109. Підготовка до пред’явлення для впізнання.

До підготовчих заходів (системи процесуальних, тактичних та організаційно-допоміжпих дій) відносять:

• попередній допит особи (осіб), яка буде впізнавати;

• аналіз наявної слідчої ситуації та внесення тактичного рі­шення щодо потреби в проведенні пред'явлення для впізнання та визначення його завдань;

• підбір і підготування об'єктів для пред'явлення для впізнання;

• підбір учасників слідчої дії - понятих, осіб, разом з якими буде пред'являтися впізнаваний об'єкт (надалі називатимемо їх статистами), а також групи забезпечення: працівників міліції (у разі потреби), спеціалістів тощо;

• вибір місця, часу, визначення й забезпечення інших умов проведення пред'явлення для впізнання;

• вибір і підготування необхідного комплексу технічних за­собів (зв'язку, транспорту, фіксації ходу та результатів слідчої

дії та ін.);

• у разі потреби провести консультації з відповідними спеці­алістами без запрошення або із запрошенням їх до участі у слід­чій дії, обумовивши умови прибуття на місце її проведення;

• у разі потреби передбачити забезпечення охорони підозри > ваного (обвинуваченого), який перебуває під вартою, або щодо якого передбачаються її застосування негайно після завершем

іія слідчої дії та інші заходи

109. Робочий етап пред'явлення для впізнання живих людей в натурі за ознаками зовнішності.

Узагальнено тактика пред'явлення для пізнання на робочому етапі визначається тим, що:

а) в проведенні цієї слідчої дії одночасно беруть участь декілька осіб, наприклад, при впізнанні живої особи їх може бути 7-8 (троє або більше осіб як статисти, мінімально двоє понятих, спеціаліст, оперативно-розшуковий працівник, слідчий, впізнавач, захисник та особа, що піддягає впізнанню);

б) на процес формування результатів упізнання можуть вплинути суб'єктивні і об'єктивні чинники (розгубленість, хвороба, ненависть, несприятливі погодні умови);

в) природа кожного об'єкта, пред'явлюваного для впізнання, зумовлює тактичні особливості проведення власне слідчої дії. Тактичні прийоми на робочому етапі спрямовані на забезпечення додержання процесуального порядку проведення пред'явлення для впізнання, його результативності й доказового значення.

Структура пред'явлення для впізнання вміщує такі послідовні дії:

1) запрошення всіх учасників слідчої дії, крім того, хто впізнає, до місця пред'явлення для впізнання, роз'яснення їм мети слідчої дії, а також їх правового статусу, виявлення можливих перешкод для проведення пізнання або заперечень проти нього; інформування учасників про застосування науково-технічних засобів;

2) додаткова перевірка наявності необхідних умов пізнання (освітленість, місце для руху пізнаваного, можливість здійснити зйомку, відеозапис тощо);

3) розташування об'єктів, пред'явлюваних для впізнання, при цьому, якщо йдеться про впізнання осіб, то статисти самі за пропозицією слідчого обирають порядок розташування, після чого особі, яка підлягає впізнанню, пропонується обрати будь-яке місце серед статистів або визначити черговість проходження, виголошення фраз;

4) пропозиція запрошеним громадянам повідомити свої персонографічні дані (за документом, який посвідчує особу);

5) запрошення впізнавача (бажано за телефоном понятим, обраним на розсуд слідчого, або за допомогою захисника чи особи, котру пред'являють для впізнання);

6) роз'яснення цій особі механізму реалізації нею своїх прав і обов'язків; потерпілого і свідка попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання за ст. 384 КК, свідка також попереджають про відповідальність за відмову від давання показань за ст. 385 КК; нагадування йому суті дії, що проводиться;

7) пропозиція впізнавачеві уважно в будь-якому порядку розглянути пред'явлені об'єкти (впізнавач може обрати та роздивлятися предмети або запропонувати особам, пред'явленим для впізнання, виконати якісь рухи тощо);

8) поставлення слідчим питання: "чи впізнає особа серед пред'явленого об'єкт (особу, річ, тварину), яку бачила (якою володіла) раніше, і якщо так, то за якими ознаками", при цьому пропонується вказати безпосередньо на впізнаний об'єкт, на який у разі однозначної позитивної відповіді впізнавач показує рукою, одночасно називаючи місце, де перебуває впізнаний, та пояснюючи при цьому, за якими прикметами і особливостями був упізнаний певний предмет чи особа (якщо впізнання не відбулося, в протоколі про це робиться відповідний запис);

9) у випадку впізнання живої людини останній пропонується назвати своє прізвище, ім'я та по батькові (не слід вимагати свідчень, підтвердження пояснень впізнавача та впізнаного, тобто перетворювати означену слідчу дію на допит чи очну ставку.

Залежно від природи об'єкта, який підлягає впізнанню, пропонують певні тактичні особливості тактики (технології) проведення пред'явлення для впізнання.

