Список рекомендованої літератури

[18, 24, 25, 27, 28, 46, 54, 65, 76]

Лекція 3. Грошовий ринок

3.1. Сутність грошового ринку

Невід'ємною частиною сучасних товарно-грошових відносин є грошовий (фінансовий) ринок.

Фінансовий ринок є сукупністю економічних відносин, що складаються з приводу купівлі-продажу специфічного – грошей. Крім того, фінансовий ринок – це сукупність фінансово-кредитних інститутів, які опосередковують процес руху грошей від їх власників до позичальників і в зворотному порядку.

Об'єктом купівлі-продажу є гроші, суб'єктами – домашні господарства (населення), фірми. Посередниками на фінансовому ринку є банки, страхові компанії, інвестиційні фонди, які акумулюють тимчасово вільні грошові кошти населення і господарських об'єктів.

Фінансовий ринок включає: ринок грошей та ринок капіталів.

Ринок грошей – це частина фінансового ринку, на якому здійснюються короткострокові кредитні операції. В ролі товару виступають гроші. Об'єктом є наявні, безготівкові гроші, іноземна валюта, короткострокові цінні папери (вексель).

Класичні операції на ринку грошей це: міжбанківське кредитування; облік комерційних векселів; короткострокові депозитні і кредитні операції; операції по вторинному ринку з короткостроковими державними зобов'язаннями.

В ролі посередника найчастіше виступає банк. Особливості грошового ринку виявляється в термінах (короткострокові кредити), в рівні відсотка за кредит, в способах і формах забезпечення кредиту.

Ринок грошей включає: ринок банківських кредитів; ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ; ринок позикових зобов'язань (відносини банків з клієнтами щодо формування і розміщення кредитних ресурсів); валютний ринок (купівля-продаж валюти на основі попиту і пропозиції).

Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, на якій здійснюються середнє- і довгострокові кредитні операції (більше одного року). Об'єктом цих операцій виступають як гроші, так і цінні папери (акції, облігації, інвестиційні сертифікати).

Посередниками є як банки, так і небанківські фінансово-кредитні установи (НФКУ): пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії.

Класичні операції ринку капіталів – це операції з фондовими інструментами (акціями і облігаціями); середньо і довгострокові депозитні і кредитні операції; операції небанківських фінансово-кредитних установ.

Ринок капіталів включає:

• ринок послуг середньострокових і довгострокових кредитів;

• ринок цінних паперів (кредитні відносини, які оформляються у вигляді цінних паперів, що можуть продаватися, погашатися, купуватися).

Між ринком грошей і ринком капіталів існує тісний взаємозв'язок. Наприклад, комерційні банки є одночасно суб'єктами ринку грошей і ринку капіталів; короткостроковий кредит береться для придбання акцій або облігацій на ринку капіталів.

3.2. Попит на гроші та його загальна характеристика

Попит на гроші – це запас грошей, який прагнуть мати в своєму розпорядженні економічні суб'єкти на конкретний момент часу.

Цілі накопичення грошей включають:

• попит на поточний запас платіжних коштів;

• попит на постійний запас грошей як форми багатства, яке призначене приносити додатковий дохід його власнику;

• попит на тривалий запас грошей для здійснення майбутніх платежів.

Мотиви попиту на гроші діляться на: трансакційний (запас грошей, який знаходиться в наявній формі або у вигляді депозитів до запитання); мотив передбачливості (запас грошей як ресурс купівельної спроможності на непередбачені витрати); спекулятивний (запас грошей для перетворення їх у високодохідні інструменти). Отже, попит на гроші пов'язаний з об'ємом номінального валового внутрішнього продукту (ВВП). Своє найбільше відображення сукупний попит на гроші знаходить в агрегаті М₁ .

До чинників, що впливають на попит грошей, відносяться чинники прямої дії (об'єм товарів і послуг; середній рівень цін; об'єм доходу населення) і зворотної дії (норма прибутковості, рівень інфляції, очікувані зміни ринкової кон'юнктури).

По суті, кількісна теорія І. Фішера є теорією попиту на гроші (ф.2.5). Перебудувавши рівняння, одержуємо формулу 3.1, яка показує що кількість грошей, необхідних для забезпечення товарів і послуг, прямо пропорційно номінальному об'єму виробництва (PQ) і обернено пропорційно швидкості обороту грошової одиниці (V):

M = PQ/V (3.1)

Враховуючи, що трансакційний попит на гроші М₁ є функцією від доходу Q, а попит грошей як на активи (розміщення грошей з метою отримання доходу) М₂ є функцією норми відсотка (і), можна вивести формулу сукупного попиту на гроші (Мd):

Мd = М₁ (Q) + М₂ (і) (3.2)

Попит на активи коливається від нуля до значно великих величин, а трансакційний попит на гроші не може знижуватися до нуля, оскільки особисте споживання завжди має місце. Загалом, сукупний попит на гроші складається з трансакційного попиту і попиту на гроші як на активи, тобто суму всіх трьох агрегатів.