2.3. Закон грошового обігу

Між кількістю грошей в обігу і потребами в них господарського обороту існує тісний взаємозв'язок, порушення якого приводить до знецінення національних грошових одиниць, диспропорції в розвитку виробництва і економіки в цілому.

Теоретично кількість грошей, необхідних для сфери обігу М, повинна бути рівною сукупному об'єму продажів товарів і послуг, тобто:

М = ∑ Р_i q_i (2.3)

де Р_і — ціна i-го товару (послуги);

q_і — кількість і-го товару або послуги.

Кількість грошей дорівнювала б цій величині, якби кожна грошова одиниця використовувалася тільки один раз. Проте на практиці кожна грошова одиниця (купюра) використовується в процесі обігу неодноразово. Крім того, розмір грошової маси, необхідної для обслуговування господарського обороту, залежить від ряду інших чинників, вплив яких був встановлений ще К. Марксом, який сформулював закон грошового обігу, представлений у вигляді наступної формули:

(2.4)

де М — кількість грошей, необхідних для обігу;

РQ — сума цін реалізованих товарів і послуг;

К — сума цін товарів, проданих в кредит;

П — сума платежів за зобов'язаннями;

ВП — зобов'язання, що взаємно погашаються;

О — швидкість обороту однойменної грошової одиниці.

Даний закон був сформульований в умовах дії металевого стандарту і розповсюджувався на обіг паперових грошей, але розмінних на метал.

Цей закон зводиться до того, що випуск паперових грошей повинен бути обмежений тією кількістю, в якому дійсно оберталося б символічно представлене ними золото. У зв'язку з демонетизацією золота виникла необхідність аналізу чинників при вивченні дії закону грошового обігу.

Серед вчених, які зробили внесок у розвиток грошових відносин, слід назвати американського вченого І.Фішера (1867-1947). У сучасній економічній теорії широко використовується його формула кількості грошей:

MV = PQ (2.5)

де М - маса грошей;

V- швидкість обороту однойменної грошової одиниці;

P- ціни товарів;

Q - кількість товарів.

З цього рівняння нескладно визначити масу грошей:

M = PQ/V (2.6)

Співвідношення між попитом і пропозицією грошей визначає стан грошового обігу: якщо в обороті більше грошей, ніж їх потрібно, то наступає знецінення грошей, інфляція.

Найважливішим кількісним показником грошового обігу є грошова маса.

Грошова маса – це сукупний об'єм купівельних і платіжних засобів в наявній і безготівковій формах, які обслуговує господарський обіг і належить державі, підприємствам, приватним особам (окрім банків).

Для аналізу кількісних змін грошового обігу за певний період часу, в банківській практиці використовуються різні показники, які називаються грошовими агрегатами.

Грошовий агрегат – це визначена законодавством відповідно до рівня ліквідності специфічна група ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.

У 1993 р. Національний банк України визначив таку структуру грошової маси по агрегатному методу:

М₀ – це готівка грошей в обігу, які не проходять через банк;

М₁ – включає агрегат М₀ і гроші на поточних рахунках в національній валюті (депозити до запитання, чекові депозити - трансакційні депозити, поточні рахунки підприємств, ті внески, які не приносять відсотки).

М₂ - включає агрегат М₁ і термінові депозити, ощадні термінові внески в національній і іншій валюті. Цей агрегат має менший ступінь ліквідності.

М₃ - включає агрегат М₂ і кошти клієнтів за трастовими операціями банку (операції поручительства по управлінню майном або грошима клієнта). По характеру це довгострокові активи, зокрема у формі цінних паперів і довгострокових позик, депозитних сертифікатів. Даний елемент агрегату М₃ має найменший ступінь ліквідності.

Швидкість обігу грошей – це показник, який характеризує частоту, з якою кожна грошова одиниця готівки в обороті грошей використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за конкретний період.

На швидкість обігу грошей впливають наступні чинники: об'єм, структура і ефективність суспільного виробництва; рівень розвитку ринкових взаємостосунків; рівень розвитку маркетингу; рівень інфляції; рівень розвитку економічної інфраструктури; баланс попиту і пропозиції на грошовому ринку.

Швидкість обігу визначається за формулою:

V=P · Q/M, (2.7)

де V – швидкість обігу грошової маси;

Р – рівень цін;

Q – об'єм виробництва;

М – грошова маса.

Зміна швидкості обігу грошей залежить від циклічного розвитку економіки країни; темпів економічного зростання; рівня відсотка на грошовому ринку; рівня цін.

Грошова маса знаходиться в конкретному зв'язку з валовим внутрішнім продуктом (ВВП). Цей зв'язок виражається через показник монетизації економіки (Кm), який визначається за формулою:

Кm = М₀ / ВВП х 100 (2.8)

Часто цей показник розраховується і щодо інших грошових агрегатів.

До складу грошової маси входить грошова база, яка ще має визначення як гроші підвищеної ефективності.

Грошова база — показник, що характеризує запаси всієї готівки, яка перебуває в обороті поза банківською системою та в касах банків, а також суму резервів комерційних банків на їх кореспондентських рахунках у центральному банку.

Між грошовою масою і грошовою базою існує конкретний взаємозв'язок, який прийнято виражати через грошовий мультиплікатор.

Ця залежність представлена наступною формулою:

ДМ =m х ДБ (2.9)

де ДМ – грошова маса;

m – грошовий мультиплікатор;

ДБ – грошова база.

Грошовий мультиплікатор – це коефіцієнт, який визначається шляхом розподілу 100 на норму обов'язкового банківського резерву (конкретна сума грошей, яку кожен комерційний банк зобов'язаний зберігати в центральному банку). Норма цих резервів встановлюється центральним банком.

Грошовий мультиплікатор дає можливість оперативно змінювати загальну грошову масу для забезпечення рівноваги на ринку в умовах зміни співвідношень грошової і товарної маси.

Слід зазначити, що грошовий мультиплікатор має конкретні межі своїх крайніх значень. Економічне значення взаємозв'язку між грошовою базою і грошовою масою, який реалізується за допомогою грошового мультиплікатора, полягає у тому, що центральний банк, не вдаючись до випуску додаткової готівки, може збільшити їх кількість в обороті.