Пред'явлення для впізнання живої особи (за P.C. Бєлкіним) здійснюється, якщо:

* той, кого впізнають, раніше не був знайомий із впізнавачем, але за певних обставин останньому вдалося запам'ятати ознаки зовнішності або функціональні ознаки першого;

o впізнавач знає особу, що підлягає впізнанню, але не може назвати її прізвище, ім'я або називає їх неправильно;

* впізнавач знає людину, котра підлягає впізнанню, і правильно називає її прізвище та ім'я, але остання заперечує факт знайомства;

o виникла необхідність установлення особистості людини (особа видає себе за іншу особу або не відомі її прізвище, ім'я, по батькові).

Як у законодавчому, так і в тактичному плані під час проведення впізнання живої людини обов'язковою є присутність статистів. Згідно зі ст. 174 КПК України, "особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом із іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу". Лексичне тлумачення цієї норми вказує на таку тактичну рекомендацію: має бути пред'явлено всього чотири особи, включаючи особу, яка підлягає впізнанню. Але в практиці трапляються випадки пред'явлення лише трьох осіб, що суд часто сприймає як доказ. До того ж, із позиції тактики обов'язковою є умова, за якою статисти жодним чином не мають бути причетні до розслідуваної справи, вони не знайомі з особою, що підлягає перевірці, з впізнавачем, а також між собою.

Статисти повинні бути схожими, тобто не відрізнятися від людини, котра є об'єктом впізнання, за своїми загальними ознаками (анатомічними, функціональними та супутніми). Навіть будучи доставленою з-під варти, така людина не повинна виділятися з-поміж статистів одягом, зачіскою або іншими ознаками (охайність, запаховий слід тощо).

Якщо особа, що пред'явлювана для впізнання, має якісь особливі помітні на відкритих частинах тіла ознаки, необхідно обрати такий спосіб її пред'явлення, який приховував би їх (шрам на шиї - всі особи, пред'явлювані для впізнання, повинні бути одягнути в речі, що закривають місце шраму; специфічна родинка чи шрам на висковій частині голови - всі одягнуті в головний убір чи зі спеціальною зачіскою). Таку ознаку можна показати вже в перебігу слідчої дії, коли впізнавач вказує на особу та звертає увагу слідчого на наявність певної особливої ознаки. Якщо таку ознаку неможливо приховати, є сенс провести освідування в присутності особи, що раніше помітила таку ознаку та описала її в протоколі попереднього допиту (безперечно, враховуючи морально-етичну сторону проведення цієї дії).

Слідчому необхідно дотримуватися певної тактичної рекомендації: бажано, щоб особа, яка впізнає, повідомила якомога більше конкретних ознак, за якими впізнала об'єкт. Особливо це стосується випадків, коли впізнавач на допиті недостатньо повно і докладно їх виклав. Щоб допомогти особі, яка впізнає, назвати більше ознак, як тактичні прийоми використовують постановлений доповнювальних, уточнювальних, нагадувальних запитань або застосовують прийоми актуалізації забутого в пам'яті. Після проведення такої слідчої дії можна здійснити додатковий допит впізнавача для висвітлення обставин, які він пригадав під час проведення пред'явлення для впізнання.

Пред'явлення для впізнання людини за функціональний (динамічними) ознаками - ходою, усним мовленням, жестикуляцією тощо.

Сутність тактики такого впізнання людей полягає в активній демонстрації функціональних ознак (тобто лише в русі елементів зовнішності особи, що підлягає впізнанню). Така слідча дія повинна проводитися з особливою обережністю, аби ніщо не могло завдати прояву достатньо вираженої індивідуальності цих ознак. Це зумовлює використання спеціальних тактичних прийомів з метою унеможливлення свідомого спотворення динамічної ознаки.

Тактика пред'явлення для впізнання людини за ходою складається з таких стадій: підготовка, старт, рух, упізнавання й оформлення результатів (М.О. Головецький, М.В. Салтевський). Для організації такого впізнання необхідно обрати місце його проведення (найкращим місцем є стадіони або відкрита місцевість для спостереження ходи на відстані), маршрут руху, пункт спостереження (необхідно, щоб впізнавач міг добре бачити у русі групу осіб, пред'явлюваних для впізнання, останні ж не повинні його бачити); інших учасників дії, зокрема не менше чотирьох понятих, спеціалістів, статистів (відповідно до процесуальної вимоги), помічників та засоби зв'язку. Структура робочого етапу впізнання за ходою складається з таких дій слідчого:

1) збирання всіх учасників упізнання, окрім впізнавача, роз'яснення їм сенсу слідчої дії, їх прав та обов'язків;

2) відправлення особи, що підлягає впізнанню, понятих, статистів, спеціаліста та помічника (помічник слідчого, оперативно-розшуковий працівник, дізнавач) до місця для початку руху (точка "старт");

3) разом із впізнавачем, а також двома понятими та спеціалістом прибуття до пункту спостереження;

4) роз'яснення впізнавачеві суті слідчої дії, попередження про кримінальну відповідальність за давання свідомо неправдивих показань (потерпілий, свідок) та за відмову від дачі показань (лише свідок);

