7.7. Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи

Світова валютна система – це сумісно розроблена державами і закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

Елементи світової валютної системи:

• міжнародні платіжні засоби;

• уніфікований режим валютних курсів;

• умови взаємної конвертованості валют;

• уніфікація правил міжнародних розрахунків;

• режим валютних ринків і ринків золота;

• міжнародні валютно-фінансові організації;

• міжнародне регулювання валютних обмежень.

Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи:

I – 1867 р. Паризька конференція.

Впроваджено золотомонетний стандарт.

• платіжний оборот обслуговувався переважно золотом;

• фіксація валютних курсів на основах золотого паритету;

• вільне ввезення і вивіз золота;

• вільна чеканка монет і обмін банкнот на золото;

• фіксація золотого змісту національної валюти.

II – 1922 р. Генуезька конференція.

Золотодевізний стандарт.

• втрата золотом грошових функцій на внутрішньому ринку;

• заборона чеканки золотих монет;

• заборона обміну банкнотів на золото;

• розпад валютної системи на валютні блоки.

III – 1944р. Бреттон-Вудська конференція.

Золотовалютний (золото-доларовий стандарт).

• використання золота як світових грошей разом з доларом США і англійським фунтом стерлінгів;

• фіксація валютних курсів;

• розмін паперового долара на золото за офіційною ціною для ЦБ інших країн;

• створення МВФ.

IV – 1976 - 1978 рр. Ямайська конференція.

Багатовалютний стандарт.

• повна демонетизація золота в міжнародному грошовому обороті;

• відміна золотих паритетів валют і офіційної ціни на золото;

• визначення резервними валютами разом з доларом США валют інших країн;

• впровадження плаваючих валютних курсів.

Список рекомендованої літератури

[2, 6, 12, 36, 67, 70, 80]

Змістовий модуль 2. Грошово-кредитна діяльність банків Лекція 8. Кредит у ринковій економіці

8.1. Сутність, функції та принципи кредитування

Кредит - це економічні відносини між суб'єктами ринку з приводу перерозподілу вартості на засадах зворотності, строковості і платності.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:

• позичальниками виступають суб'єкти господарювання, а кредиторами – банківські установи;

• гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал (на виробничі потреби);

• джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти;

• кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об’єктом кредитних відносин виступають грошові чи матеріальні цінності, щодо яких укладається кредитна угода.

Суб’єктами кредитних відносин є:

• кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій чи натуральній формі іншому суб’єкту ринку на засадах зворотності, строковості і платності;

• позичальник - сторона, що одержує позику.

Кредит виконує такі функції: перерозподільчу, контрольну, стимулюючу та функцію капіталізації вільних грошових доходів.

Перерозподільча – матеріальні та грошові ресурси через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб'єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді відсотка, а позичальник – у вигляді прибутку на позичені кошти.

Контрольна – виявляється не тільки в необхідності контролю кредитора за позичальником, але і в контролі позичальника за своєю діяльністю, з тим, щоб своєчасно погасити отриманий кредит.

Стимулююча – оскільки позичальник має повернути позичену вартість у певний строк з оплатою відсотка, це стимулює його використовувати її так, щоб в необхідний час гроші вивільнялись з обороту й приносили дохід, достатній для погашення кредиту, сплати відсотка та отримання прибутку.

Капіталізація вільних грошових доходів – полягає в трансформації завдяки кредиту, грошових заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, яка дає дохід, тобто в позиковий капітал.

Кредитування здійснюється за принципами: цільового призначення, строковості, платності, забезпеченості та зворотності.

Цільове призначення – економічні суб'єкти повинні чітко визначити, з якою метою будуть використані позичені кошти.

Строковість – кошти кредитора передаються позичальникові на чітко визначений строк, який сторони узгоджують у момент вступу до кредитних відносин.

Платність – позичальник повертає кредиторові не тільки основну суму боргу, але й сплачує додаткові кошти у вигляді відсотків.

Забезпеченість – має на меті захищати інтереси кредитора і не допустити збитків внаслідок неповернення боргу; гарантією є майно позичальника.

Зворотність - позичальник повинен повернути кредиторові всю суму позиченої вартості.