18. Форми та види криміналістичної ідентифікації.

Способи порівняльного дослідження:

1) спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об’єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак;

2) спосіб накладення відображень полягає в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив — позитив);

 

3) спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Частіше за все два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень.

Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обґрунтованим. Для індивідуальної ідентифікації (встановлення конкретної тотожності) необхідним є збіг комплексу загальних і окремих ознак.

Для висновку про групову належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної групи, тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виключається належність об’єкта до групи.

Результат ідентифікації може бути виражений: а) у позитивній формі — тотожність установлена; б) у негативній формі — установлена відмінність; в) у категоричній формі — інше вирішення даного питання за переконанням експерта неможливе; г) у ймовірній (передбачуваній) формі — існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовірне, але можливе, припустиме.

19. Поняття, сутність, об’єкти і суб’єкти криміналістичного діагностування.

Криміналістична діагностика - процес дослідження властивостей і стану об'єкта (ситуації) з метою установлення змін, які відбулися в ньому, причини цих змін та їх зв'язок із учиненим злочином.

Іншими словами, кримінальна діагностика - це уявна реконструкція вчиненого злочину, у ході якої мають перевагу висновки "зворотного напряму": від наслідку - до причини, від явища - до його суті, від відображення - до аналізу властивостей і стану відображення об'єкта.

Сутність криміналістичної діагностики може бути визначена як вчення про закономірності розпізнавання криміналістичних об’єктів за їхніми ознаками (людини – за почерком; зросту людини – за слідами ніг; типу вогнепальної зброї – за слідами на гільзах і т. д.). Будучи спеціальним видом пізнавального процесу, діагностування відрізняється від використовуваних у криміналістичній практиці впізнання та ідентифікації. В діагностуванні об’єкт установлюється способом зіставлення знань, накопичених наукою, досвідом про групу або клас відповідних об’єктів.

Об'єктами криміналістичного діагностування є:

Діагностовані (ті, що підлягають діагностуванню або шукані) - стан, властивість об'єкта, механізм події, ситуація (наприклад, з якого боку було вибите вікно, ззовні чи зсередини).

Діагностуючі (ті, за допомоги яких відбувається діагностика) - ознаки, що відображають у матеріальному вигляді та характеризують стан, властивості об'єкта, механізм події (наприклад, наявність під вікном шматків битого скла й відсутність таких фрагментів усередині кімнати - свідчення того, що вікно було розбите зсередини приміщення).

Суб'єкти діагностики - це особи, які вирішують діагностичні завдання під час розкриття й розслідування злочину, вирішення кримінальної справи у суді, а також у ході проведення профілактичних заходів: експерт, слідчий, суддя, спеціаліст, подеколи інші учасники процесу.