5) передавання слідчим за телефоном команди помічнику щодо "початку руху", на що помічник вишиковує статистів у колону по одному, пропонує особі, що піддягає впізнанню, зайняти в цій колоні будь-яке місце, і під наглядом помічників колонна починає рух запланованим маршрутом;

6) після одного сеансу ходи впізнавач може ще раз попросити продемонструвати динамічні навички об'єктів, після чого повідомляє про впізнання особи під певним номером та ознаки, за якими він це здійснив; можливий варіант, коли впізнавач не зміг ідентифікувати певну особу, що відповідно зазначається у протоколі. Пред'явлення для впізнання людини за усним мовленням здійснюють у випадках, коли впізнавач чув, але не бачив особи (наприклад злочинець був у масці або іншим способом приховував свою зовнішність). Для проведення такого пред'явлення для впізнання розроблено наступні тактичні рекомендації:

1) в процесі попереднього допиту необхідно з'ясувати обставини, за яких особа чула голос, і його характерні особливості (тембр, сила, інтонація, темп, виразність, особливості мовлення, викликані дефектами, тощо);

2) спеціаліст здійснює відбір осіб (статистів), голоси яких не мають різких відмінностей від голосу особи, що підлягає пред'явленню, а також (бажано разом зі слідчим) готує та розмножує відповідно до кількості осіб, що підлягають пред'явленню, текст (у якому є слова, фрази, які впізнавач раніше чув), виконаний машинописним способом;

3) після ознайомлення з суттю слідчої дії, правами та обов'язками всіх учасників, окрім впізнавача, їх поділяють на дві групи, які розміщують у суміжних кімнатах, де головною вимогою є забезпечення візуальної ізоляції за звукопроникної перетинки (пересувна стінка, екран тощо), щоб було добре чути усне мовлення;

4) після такого розміщення на обидві боки перетинки (з одного боку особи, пред'явлювані для впізнання, поняті, спеціаліст, помічник слідчого; з іншого слідчий, поняті та спеціаліст) слідчий запрошує до себе впізнавача, якого ознайомлює з суттю слідчої дії та інструктує для того, щоб той мовчки уважно вслухувався в усне мовлення, в ознаки голосу і лише після цього робив висновки);

5) помічник слідчого, отримавши відповідний сигнал, починає почергово розмовляти з пред'явлюваними особами, при цьому особі, яка підлягає впізнанню, надається можливість вибору черговості прочитання тексту;

6) на прохання впізнавача текст може бути виголошений декілька разів, при цьому слідчий може запропонувати кожному змінити силу голосу (підвищити, знизити його);

7) впізнавач після прослуховування, вказує, чи впізнав він якусь особу за її усним мовленням, за якими саме ознакам;.

8) бажано, щоб кімнату для такого впізнання було обладнано засобами звукозапису, а роботу з високоякісними мікрофонами та іншою технікою здійснював відповідний спеціаліст.

Пред'явлення для впізнання людини за матеріально-фіксованими відображеннями. У впізнанні людини за голосом на фонограмі основну роль відведено також спеціалісту з аудіозвукозапису, який у фонограмі, спеціально виготовленій під час допиту, що передував пред'явленню для впізнання, або в інших фонограмах усного мовлення об'єкта, виготовлених не у зв'язку зі справою (вільні зразки), виділяє ділянку з чітко вимовленими фразами. Після цього спеціаліст допомагає слідчому у виборі статистів зі схожими голосами, які вимовляють ці фрази перед мікрофоном для їх запису на магнітну стрічку. В тактичному ж плані пред'явлення для впізнання людини за фонограмою з її голосом нічим не відрізняється від пред'явлення для впізнання людини за усним мовленням.

Якщо через обставини справи або наявну слідчу ситуацію особу неможливо пред'явити для впізнання в натурі, можна здійснити її впізнання за фотографією. Схожі, виконані в однакових умовах, масштабі, фотографії з зображенням схожих людей слідчий наклеює на бланк протоколу пред'явлення для впізнання особи за фотографією або на окрему таблицю, нумерує та скріплює їх печаткою. Жодних надписів або позначень щодо анкетних даних осіб, зображених на фотографії, на бланку робити не можна, у справі повинна міститися окрема довідка слідчого про те, хто саме зображений на кожному знімку (або на зворотному боці аркуша протоколу, де міститься інформація, з якою впізнавача не ознайомлюють). Усі інші тактичні правила аналогічні до традиційного пред'явлення для впізнання. Після пред'явлення особи на фотографії її пред'явлення в натурі є недоцільним та порушує психологічний порядок узнавання.

Для впізнання за ознаками зовнішності іноді використовують також спеціальні альбоми або картотеки (фототеки), що ведуться в оперативних підрозділах органів внутрішніх справ. Впізнавачеві надають такий альбом і пропонують у ньому впізнати особу, з якою він стикався за певних обставин, пов'язаних із учиненням злочину. В протоколі в цьому випадку слідчий зазначає кількість аркушів і знімків у кожному альбомі, що перебуває в розділі фототеки. Дані про осіб, зображених на фотознімках, до протоколу не вносять. Якщо впізнавач ідентифікує певну особу (на фотографії за певним номером на визначеній сторінці у фотоальбомі за певним номером або у фототеці), то в протоколі робиться запис про обставини, за яких він стикався з відповідною особою, а також прикмети (особливості), за якими він її впізнав. Персонографічні дані (прізвище, ім'я тощо) особи, яку впізнали, у протоколі вказують лише після опису процесу впізнання. Репродукція сторінки альбому або фотознімків фототеки обов'язково додається до протоколу.

