктами, що пред'являються для впізнання, можуть бути будь-які об'єкти матеріального світу, що становлять інтерес для слідчого та допускають їх пред'явлення для впізнання суб'єкта з дотриманням процесуальних вимог.

Такими об'єктами можуть бути:

A.    Особи: свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, підсудні.  Б. Трупи людей, тварин.

B. Предмети.  Г. Документи.

Д. Ділянки місцевості. Е. Приміщення.

Науковою основою впізнавання є філософське вчення стосовно індивідуальності ознак об'єктів матеріального світу і принципової можливості пізнати його.

Процес пред'явлення для впізнання має елементи психологічної діяльності, а тому здійснюється на базі загальної та юридичної психології, яка досліджує психічний механізм формування у людини уявного образу певного об'єкта та формування показань щодо нього у цієї особи.

Процес впізнавання має дві стадії:

1. Формування образу - стадія сприйняття та пізнання образу предмета чи особи.

2. Впізнавання - відтворення в натурі групи об'єктів, оживлення в пам'яті раніше сприйнятого об'єкта і вирішення питання про тотожність чи нетотожність (відмінність).

Процес формування показань упізнаючої особи, своєю чергою, складається з таких етапів:

•  сприйняття об'єкта за допомогою органів чуття,

• запам'ятовування і збереження (забування) в пам'яті сприйнятої інформації,

• відтворення уявного образу в пам'яті та передача інформації про нього,

•  впізнання (ототожнення чи навпаки) об'єкта.

Сприйняття - психічний процес виникнення у свідомості людини більш або менш цілісної картини (відношення) предметів, ситуацій і подій за безпосереднього впливу фізичних подразників на рецепторні поверхні органів чуття.

Чинники, які впливають на цілісність сприйняття об'єктів:

А) Об'єктивні:

-     відстань від спостерігача до об'єкта,

-     тривалість сприйняття,

-     дія побічних подразників,

-     наявність чи відсутність перепон,

-     освітленість,

-     погодні умови,

-     обмежені можливості органів чуття людини. Б) Суб'єктивні:

-   індивідуальні властивості та якості особи (спостережливість, уважність, здатність відтворити і описати сприйняте),

-     стан людини на момент сприйняття або до нього,

-     вік людини.

Запам'ятовування - процес, скерований на збереження в пам'яті сприйнятого.

Види пам'яті (у психології):

•   моторна (на рухи),

•   емоційна (на емоції),

 

• словесно-логічна або мнемонічна (запам'ятовування й відтворення прочитаного чи почутого у словесній формі),

• образна чи, по-іншому, предметна (здатність зберігати зорові, слухові та інші уявлення, отримані за безпосереднього сприйняття об'єкта).

Відтворення - один із процесів пам'яті, що здійснюється у формі згадування або впізнавання.

Згадування - відтворення, яке відбувається без повторного сприйняття (споглядання) об'єкта.

Впізнавання - відтворення за повторного сприйняття (споглядання, спостереження об'єкта).

Доречно зазначити, що на формування показань щодо уявного образу про раніше сприйнятий об'єкт також впливають певні чинники:

А) Об'єктивні:

•  загальний рівень розвитку людини,

•  здатність викласти свої думки, вади сприйняття, пам'яті. Б) Суб'єктивні:

•  психоемоційний стан допитуваного на момент сприйняття інформації,

•  темперамент особи, яка відтворює інформацію про раніше сприйняту подію.

Отже, психологічну основу впізнавання, як головного елемента слідчої дії пред'явлення для впізнання, складають:

A)  можливість адекватного відображення органами чуття  людини об'єктивної реальності;

Б) можливість запам'ятовування та збереження в пам'яті сприйнятого образу (ознак і властивостей об'єктів);

B)  можливість адекватного відтворення сприйнятого, тобто  уявного образу (сліду пам'яті), що ґрунтується на уявному ана-  лізі, синтезі та порівнянні ознак об'єкта.

