- •-Сутність демократизації як процесу переходу до демократії.
- •Предмет дослідження транзитології.
- •Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •Зміст, критерії та фактори політичного транзиту.
- •Трансформація партійної системи на пострадянському просторі.
- •Методологічні засади політичного транзиту.
- •Взаємозв'язок між політичними інститутами і політичними цінностями в посткомуністичних суспільствах.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку
- •Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- •Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.
- •Дивергенціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.
- •Роль мас та еліт в процесі демократичних транзитів.
- •Легітимність і політична стабільність як фактори політичного транзиту.
- •Міжнародні фактори (державні, міждержавні і недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.
- •Моделі демократії та транзитологія (а.Пшеворський).
- •Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.
- •Структурний та процедурний підходи: порівняння та можливість синтезу.
- •Національні версії політичного транзиту в країнах снд.
- •Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
- •Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
- •Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •Особливості інститутів українського президентства і парламентаризму.
- •23. Особливості політичного транзиту постсоціалістичних країн.
- •Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •Перспективи консолідації нових демократій.
- •Політична трансформація в Латинській Америці.
- •27. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південній Європі.
- •Політична трансформація в Центральній та Східній Європі.
- •Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південно-Східній Азії.
- •Політичні зміни та політичний розвиток.
- •Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.
- •Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.
- •Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •Роль зовнішніх факторів у переході авторитарних режимів до демократії.
- •Роль еліти як „авангарда” політичного транзиту в Україні.
- •Роль менталітету, традицій в політичному транзиті.
- •Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів.
- •Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів в процесі транзиту.
- •Суб’єктивні фактори транзиту.
- •Суперечності політичного транзиту.
- •Транзит та модернізація: порівняльний аналіз.
- •Теоретико-методологічні засади політичного транзиту.
- •Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).
- •47. Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).
- •48. Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •49Типологія форм взаємодії акторів політичного транзиту.
- •50 Транзит та економічне зростання.
- •Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів.
- •Транзит в програмах українських партій.
- •Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги
- •Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона.
- •56Умови та основні етапи політичного транзиту.
- •57Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •58Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.
- •59Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.
- •60Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •61Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів.
- •62Національна ідентичність в процесі транзиту.
- •63Культурно-ціннісні передумови демократизації.
- •64Інституціоналізація демократії в ході транзиту.
- •65Особливості взаємодії основних політичних акторів у ході посткомуністичних трансформацій.
- •66Варіанти посткомуністичних трансформацій (консолідовані демократії; перехідні режими; консолідовані автократії та ін.).
- •67Напрями у вивченні передумов демократизації суспільства.
- •68Шляхи та структурні фази демократизації.
- •69Модель зміни режиму другої спроби. Періоди еволюції транзитології (і.Р.Хінтба, т.Л.Карл).
- •Особливості кольорових революцій як механізму політичних транзитів.
- •71.Процеси політичних змін в Україні з точки зору теорії демократії відповідно, за критеріями поліархії (р.А. Даль).
- •Відмінності між демократизацією та лібералізацією.
- •Проблеми становлення української демократії.
- •75. Умови формування громадянського суспільства в Україні.
- •76.Проблема співвідношення західних демократичних зразків з політичними режимами незахідних країн.
- •77. Форми переходів до демократії г. Ерме.
- •78. Відмінності структурного та процедурного підходів при аналізі внутрішніх факторів демократичних транзитів.
- •Консолідовані демократії ( X. Лінц и а. Степан, л. В. Сморгунов).
- •Причини перешкод хвиль демократизації.
- •Політична відповідальність у демократичному суспільстві.
- •Формальні та неформальні інститути в дефектних демократіях.
- •Трансформація партійних систем в контексті євроінтеграції.
- •Аналіз траекторій режимної трансформації у праці а.Ю.Мельвіля „Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах”.
- •Вибір моделі політичної трансформації. „Арабська весна”.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку (б. Гаврилишин. „До ефективних суспільств”).
- •Демократична консолідація як предмет теоретичних досліджень (ф.Шміттер, г. О'Доннелла, ю.Мельвіль, н.Латигіна).
- •Демократичний транзит в праці г. В.Музиченко „Концептуалізація державної політики країн пострадянського простору в умовах глобалізаційних змін”.