Через специфіку об'єкта пред'явлення для впізнання трупа здійснюють лише поодинці. Труп пред'являють для впізнання в разі неможливості встановлення його особи за документами. Узагальнено в тактиці пред'явлення для впізнання трупа виділяють такі особливості (аналогічно при пред'явленні для впізнання частин трупа).

По-перше, процес узнавання ускладнюють природні фізичні наслідки смерті, наявність спотворень зовнішності трупа слідами поранень тощо. Тому пред'явлення трупа для впізнання недоцільно здійснювати на місці його знайдення. Труп пред'являють у морзі або іншому приміщенні, тимчасово пристосованому для цього, після спеціальної підготовки трупа: реставрації, надання зовнішності трупа прижиттєвого вигляду (так званий "туалет трупа"), що зазвичай здійснюють після судово-медичного дослідження.

По-друге, супутні предмети, знайдені на трупі або при ньому (одяг, прикраси, протези тощо), пред'являють для впізнання окремо. Доцільно це робити після пред'явлення для впізнання безпосередньо трупа. Це пов'язано не тільки з вірогідністю впізнання одягу, а не особи померлого за ознаками зовнішності, але і з можливістю в ході пред'явлення одягу і трупа окремо встановити істотні для справи обставини в процесуальній формі (сліди поранень, волочіння тощо на одязі).

По-третє, перед появою впізнавача в приміщенні моргу тіло трупа (роздягнуте) прикривають чистим покривалом, залишивши для огляду лише голову, інші частини тіла відкривають окремо для демонстрації особливих ознак, які набувають для цієї слідчої дії ключового значення. Жодним чином не можна пред'являти труп одягнутим, поміж іншим і в чужий одяг. Суб'єктом впізнання можуть бути не тільки члени сім'ї особи, імовірно труп якої підлягає пред'явленню, а й будь-які особи, що могли були знайомі з такою особою (це не є порушенням морально-етичних норм).

По-четверте, щоб зберегти можливість впізнання трупа і після поховання, необхідно здійснити впізнавальну фотозйомку (до судово-медичного дослідження та після нього), а також дактилоскопувати труп, вилучити зразки волосся, крові, бажано також виготовити посмертні маски і зліпки з окремих елементів (частин тіла людини).

Пред'явлення для впізнання предметів здійснюється за тими ж правилами, що і живої людини або фотознімків. Підібрані для впізнання предмети (того ж вигляду і роду) розкладають у довільному порядку, при цьому обрати місце розташування об'єкта впізнання можна запропонувати одному з понятих. Слідчий, як і при впізнанні людей, запитує, чи знайомий один із предметів упізнавачеві, і в разі позитивної відповіді пропонує вказати ознаки, за якими предмет ним упізнаний. Якщо впізнавач повідомив нові ознаки, не вказані ним на попередньому допиті, це дослівно фіксують у протоколі, а після означеної слідчої дії впізнавача додатково допитують про ці ознаки, а також про причини, з яких він не повідомив про це своєчасно. З метою детальнішого розгляду індивідуальних особливостей предмета необхідно створити умови для ретельного огляду, а якщо впізнавач матиме бажання, дозволити йому самостійно використовувати оптичну, освітлювальну або іншу техніку. Всі предмети необхідно обладнати бірками або жетонами з порядковим номером, щоб надалі, ознайомлюючись із протоколом, можна було виразно уявити собі, який саме предмет був упізнаний. Спочатку предмети фіксують усі разом, причому так, щоб можна було розрізнити привласнені їм номери. Крупним планом фотографують упізнаний об'єкт. Стрілками вказують ознаки, за якими його було впізнано.

У випадку неможливості пред'явлення для впізнання предмета допускається пред'явлення його зображення на фотографії (наприклад предмет фізично вже не існує або займає занадто багато місця для транспортування чи перебуває дуже далеко від місця провадження слідчої дії). Всі тактичні правила аналогічні до пред'явлення для впізнання людини за фотографією.

109. Особливості пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, яку пред’являють для впізнання.

еред тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що скла­дає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізна.є особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відо­мості про прикмети цієї особи.

Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропо­нується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються.

Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояс­нити, за якими ознаками вона її впізнала.

З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіо спостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідо­мляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

При пред'явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо.

За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання.

Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впіз­нає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фото­знімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

При пред'явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти для фік­сування впізнання технічними засобами, психологи, педагоги та інші спеціалісти.

За правилами цієї статті може здійснюватися пред'явлення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред'явлені для впізнання.

