65. Способи і засоби збирання інформації про зовнішність людини з метою пошуку та встановлення особи (ототожнення).

Джерела інформації про зовнішність людини залежать від способу фіксації цієї зовнішності.

Основними способами фіксації зовнішності людини є: 1) описання зовнішності за правилами словесного портрета; 2) розшукове орієнтування; 3) фотографування, кінознімання, відеозапис; 4) виготовлення суб'єктивних портретів (мальованих), композиційних, мальовано-композиційних, фотокомпозиційних; 5) виготовлення скульптурних копій; 6) виготовлення посмертних масок; 7) різноваріантні поєднання названих способів фіксації, наприклад, розшукове орієнтування, що містить фотографію і словесний портрет (опис) розшукуваної особи.

За видом названі способи фіксації зовнішності людини можна поділяти на: 1) вербально-графічний вид фіксації; 2) наочно-образний вид.

Джерела інформації про гомологічні об'єкти є різноманітними, але всі вони можуть бути поділені на дві групи: 1) суб'єктивні і 2) об'єктивні.

Суб'єктивні - це уявлення (психофізіологічні відображення) про зовнішність шуканої особи, що збереглись у пам'яті людей, які раніше мали змогу спостерігати (бачити) її (уявний образ). Цей образ може бути зафіксованим у формі описання за методом словесного портрета (що робити бажано) у протоколі допиту, в орієнтируванні, рапорті, повідомленні тощо, а також переданням зображень (суб'єктивних) під час виготовлення мальованих, композиційних портретів і скульптури розшукуваної особи або частини (елемента) її тіла.

Об'єктивні джерела - це фотознімки, кінокадри, відеоматеріали, рентгенограми; відображення окремих елементів людини (зліпок з обличчя трупа (посмертна маска), зліпок з об'ємного сліду босої ноги, відтиск пальців тощо), а також кісткові залишки, череп.

У деяких випадках об'єктивними джерелами можуть визнаватись і описання за методом словесного портрета, складеного за всіма правилами в умовах безпосереднього цілеспрямованого сприйняття зовнішності шуканої особи.

Оцінка інформації та її суб'єктивних джерел вимагає особливого підходу, бо формування уявного образу шуканої особи в пам'яті людини - це складний психофізіологічний процес, що складається з декількох етапів, кожен із яких може впливати на достовірність інформації: сприйняття, запам'ятовування, відтворення.

66. Правила (принципи) описання людини за методом „словесного портрету”. Використання методики «словесного портрету» у слідчій та оперативно-розшуковій практиці.

У криміналістиці під словесним портретом розуміють науково обгрунтовану систему опису зовнішніх ознак і властивостей людини з використанням спеціальної впорядкованої та загальноприйнятої термінології для розшуку і ототожнення людини.

Словесний портрет сприяє саме впорядкованому (не довільному) та уніфікованому (тобто однотипному, однаковому) фіксуванню інформації про зовнішність людини, на відміну від довільного опису, що здійснюється очевидцями, потерпілими, які зазвичай, розповідають про зовнішність баченої ними людини у вільній формі, використовуючи слова і вирази залежно від свого життєвого досвіду, освіти тощо.

Словесний портрет (описування) сприяє однаковому характеризуванню типових прикмет зовнішності та її елементів із подальшим однотипним відтворенням цих описувань різними адресатами (людьми).

Основні правила описання зовнішності людини методом словесного портрета: 1) оптимальна повнота опису; 2) вживання єдиної спеціальної уніфікованої термінології; 3) послідовність описання; 4) описання частин голови (обличчя) у фас і профіль; 5) описання окремих частин і деталей тіла із зазначенням їхніх величини, форми (контура), положень, кольору (якщо це можливо), особливостей.

Оптимальна повнота означає, що описання повинно відповідати мсті, завданням дії, тобто застосуванню для розшуку і ототожнення описаної людини. Це досягається за рахунок всебічної характеристики елементів будови голови, обличчя, тулуба, кінцівок, одягу тощо.

Єдину спеціальну термінологію, що використовується у складенні словесного портрета, запроваджено з метою точного опису та однозначного розуміння ознак і властивостей зовнішності людини, яку ототожнюють. Єдина термінологія усуває суб'єктивізм у читанні зафіксованих в описі ознак, забезпечує точність опису і попереджає помилки.

Чітка послідовність описання (від загального до окремого) полягає в тому, що спершу вирізняють загальнофізичні властивості, далі - демографічні й антропологічні ознаки: стать, вік, ріст, вагу, расу, національність, народність тощо, а вже потім -анатомічні ознаки за окремими елементами тіла: тулуб, кінцівки, обличчя (голова) та інші частини тіла.

На завершення опис продовжується наведенням функційних ознак - властивостей з переходом на супутні: особливості та ознаки одягу, носильних речей тощо.

Особливі прикмети окремих елементів тіла чи супутніх предметів можна наводити або в кінці опису, або (так доцільніше) поряд із відповідними групами ознак чи властивостей.