9.5. Кредитні спілки

Кредитні спілки - це корпоративні ощадні інститути, які утворюються групою осіб, об'єднаних загальними матеріальними інтересами.

Їх особливості полягають у наступному:

• кредитні спілки створюються як установи, що забезпечують кредитування своїх членів-пайовиків;

• капітал кредитної спілки використовується для видачі кредитів під придбання споживчих товарів або оплати послуг, які надаються членам кредитної спілки;

• його члени, як правило, добре знають один одного, через це отримання позики не супро­воджується такою самою процедурою з'ясування платоспроможності і надійності позичальника, яка є неодмінною ознакою організації банківського кредиту. Це значно спрощує і здешевлює операції щодо оформлення кредитних відносин;

• кошти утворюються за рахунок пайових внесків їх членів, а це забезпечує високу ліквідність їхніх активів;

• ставки відсотка за пози­ками значно нижчі, ніж за банківськими кредитами.

Перші кредитні спілки виникли в Німеччині у 1849 р.

У кінці 2001 р. Верховною Радою прийнято Закон України «Про кредитні спілки». Згідно з цим законом кредитна спілка ви­значена як неприбуткова організація, що на кооперативних заса­дах заснована фізичними особами, яка за рахунок сукупних гро­шових внесків задовольняє потреби своїх членів у взаємному кредитуванні та наданні різноманітних фінансових послуг.

Прибуток, який утворюється внаслідок діяльності, що здій­снюють кредитні спілки, після покриття витрат і сплати пода­тків та платежів до бюджету залишається в розпорядженні кредитної спілки й розподіляється на цілі, передбачені в ста­туті спілки. Частину прибутку розподіляють на внески його членів відповідно до розміру коштів, внесених кожним членом кредитної спілки.

Для забезпечення надійності і стабільності діяльності кредит­них спілок вони повинні створювати резервний фонд у межах 5 - 15 % від коштів спілки. При цьому максимальний розмір кре­диту обмежений 10 % коштів спілки.

9.6. Страхові компанії та ломбарди

Страхова компанія - це юридична осо6а, яка залучає ко­шти клієнтів під певні зобов'язання і сплачує цим клієнтам ви­значену суму коштів у разі настання страхового випадку.

Одним із перших законодавчих актів, що регламентував діяльність страхових компаній був «Закон відносно справ зі страхування серед купецтва», прийнятий у 1601 р. в Англії.

Перші страхові компанії нашої держави виникають у Західній Україні, що входила до складу Австрійської імперії, у вигляді ор­ганізації суспільних зерносховищ (шпіхлерів), які забезпечували натуральний захист селянських господарств. Перші шпіхлери ви­никли у 1784 р. і проіснували до 1821 р.

Майнове страхування в Галичині існувало вже в ХІХ ст., але здійснювалось іноземними страховими компаніями, і тільки в 1892 р. виникло перше самостійне українське страхове товарист­во «Дністер», яке зосередилось на страхуванні від вогню. Воно успішно діяло аж до початку Першої світової війни, коли росій­ські війська зайняли Галичину, а створена Росією окупаційна влада заборонила діяльність усіх центральних українських орга­нізацій.

Особисте страхування на землях Західної України здійснювало товариство «Карпатія», створене 1911 р. професором Черніве­цького університету Стефаном Смаль-Стоцьким.

У царській Росії страхування виникло в кінці ХУІІІ ст. і діяло до кінця 1918 р., коли страхова справа була націоналізована. Гро­мадянська війна, викликана нею і революцією розруха зробили страхування практично неможливим і в 1919-1920 рр. анулюються спочатку угоди зі страхування життя, а потім і майнове страхування. Відновлюється страхова справа тільки з 1922 р., а остаточно отримує нормативне оформлення в 1925 р. Цим зако­нодавством у СРСР встановлювалась державна монополія на страхування і були утворені дві організації: Держстрах СРСР, який монополізував усе внутрішнє страхування, та Індержстрах, який спеціалізувався на зовнішньому страхуванні.

Розпад Радянського Союзу, а головне, перебудова економічної системи в молодих державах, що виникли на руїнах імперії, при­вели до кардинальних змін в організації страхової справи. Так, в Україні колишній Укрдержстрах було реорганізовано в державну страхову компанію «Оранта». Поряд з нею виникла ціла низка приватних страхових компаній. Серед них і досить великі, такі як «Омега», «Саламандра» та ін. Поява недержавних страхових компаній стала важливим моментом у системі ринкових перетво­рень в Україні.

Другим важливим і принципово новим явищем у розвитку страхування в нашій державі стала поява тих видів страхування, які раніше в Україні не існували і які конче потрібні в умовах становлення підприємництва. До них слід віднести страхування підприємницьких ризиків, перестрахування і т. п.

Першим спеціальним нор­мативним актом, що регламентував страхову діяльність в Україні став Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування», прийнятий на початку 1993 р. Він виявив­ся досить недосконалим і вже в 1996 р. був прийнятий Закон України «Про страхування».

Згодом, а саме в кінці 2001 р., прийнято Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про страхування”. З метою підви­щення рівня капіталізації було змінено мінімальний розмір статут­ного фонду, який встановлено у сумі 1 млн. євро для всіх страхови­ків, що займаються будь-яким видом страхування, крім страхування життя. Останній вид страхування передбачає для страховика ство­рення статутного фонду в сумі не менше як 1,5 млн. євро. Для діючих страховиків встановлено термін 3 роки для виконання нових вимог.

Активи страхових компаній можуть бути розміщені:

• на депозитні банківські вклади;

• у цінні папери, що передбачають отримання доходу, в тому числі й державні цінні папери;

• нерухомість;

• права вимог до перестрахувальників;

• залишки готівки, розмір яких регламентується НБУ;

• гроші на розрахунковому рахунку;

• довгострокові інвестиційні проекти, призначені для креди­тування житлового будівництва за рахунок резервів, сформова­них на базі угод про страхування життя.

Певною ланкою в системі небанківських кредитних установ є ломбарди. Вони виникли у Франції в ХV ст. Оскільки перші ломбарди заснували лихварі - вихідці з італійської провінції Ломбардія, то й ці установи отримали таку назву. Згодом ломба­рди досить швидко поширюються по інших країнах.

Сучасні ломбарди – це фінансові посередники, що спеціалізуються на виданні позичок населенню під заставу рухомого майна. Найчастіше предметами заста­ви виступають ювелірні вироби, а кредит, що отримує позичальник, видається на короткий термін. Найчастіше - на 1-3 місяці.

Віддані в заставу речі, як правило, на 25-50 % за вартістю перевищують суму виданого кредиту. У разі неповернення кре­диту ломбард має право реалізувати заставлені речі і покрити з виручки як втрати від непогашеного кредиту, так і отримати свій прибуток. До закінчення строку погашення кредиту власність на заставлені речі залишається за позичальником.

В Україні ломбарди не набули поширення. Причиною цього зна­чною мірою став досить високий відсоток з кредитів, що надають ломбарди та відносна незаможність широких верств населення.