Пред'явлення для впізнання — це слідча дія, яка провадиться з метою встановлення тотожності, схожості або відмінності представлених для ознайомлення предметів або окремих осіб з тими, які свідок, потерпілий, підозрюваний або обвинувачений сприймав за певних обставин розслідуваної події.

Мета впізнання - отримання доказів, які являють собою висновок одного з учасників процесу про результати проведеної ним ідентифікації —тотожність, схожість або відмінність осіб чи об'єктів, представлених для ознайомлення, з ознаками, що збереглися в його пам'яті.

Зміст цієї слідчої дії полягає у візуальному огляді, спостереженні або сприйнятті іншим чином предметів або окремих осіб та їх ідентифікування із зафіксованим у пам'яті образом, тобто порівняння впізнавачем відображеного в його пам'яті образу предметів чи осіб, яких він раніше спостерігав, з ознаками предметів чи людей, що пред'явлені йому для впізнання, та формулювання на цій основі логічного висновку про їх тотожність, схо­жість або відмінність.

Висновок про тотожність робиться годі, коли встановлюється, що пред'явлений для впізнання об'єкт є тим самим, що його впізнавач спостерігав за певних обставин, які мають значення у справі.

Висновок про схожість робиться в тому разі, коли впізнавач може вказати лише на збіг групових (родових) ознак об'єкта і не може беззастережно й однозначно підтвердити його тотожність з тим, якого він спостерігав раніше.

Висновок про відмінність робиться впізнавачем тоді, коли за своїми ознаками та якостями пред'явлений для впізнання об'єкт виявився явно не тим, якого він спостерігав у зв'язку з подією злочину.

Упізнавачем може бути раніше допитаний свідок, потерпілий, підозрюваний або обви­нувачений, а також експерт. Впізнання виключається, якщо упізнавач в ході допиту не може назвати прикмети, за якими зможе впізнати особу, заявив про свою неспроможність їх упіз­нати, а також якщо упізнавану вже пред'являлися для ознайомлення відповідні предмети або особи в процесі інших процесуальних дій і він вже зробив ідентифікаційні висновки і дав свої пояснення з цього питання.

Пред'явлення для впізнання особи - слідча дія, яка може проводитись виключно тільки один раз і не може проводитися повторно. Повторне проведення впізнання однієї й тієї ж особи одним і тим же учасником процесу повністю виключається.

Доказове значення результатів пред'явлення для впізнання здебільшого залежить від додержання встановлених законом умов та порядку провадження цієї слідчої дії.

Умови пред'явлення для впізнання. Однією з основних і обов'язкових умов впізнання є попередній допит упізнавана про обставини спостерігання ним відповідного об'єкта та прикмети, за якими він може його впізнати. При цьому мають бути з'ясовані всі достатні для ідентифікації прикмети, ознаки та якості ідентифікованого об'єкта, його індивідуальні особливості або особливі прикмети.

Не слід пред'являти для впізнання одну особу іншій, якщо обидві вони не заперечують факту знайомства та неодноразових зустрічей. Ці обставини слід з'ясувати в процесі допиту.

У процесі допиту особи, яка має впізнавати, слід з'ясувати: об'єктивні фактори спо­стереження (за яких обставин особа вперше спостерігала відповідний об'єкт, в який час доби, за якого освітлення та за яких погодних умов відбувалося спостерігання, тривалість спостерігання, що при цьому відбувалося); суб'єктивні фактори (стан його зору та слуху, особливості його пам'яті, наскільки він уважний і чи звернув увагу на індивідуальні осо­бливості об'єкта, емоційний стан спостерігача); ідентифікаційні ознаки об’єкта (наявність індивідуальних прикмет або сукупності достатніх для ідентифікації ознак об'єкта, який спостерігався, і в чому вони полягають; чи може допитуваний упізнати об'єкт серед одно­рідних та за якими особливостями).

При впізнанні мають бути присутні не менше двох понятих, покликаних стати потім свідками у справі, і підтвердити достовірність впізнання та всіх отриманих при цьому фактичних даних.

Впізнання належить до найбільш складних слідчих дій, в яких бере участь багато різних учасників процесу, в тому числі і з різними інтересами. Воно часто проводиться у конфліктній, психологічно напруженій ситуації. Тому з самого початку слідчий має діяти обачливо, рішуче, впевнено, вселяючи впевненість в інших, і йе випускати важелі керів­ництва процесом зі своїх рук.

Порядок пред'явлення для впізнання є однією з важливих гарантій отримання доброякіс­них доказів. У разі його порушення дані, отримані при впізнанні, втрачають своє доказове значення.

Зазвичай, починаючи слідчу дію, слідчий зобов'язаний всім учасникам слідчої дії роз'яснити їхні права й обов'язки відповідно до їх процесуального статусу. Про це зазна­чається у протоколі впізнання і засвідчується підписом кожного з учасників слідчої дії.

Впізнання має бути проведене таким чином, щоб забезпечити отримання достовірних даних та можливість їх перевірки, виключити будь-які сумніви та заяви щодо безпомилко­вості висновків упізнавана.