Є випадки, коли не рекомендовано проводити пред'явлення для впізнання:

• в особи, яка мала би впізнавати, наявні фізичні чи психічні вади, що перешкоджають проведенню конкретного виду пред'явлення для впізнання;

• у впізнаваного об'єкта бракує властивостей, які дозволили б його впізнати;

• впізнаюча особа брала участь у процесуальних діях, під час яких уже сприймала відповідний об'єкт;

• впізнаючи, особа вже до порушення кримінальної справи або в ході розслідування у справі, так чи інакше, випадково або під час оперативпо-розшукових заходів упізнала об'єкт;

• впізнаюча, особа добре знає об'єкт пред'явлення для впізнання, чітко називає ознаки, які не викликають сумніву в індивідуальності цього об'єкта;

• є відомості про об'єкт, які очевидно встановлюють його тотожність (номер на годинник і відповідний номер у паспорті на цей годинник) та ін.

Класифікація пред'явлення для впізнання на види здійснюється за багатьма критеріями:

> Залежно від суб'єкта впізнавання - пред 'явлення для впізнання:

а)  свідком;

б) підозрюваним;

в)  обвинуваченим;

г)  потерпілим;

д) підсудним.

^ За формою проведення впізнавання:

а)  пред'явлення об'єкта в натурі (безпосереднє впізна-  вання);

б)  пред'явлення об'єкта, зображеного чи іншим способом  зафіксованого на фотографії, кіно-, відеострічці чи аудіокасеті (опосередковане впізнавання).

>  За кількістю проведення дослідних дій щодо одного й того ж об'єкта впізнання:

а)  первинне (тобто основне),

б)  повторне. Допускається лише у випадках:

• коли спершу проводили пред'явлення для впізнання об'єкта за фотографіями тощо (тобто не в натурі);

• коли впізнавач після безрезультатного проведення слідчої дії заявляє, що насправді впізнав об'єкт, але з тих чи інших причин злякався сказати про це;

• коли на момент проведення пред'явлення для впізнання у суб'єкта впізнавання був тимчасовий дефект зору (слуху) або умови, за яких проводилася слідча дія, не дозволили йому належно розглянути (почути тощо) пред'явлені об'єкти.

>  За кількістю осіб, які одночасно впізнають об'єкт:

а)  одностороннє впізнавання;

б) зустрічне впізнавання (про цей різновид ще йтиме мова  згодом).

>  Залежмо від рецепторів органів чуття, якими, власне, здійснюється впізнавання:

а)  на слух, тобто за голосом;

б)  з використанням інших органів чуття: на дотик, на нюх, на  смак (дегустування);

- в інший спосіб.

>  За видом психічного процесу впізнавання об'єкта:

а)  симутивне (або ще називають "синтезоване", коли висно-  вок про тотожність чи нетотожність роблять із сприйняття  об'єкта в цілому, тобто має місце загальне сприйняття без за-  уважень на окреме);

б)  сукцесивие ("аналітичне" - висновок роблять із аналізу  окремих ознак об'єкта, а вже потім - загальний висновок про  сам об'єкт).

>  І за найбільш розповсюдженим критерієм проведення впізнавання можна поділяти за характером об'єкта впізнавання:

а)  людей;

б) предметів, речей, документів;

в)  трупа людини або частин розчленованого трупа;

г)  тварин чи їхніх трупів;

д) ділянок місцевості та приміщень.

Можливо, в літературі ви знайдете ще й інші класифікації (поділ за іншими класифікаційними рубриками), але й названого, як вилається, достатньо, щоб зауважити на багатогранність розглядуваної слідчої дії.

І на завершення варто сказати, що треба відрізняти слідчу дію "пред'явлення для впізнання" від:

• оперативно-розшукового впізнавання - заходу, що проводиться відповідними підрозділами у ході розшуку і викриття злочинців (розшук за фотографіями, портретами, композицією, або ж коли має місце впізнавання затриманого як запідозреного у злочині, що проводиться без дотримання процесуальної процедури очевидцями злочину, потерпілими тощо);

•   очної ставки;

• пред'явлення об'єктів на ознайомлення з ними під час проведення окремих слідчих дій, найперше допиту, очної ставки, відтворення обстановки та обставин події з метою реалізації певних тактичних або доказувальних завдань.