11.3. Банківські операції

Банківські операції – це діяльність банку, що пов’язана з виконанням банківських функцій. Вони поділяються на активні і пасивні.

Пасивні операції – це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси.

Ресурси банку – це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні й використовуються для забезпечення діяльності банку.

Ресурси комерційного банку – це власні, залучені та запозичені кошти.

Власні кошти – це основний і додатковий капітал.

Основний капітал включає: статутний фонд, резервний фонд, нерозподілений прибуток минулих років, спеціальні фонди, що утворюються за рахунок прибутку.

Додатковий капітал включає: резерви на страхування банківських ризиків, нерозподілений прибуток.

Залучені кошти: депозити до запитання, строкові депозити, депозитні сертифікати, ощадні сертифікати, банківській вексель.

Запозичені кошти: міжбанківські кредити, кредити центрального банку, випуск облігацій.

Активні операції – це операції, які пов’язані із розміщенням і використанням власних, залучених і запозичених коштів для одержання прибутку.

До активних операцій банку відносять кредитні та інвестиційні операції.

Кредитні операції полягають у проведенні комплексу дій, пов’язаних із наданням банківських позичок відповідно до принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності.

Інвестиційні операції означають вкладення коштів у цінні папери підприємств усіх форм власності з метою отримання додаткового доходу.

Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність» банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1. приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

3. розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

4. операції з валютними цінностями;

5. емісію власних цінних паперів;

6. здійснення операцій на ринку цінних паперів;

7. лізинг;

8. випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших платіжних документів;

9. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;

10. інші операції, передбачені Законом.

Список рекомендованої літератури

[1, 9, 12, 56, 57, 70, 82, 85, 86]

Лекція 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з україною

12.1. Світовий ринок позичкового капіталу і його структура

Світовий ринок капіталів (у широкому розумінні цього слова) - це сукупність міжнародних економічних відносин, які складаються у зв'язку з рухом грошей і грошового капіталу між різними країнами.

На цьому ринку держава, або її суб'єкти господарювання мають можливість отримувати позики від іноземних кредиторів.

Єдиний світовий ринок сформувався у другій половині ХХ століття. Він не залежить від національного правового поля і характеризується певною уніфікацією здійснення позичкових операцій.

У сучасних умовах світовий ринок позичкових капіталів хара­ктеризується, з одного боку, подальшою інтеграцією національних ринків у єдину систему світового ринку, а з другого - уніфікацією кредитних механізмів національних ринків відповідно до механізму функціонування світового ринку позичкових капіталів.

Позитивним моментом наявності і дії світового ринку позичкового капіталу є й те, що його ресурси, які надходять на національний ринок тієї чи іншої країни, головним чином, у вигляді капіталу:

1) створюють конкуренцію на цьому ринку;

2) дозволяють створити більш сприятливу ситуацію на ринку фінансових ресурсів окремої країни.

Проте інтернаціоналізація господарської діяльності, а разом з нею і тих відносин, що формуються в міжнародній грошовій сфері має й певні негативні наслідки. Вони такі:

• в умовах активного руху іноземного грошового капіталу в напрямі групи країн або окремої країни виникає загроза, що у разі погіршення економічної ситуації цей капітал відпливає з країни, в якій він перебуває. Особливо це стосується спекулятивного капіталу, рух якого визначається переважно гонитвою за швидкими і великими прибутками.

• Інтернаціоналізація міжнародних економічних відносин посилює нестабільність внутрішніх фінансових ринків. І чим тісніше останній пов’язаний зі світовим фінансовим ринком, тим вище ступінь цієї нестабільності.

• Важливим моментом є те, що світовий ринок позичкового капіталу через свої інституціональні структури, а серед таких слід назвати транснаціональні банки, міжнародні валютно-кредитні установи, маючи у своєму розпорядженні великі активи у вигляді грошового капіталу і капіталу, представленого в цінних паперах, можуть отримувати широкий доступ до реальних ресурсів тієї чи іншої країни і суттєво збагачуватись за їх рахунок.

У загальній структурі світового ринку позичкового капіталу виділяють такі сектори:

• Світовий валютний ринок, що характеризується короткостроковістю (угоди тут укладаються на термін не більше 1 року). Такий ринок називають ринком синдиційованих, або консорціальних кредитів, бо ці кредити надають переважно банківські синдикати та консорціуми. Об’єктом угод тут виступає іноземна валюта, а формою організації кредитів найчастіше бувають: міжбанківські депозити, депозитні сертифікати, векселі, банківські акцепти тощо.

• Світовий ринок середньо- і довгострокових позик. Він характеризується тим, що кредитор надає позику часто в інозем­ній для кредитора валюті. Довгострокові кредити часто надаються під гарантії дер­жави, резиденти якої беруть позику.

• Світовий фінансовий ринок - це ринок облігаційних по­зик. Облігації випускаються на термін від 7 до 15 років, але є по­зики з терміном до 30 років. Надання таких позик, як правило, передбачає залучення до кредитування великих банків, які найчастіше утворюють міжнародні консорціуми.

• Світовий ринок золота. По суті, це товарний ринок, але на цьому ринку продається й купується особливий товар, який хоч і втратив функції загального міжнародного еквівалента у зв'язку з демонетизацією золота, проте залишається важливим елементом у світовому русі валюти.

Валютні операції здійснюються на валютних ринках і являють собою угоди на купівлю, або продаж певної валюти. Ці операції супроводжуються визначенням курсу купівлі (продажу) і терміну поставки валюти.

Головними суб'єктами валютного ринку виступають банки. Вони здійснюють валютні операції переважно у вигляді:

• торговельних угод для небанківського замовника, для якого банк або купує, або продає валюту;

• торговельних угод, які здійснюються самим банком для власної вигоди.

Найбільшими у світі центрами торгівлі валютою є Лондон, Нью-Йорк і Токіо.

Валютні операції розрізняються за формою. Як правило, виділяють два види угод з валютою: угоду СПОТ і форвардну.

Угода СПОТ – це валютна операція з продажу (купівлі) валюти в будь-який день і за курсом, який склався на день укладання угоди.

Форвардна угода – банки або інші суб’єкти домовляються про купівлю-продаж валюти за фіксованим на момент укладання угоди курсом з поставкою цієї валюти на певну дату.

Інструментом світового фінансового ринку є облігації. Серед найбільш типових такі: звичайні, з плаваючим відсотком і облігації з опціоном.

Звичайні облігації найбільш поширені і відрізняються тим, що за ними встановлюється фіксований відсоток річних. Облігації з плаваючим відсотком характеризуються тим, що за ними ставка процента змінюється відповідно до ринкової ставки. За останню, як правило, беруть ставку лібор, тобто ставку процента за кредитами, що пропонується на міжбанківському ринку в Лондоні.

Світовий ринок позичкових капіталів функціонує переважно через такі організаційні установи, як банки. Серед цих уста­нов важлива роль належить Банку Міжнародних розрахунків у Базелі (Швейцарія), який було створено в 1930 р.

Функції БМР:

• надання кредитів;

• здійснення операції з розраху­нку між державами та їх центральними банками;

• акумулювання внесків (як правило, короткострокових) центральних ба­нків в іноземній валюті або в золоті;

• забезпечення розвитку стосунків між центральними банками різних країн;

• забезпечення сталості провідних валют, зокрема, через ініціювання здійснення колективних інтервенцій на валютному ринку;

• інформаційна й аналітична діяльність стосовно євроринку.