Особа пред'являється для впізнання упізнавану разом з іншими особами тієї ж статі, кількістю не менше трьох, які не мають значних відмінностей у зовнішності та одязі. Такі особи мають бути схожими за зростом, статурою, віком, кольором шкіри, волосся та очей, формою бороди, вусів та характером зачіски.

Процес підготовки до впізнання має повністю проходити за відсутності упізнавана. При цьому перед пред'явленням для впізнання особі, яка пред'являється для впізнання, за відсутності упізнавана надається право зайняти будь-яке місце веред осіб, поміж яких вона буде пред'являтись упізнавану, про що зазначається в протоколі. І зрозуміло, місце, яке зайняла особа, що впізнається, не повинне стати відомим упізнавану. Будь-яка можливість інформування упізнавана про місце, яке зайняв упізнаваний серед інших осіб, поміж яких він пред'являється для впізнання, має бути виключена.

Впізнання не може бути визнане достовірним, якщо упізнаваний об'єкт (особа або предмет) був розміщений або поставлений в умови, які виділяють його з оточення (неголеність заарештованого, наявність наручників на затриманому тощо).

Після того, як упізнаваний зайняв місце серед пред'явлених для впізнання осіб, або предмети розташовані серед однорідних, з приміщення, де провадиться впізнання, ніхто не має права виходити, ніхто не повинен мати контакту з упізнавачем до закінчення про­цесу ідентифікації.

Упізнавана запрошують телефоном або іншим опосередкованим засобом. Запрошення упізнавана до приміщення доцільно робити телефоном, а не посилати для цього когось з учасників. При цьому для запрошення впізнавана спілкування з ним телефоном доцільно доручити захиснику чи комусь із понятих, щоб не виникло сумнівів щодо домовленості слідчого з впізнавачем - інформування останнього про місце розташування особи, що впізнається, залежно від промовлених слів, фраз, їх послідовності, інтонації і таке інше.

Запрошеному впізнавану пояснюють його процесуальні права та обов'язки. Якщо таким є свідок або потерпілий, його попереджають про кримінальну відповідальність за давання заздалегідь неправдивих показань, а свідка, крім того, - і за відмову давати показання. Після цього упізнавану пропонують уважно оглянути та вказати особу, яку він упізнає, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав.

На прохання особи, що впізнає, або з ініціативи слідчого положення тіла осіб, які пред'являються для впізнання, може бути змінене. їм може бути запропоновано встати, пройтися, повернутись, сісти, зробити певний жест, вимовити певну фразу тощо. Слідчий може заборонити будь-які розмови і спілкування учасників слідчої дії, має вжити всіх необ­хідних заходів для забезпечення як особистої безпеки, так і безпеки всіх учасників слідчої дії, пильно стежити за тим, щоб її перебіг не вийшов з-під контролю, або вона не була б зірвана провокаційними діями когось із присутніх.

Процес впізнання досить складний. Тому слідчий повинен забезпечити оптимальні умови для роботи упізнавана, його особисту безпеку.

З метою забезпечення безпеки у виняткових випадках особи, яка впізнає, впізнання про­водиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають. Для проведення впізнання таким чином у слідчих підрозділах слід обладнати приміщення, яке розділяло б впізнавача з іншими учасниками процесу склом односторонньої видимості. У разі проведення впіз­нання за викладеними правилами поняті повинні переконатися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, хто впізнає, і засвідчити таке впізнання.

Впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені в режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування) у випадках:

неможливості безпосередньої участі певних осіб у досудовому провадженні за станом здоров'я або з інших поважних причин;

необхідності забезпечення безпеки осіб;

проведення допиту малолітнього або неповнолітнього свідка, потерпілого;

необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності досудового розслідування;

наявності інших підстав, визначених слідчим, прокурором, слідчим суддею достатніми.

Рішення про здійснення дистанційного впізнання в режимі відеоконференції прийма­ється слідчим, прокурором. Про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.

Для повноти отримання доказів упізнаному пропонують назвати себе і дати пояснення за фактом його впізнання. Слід мати на увазі, що впізнання часто являє собою «момент істини» — в цю мить упізнаний частіше за все доходить висновку про безвихідь свого становища і може виявити готовність до розкаяння та давання правдивих показань, роз­раховуючи на те, що така поведінка може бути визнана обставиною, яка пом'якшує його відповідальність. Цей «момент істини» слід максимально використати для отримання від нього якомога більше доказової інформації у справі.

До того ж, слід зважати й на те, що зізнання упізнаного в такій ситуації відбувається в присутності понятих та статистів. Це створює умови для надійної фіксації зроблених повідомлень. Показання упізнаного можуть бути і мають бути негайно внесені до протоколу впізнання і засвідчені підписами всіх присутніх.

Впізнання не може бути визнане достовірним, якщо упізнавану стало відоме місце розташування впізнаваного.

Впізнання не має заздалегідь встановленої сили. Воно не повинно бути єдиним безсум­нівним доказом винуватості обвинувачуваного. Як і будь-які інші твердження, воно може бути помилковим. Його не можна покладати в основу обвинувачення, якщо виникають сумніви у правильності висновків упізнавача. Результати впізнання підлягають ретельній перевірці та оцінюються в сукупності з іншими доказами у справі, не маючи перед ними жодних переваг. Вони оцінюються на основі всебічного аналізу доказів.

