6.3. Вклад Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей

Вагомий вклад у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. М. Кейнс. У ранніх своїх працях він підтримував кембриджську версію, а пізніше сформулював свій варіант зв'язку грошової маси з реальними відтворювальними процесами. Кейнс на відміну від кембриджських економістів, знайшов цей зв'язок через норму банківського процента.

Сутність кейнсіанської концепція кількісної теорії грошей полягає в наступному: на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії (через ціни), але і за допомогою норми відсотка, зміна якого безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб'єктів, а через неї – на рівень зайнятості, об'єми виробництва, темп економічного зростання. Передавальний механізм кейнсіанської концепції представлено формулою (6.3):

, (6.3)

де М – маса грошей;

Пр – процентна ставка;

І – попит на інвестиції;

Пз – загальний об'єм платоспроможного попиту;

ВВП – номінальний об'єм ВВП.

Для розрахунку сукупного попиту на гроші Дж. Кейнс запропонував формулу:

, (6.4)

де - трансакційний попит;

- спекулятивний попит;

- функція доходу ;

- функція відсотка.

6.4. Сучасний монетаризм як напрям розвитку кількісної теорії грошей

Сучасний монетаризм сформувався в 60-70 рр. ХХ ст. в США як напрям економічної думки у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції. У процесі критики Кейнса відродилася класична кількісна теорії грошей у вигляді монетаристської теорії, головним представником якої є американський економіст М. Фрідман.

Положення сучасного монетаризму полягає в наступному:

• ринкова економіка, що базується на приватній власності, є потенційно гармонійною, здібною до повного саморегулювання;

• грошова сфера є самостійної, відокремленої від сфери реальної економіки, але безпосередньо пов'язаної з діяльністю держави (через емісію грошей і монетарну політику), тому вона не може бути внутрішньо збалансованою і є джерелом дестабілізації;

• оскільки головна загроза дестабілізації реальної економіки міститься в грошовій сфері, то вона повинна бути об'єктом державної регулювання переважно економічними методами (монетарна політика);

• номінальний об'єм ВНП знаходиться в кореляційному зв'язку з пропозицією грошей, тому в центрі уваги монетаризм поставив кількісний чинник, який безпосередньо, а не через відсоток і інвестиції, впливає на кон'юнктуру ринку, ціни і виробництво;

• «рівняння обміну» в монетаристському трактуванні визначається за формулою:

, (6.5)

• передавальний механізм монетаристської концепції має вигляд:

, (6.6)

де М – кількість (маса) грошей;

- попит на гроші:

Р – середній рівень цін.

Звинувачуючи Дж. Кейнса у виправданні політики інфляції сучасні монетаристи знову повернулися до аналізу прямого зв'язку між грошима та цінами на макрорівні, стверджуючи, що зростання маси грошей веде до зростання цін.

Держава у своїй монетарній політиці повинна орієнтуватися не на поточні, а на перспективні проблеми, перед усім на підтримання цін на стабільному рівні. Система державного регулювання повинна бути спрямована на регулювання сфери грошового обігу та на використання для довгострокової грошової політики жорсткого «грошового правила» М. Фрідмана, що діє з метою запобігання інфляції при збільшенні пропозиції грошей. Це правило називають правилом «К-відсотків».

«Рівняння М. Фрідмана» має вигляд:

, (6.7)

де - середньорічний темп приросту маси грошей (%);

- середньорічний темп очікуваної інфляції (%);

- середньорічний темп приросту номінального ВВП (%).

М. Фрідман розробив відповідні рекомендації для уряду щодо грошової політики. Він підрахував, що якщо б у США М щороку збільшувалося на 4%, то ціни були б стабільними, оскільки 3% приросту М були б локалізовані приростом виробництва продукції, а 1 % — уповільненням швидкості обігу грошей. Сучасна монетарна теорія розвивається по шляху поєднання (синтезу) окремих ідей кейнсіанців та монетаристів.