12.2. Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд (створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1944 р.) – це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва, яка у своїй діяльності об’єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин.

МВФ функціонує на підставі свого статуту, який з моменту заснування переглядався тричі.

Уперше в 1969 р. у зв'язку з уве­денням СДР (спеціальних засобів запозичення). Вдруге у 1976 р. у зв'язку з підписанням Ямайської валютної угоди, остання поправка була введена в дію в 1990 р., вона передбачала припинення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.

Головними завданнями МВФ є:

• сприяння розвитку міжнародної торгівлі і розвитку міжнародних валютних відносин;

• підтримка стабільного курсу валют;

• підтримка рівноваги платіжних балансів країн, які входять до МВФ;

• допомога в організації багатосторонньої системи платежів за поточними операціями;

• надання коштів для покриття дефіциту платіжного балансу країн-учасниць;

• відміна валютних обмежень.

Структура органів управління МВФ представлена Радою кері­вників.

У раді кожна країна-учасник представлена керівни­ком і його заступником, який, як і керівник, призначається на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним орга­ном МВФ. Більшу частину своїх повноважень рада передає Ви­конавчій раді, яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, що мають у МВФ найбільші квоти (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай і Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн. Виконавча рада (Дире­кторат) обирає керівника, який і організовує повсякденну діяль­ність МВФ. Він обирається на 5 років з правом переобрання на наступний термін.

Кожна країна-учасник МВФ робить при вступі певний внесок, який визначається у вигляді квоти (частки). Квота розраховується з урахуванням експорту й імпорту країни, її золотого запасу, на­ціонального доходу та деяких інших показників.

Країна-член МВФ має перед Фондом певні зобов'язання. Вони стосуються проведення певної валютної політики та надання інформації, яка необхідна Фонду для виконання ним своїх функцій.

Кредитні операції МВФ здійснює з офіційними устано­вами країни: Казначействами, Центральними банками, ста­білізаційними фондами.

Кредити лімітуються і, як правило, оформляються згодою про резервний кредит, або угодою «стенд-бай». За цією угодою країна може отримати кредит у розмірі своєї резервної частки (25 % кво­ти) і понад це у розмірі 100 % квоти, у цілому - 125 % своєї кво­ти.

Заставою виступає національна валюта, яка після погашення кредиту викупається країною-позичальницею через погашення кредиту в СДР або в конвертованій іноземній валюті.

Підставою для отримання кредиту може бути порушення платіжного балансу, серйозні збої у сфері виробництва, торгівлі і т. ін.

Крім того, країна може отримати кредит зі спеціальних фон­дів, створення яких практикує МВФ:

Фонд компенсаційного кредитування, призна­чений для кредитування країн у разі дефіциту їх платіжного балансу, викликаного різким падінням світових цін, уведенням обмежень на торгівлю і т. ін.

Фонд підтримки структурних перетворень, що здійснює кредитування країн, економіка яких переходить на ринкові засади.

В Україні у червні 1992 р. прийнято Закон України про її вступ до МВФ, а також до Міжнародного банку реконструкції та розвитку. У вересні того ж року Україна вступила до МВФ. Наша квота становила 997,3 млн. СДР.

Співпраця України з МВФ зосереджена на таких напрямах:

• надання різноманітних послуг і фінансової підтримки приватизованим підприємствам;

• підтримка фінансового сектору країни для посилення стабільності банківської системи й укріплення небанківських кредитних установ;

• розвиток сільськогосподарського виробництва і розбудова інфраструктури села.