109. Особливості підготовки, робочого етапу і фіксації пред'явлення для впізнання живих людей в натурі за голосом і мовленням, ходою.

Одним із найбільш розповсюджених видів пред'явлення для впізнання є впізнання живих осіб.

Впізнання живих осіб може бути проведено у випадках, коли:

а) особа, яка підлягає пред'явленню, не була раніше відома особі, що впізнає, але спостерігалася ним у зв'язку зі злочинною подією;

б) особа, що впізнає, знала раніше пред'явлену особу, але не може надати необхідних відомостей про неї;

в) встановлюються дані про особу, що не має документів;

г) є підстави вважати, що особа, яка пред'являється для впізнання, видає себе за іншу особу.

Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання. Тому слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, що виключають зустріч цих осіб і будь-які способи впливу на особу, яка здійснює впізнання. Така вимога закону пояснюється урахуванням властивостей людської психіки: людиною краще запам'ятовується і відтворюється той образ людини, що сприймався за часом, більш наближеним до часу проведення впізнання. Отже, необхідно, щоб між сприйняттям особою, яка впізнає особи, яка пред'являється для впізнання, під час вчинення злочину чи при інших обставинах, та моментом пред'явлення для пізнання не було опосередкованої ланки, тобто вони не повинні більше зустрічатися. Тим самим пояснюється заборона на проведення пред'явлення особи для впізнання після проведення пред'явлення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису тої самої особи.

Виключити вірогідність випадкової зустрічі особи, що впізнає, потрібно й з запрошеними особами (статистами), оскільки це буде підказкою для даної особи - кого впізнавати не треба, що також нівелює сутність даної слідчої (розшукової) дії. Для цього рекомендується запрошувати особу, що впізнає, раніше того часу, на який заплановано провадження даної дії, та забезпечити її розміщення у такому місці, звідкіля він не зміг побачити як прибувають інші її учасники.

Рекомендується також попередньо роз'яснити особі, що впізнає, порядок проведення слідчої (розшукової) дії та її умови, щоб виключити або максимально нейтралізувати його можливу розгубленість, сильне хвилювання, страх.

Організацію робочого етапу пред'явлення для впізнання поділяють на три стадії.

На першій стадії перед пред'явленням особи для впізнання, в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце. Далі запрошують осіб, які дали свою згоду на участь у слідчій (розшуковій) дії -статистів. Після цього слідчий роз'яснює всім учасникам їх права та обов'язки, акцентує увагу понятих, що об'єкти впізнання підібрані у відповідності до закону: особи не мають різких відмінностей у зовнішності та одягу.

На другій стадії запрошується особа, що здійснює впізнання, та після лаконічного роз'яснення сутності слідчої (розшукової) дії, пропонується уважно оглянути громадян, що пред'являються для впізнання. У цієї особи слідчим з'ясовується, чи задовольняють її умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді особі, що впізнає, пропонують вказати на особу, яку він упізнав, та пояснити, за якими ознаками це відбулося. При цьому не треба квапити особу з відповіддю, слід дати час на обдумування. На його прохання з дозволу слідчого чи прокурора всі особи, що пред'являється для впізнання, або ті, на кого вкаже особа, що безпосередньо здійснює впізнання, можуть змінити своє положення: встати, пройти деяку відстань, зробити певні рухи, жести, сказати фрази. Пропозиція слідчого на виконання таких дій повинна формулюватися в нейтральній формі, типу: "прошу всіх встати", "прошу всіх зробити чотири кроки вперед", "прошу всіх повернутися ліворуч". У такому випадку неприпустимими є прийоми, що скеровують увагу (містять підказку й програмують результат) впізнання особи, яка впізнає, на особу, яка підлягає впізнанню.

Третя стадія полягає у встановленні тотожності або відмінності конкретного об'єкта. Слідчий задає особі, що впізнає, запитання щодо результату спостережень.

Якщо особа упізнала кого-небудь із пред'явлених осіб, то на прохання прокурора або слідчого вона указує рукою на цю людину, щоб всім присутнім було зрозуміло, про кого саме йде мова. Потім необхідно запропонувати цій особі назвати прикмети, за якими впізнано указаного ним громадянина, з'ясувати, чи не бачить він яких-небудь змін у зовнішньому вигляді цієї особи, якщо такі спостерігаються, то в чому конкретно вони виражені. Слід також уточнити, скільки разів раніше і за яких обставин бачив він цю особу, навести короткі відомості про характер злочину і про конкретні дії особи, що впізнана. Особа, що впізнає, не повинна повторювати свої колишні показання в повному обсязі, оскільки все вже зафіксовано в протоколі. Після цього слідчий пропонує особі, яку впізнали, назвати своє прізвище, а в разі відмови називає його сам.

Якщо особа, яка впізнає, заявляє про те, що серед представлених громадян немає того, кого вона спостерігала у зв'язку з подією злочину, слід з'ясувати, на чому ґрунтується даний висновок: або вона недостатньо добре пам'ятає вигляд людини, яку спостерігала раніше, або, пам'ятає достатньо добре, але серед представлених для впізнання його немає.

Якщо при провадженні слідчої (розшукової) дії особа, яка впізнає, вкаже на кого-небудь з статистів або на понятого, як на ту особу, яка нею впізнана, слідчий повинен вислухати всі доводи даної особи і зазначити цей факт у протоколі.

Під час пред'явлення для впізнання важливого значення набуває спостереження за поведінкою як особи, яка здійснює впізнання, так і особи, яку пред'являють для впізнання. Результати такого спостереження допомагають правильно визначити доцільну лінію поведінки слідчого, зробити висновки щодо результатів слідчої (розшукової) дії.

Пред'явлення для впізнання може бути проведене за динамічними (функціональними) ознаками: особливостями голосу, мови (у тому числі і за фонограмою), ходи. Організація, технологія такого впізнання проводиться за аналогією з організацією пред'явлення для впізнання живих осіб.

Особливостями є те, що впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред'явлені для впізнання. Для об'єктивного і законного провадження слідчої (розшукової) дії в такому порядку необхідна участь не менше чотирьох понятих, оскільки особи, яка впізнає та яку впізнають, повинні перебувати поза візуальним контактом, й біля кожного з них повинні бути присутніми двоє понятих.

При пред'явленні для впізнання за голосом повинні бути створені певні умови:

а) для відтворення звукової мови (приміщення з певними акустичними даними тощо);

б) для аналізу і оцінки голосу особи, яку впізнають (для цього використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами, на відкритій місцевості користуються парканом, деревами тощо, які б не дозволяли особі, що впізнає, бачити особу, яку впізнають);

в) всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній - слідчий, особа, що впізнає, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слідчої (розшукової) дії, в другій - особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, що ведуть з нею розмову;

г) зміст розмови, відтвореної під час впізнання, не повинен розкривати таємниці слідства й відтворювати деталі розслідуваної події, але в її тексті мають бути окремі слова (словосполучення), які чула особа, що здійснює впізнання.

Можливим є впізнання за особливістю ходи, оскільки ходу характеризують довжина кроку даної людини, кут розгортання стопи, швидкість руху. Хода має бути природною, коли людина йде вільно, без напруження. Неприродна хода найчастіше пов'язана з різними аномаліями. Основними умовами проведення впізнання за особливостями ходи слід вважати такі:

а) вибір місця проведення, що забезпечує відтворення ознак ходи і можливість їх спостереження особою, яка впізнає;

б) пред'явлення особи, яку впізнають, серед інших осіб, як мають схожі ознаки ходи;

в) особа, яку впізнають, не повинна знати про те, що за нею спостерігають;

г) особі, яка здійснює впізнання, повинно бути надано досить часу для спостереження ходи пред'явлених осіб.

Під час розслідування іноді виникає необхідність у пред'явленні для впізнання трупа. Пред'явлення трупа для впізнання слід проводити в тому одязі, що є на ньому, при необхідності цьому повинен передувати "туалет трупа", що полягає у видаленні бруду і крові з його обличчя, приведенні у звичайний вигляд зачіски. Тільки в особливих випадках, до яких слід віднести наявність значних ушкоджень на обличчі чи його зміну внаслідок довгого перебування у воді тощо, можна визнати доцільною реставрацію обличчя трупа. Для ідентифікації особи необхідно широко використовувати прикмети, що є на трупі, а для цього слід надати особі, яка здійснює впізнання, можливість оглянути обличчя трупа, а в разі необхідності - все тіло. При пред'явленні трупа для впізнання слід враховувати деякі дані психології, оскільки трапляються випадки помилкового впізнання внаслідок психологічного самонавіювання тощо; іноді при цьому необхідна присутність психолога та судово-медичного експерта.

Пред'явлення речей для впізнання. Приступаючи до проведення слідчої (розшукової) дії, слідчий чи прокурор повинні роз'яснити права і обов'язки особам, що беруть у ній участь, а також процесуальний порядок її проведення. Слідчий чи прокурор можуть залучити до участі у слідчій (розшуковій) дії спеціалістів для фіксування впізнання технічними засобами.

Підібрані для впізнання речі розкладаються на рівній поверхні в добре освітленому місці. До кожної речі, що пред'являється, прикріплюється бирка з порядковим номером, або номер кладеться біля кожної речі. У протоколі пред'явлення для впізнання фіксується, під яким номером пред'являється річ для впізнання. Порядок розміщення речей узгоджується з понятими.

Особі пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, пояснивши, за якими ознаками вона її впізнала. Слідчий, прокурор повинні дозволити особі, яка здійснює впізнання, перш ніж вказати на певну річ, підійти до неї, взяти в руки та уважно оглянути, не слід її квапити. Особа повинна не тільки вказати на річ, яку впізнала, а й вголос назвати її номер.

Результатом пред'явлення для впізнання може бути встановлення тотожності або відсутності тотожності.