- •89. Децентралізація та децентралізація у праці а.О. Хмельникова «Децентралізація як механізм модернізації політичного менеджменту на регіональному рівні»
- •90. Еволюція демократичного переходу (а. Мельвіль, о. Марчак)
- •91. Елітоцентричні погляди на консолідацію демократії (Дж. Александер)
- •92. Ендогенний та екзогенний характер політичного транзиту (н.А. Латигіна)
- •93. Інверсійні траєкторії пострадянських трансформацій. Четверта хвиля демократизації в праці а. Ю. Мельвіля.
- •94. Інституціональний підхід в транзитології. Перехід до конкурентних та неконкурентних режимів за в.Я. Гельманом
- •95. Кластери «прорив до демократії» та «проблемні траєкторії» у праці а.Ю. Мельвіля «Фактори режимних трансформацій та типии державної спроможності в посткомуністичних країнах»
- •96. Коефіцієнти кореляції к. Пірсона між показниками результатів демократичного розвитку та структурними змінними в праці а.Ю. Мельвіля та д.К. Стукала «Умови демократії та межі демократизації»
- •97. Концептуально-методологічні засади демократизації як процессу переходу до демократії. Типологія політичних режимів.
- •98. Культуралістська гіпотеза демократизації. Гібридні режими.
- •100. Міжнародні фактори, що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам у праці о. Іванілова «Принцип альтернативності у модернізації політичних систем».
- •101. Національні версії політичного транзиту в країнах снд (м. І. Михальченко «Україна як нова історична реальність»).
- •102. Особливості авторитарного транзиту (є. Г . Пономарьова).
- •103. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів третьої хвилі. Проблеми демократії в рф.
- •104. Особливості політичного транзиту пострадянських країн у праці а. Ю. Мельвіля
- •105. Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •106. Плюси та мінуси концепції перехідного періоду політичного режиму в Україні
- •107Політичні аспекти трансформації нових країн єс. Перспективи консолідації нових демократій.
- •108.Політичні партії як суб'єкти формування політико-управлінської еліти (в. А. Полторак „Політична стратифікація суспільства”).
- •109.Політичні ризики в умовах демократичної трансформації суспільства (о.В.Вінничук)
- •110.Посткласичні моделі демократії (л. Уайтхед, Дж. Ді Палма, а. Пшеворський, т. Карл).Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •111. Проблеми залучення громадян до участі в демократичному транзиті (г. О’Доннелл, ф. Шміттер, о.М.Кіндратець).
- •112. Проблеми політичного транзиту в країнах Латинської Америки.
- •113.Регіональна інтеграція як чинник транзиту: мережевий підхід. (о.І. Романюк. „Від тоталітаризму до демократії та національної державності: системний аналіз посткомуністичних трансформацій”
- •114. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •115. Розходження в зовнішніх умовах переходів правоавторитарних режимів до демократії і посткомуністичних трансформацій. Пактові переходи (м.Макфол, о.В.Гаман-Голутвіна)
- •116.Роль еліти як „авангарду” політичного транзиту. Репрезентативна та поведінкова трансформація (Дж.Хіглі, р.Гантер, м.Бартон).
- •117.Роль менталітету та традицій в демократичному транзиті. Регіональна ідентичність (л.П.Нагорна).
- •118.Системні, структурні, культурні теорії у межах структурного підходу в праці Тараса Кузьо „Посткомуністичні транзити: три виміри або чотири?”
- •119.Специфіка дослідження політичного транзиту в країнах Східної Європи та рф, виходячи з концепції неопатримоніалізму.
- •120.Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів. Недоліки елітистської теорії.
- •121.Структурні та процедурні фактори як передумови демократичних транзитів (с. Ліпсет, г. Алмонд, с. Верба, д. Растоу, р. Інглехарт а. А. Пшеворський).
- •122.”Кольорові революці” як вихід з неопатримоніалізму у праці а.А.Фісуна „Демократія, неопатримоніалізм та глобальні трансформації”.
- •123.Суперечності політичного транзиту в праці Робіна Теобальда „Патримоніалізм”.
- •124. Теоретико-методологічні засади політичного транзиту. Класифікація переходів до демократії за д.Хелдом.
- •125.Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •126. Конфліктно-політична інтерпретація державно-центричного підходу до політичного процесу ч.Тіллі.
- •127.Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •128. Проблема пояснення успіхів переходів в праці ш.Ейзенштадта ”Шляхи до різних варіантів ранньої сучасності”.
- •129.Типологія режимів за критерієм політичного транзиту. Трансверсалізація темпоральності.
- •130 Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •131 Транзит і проблема „глобальної демократизації” (г.І.Вайнштейн).
- •132 Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів. Становлення формальних та неформальних політичних інститутів.
- •133 Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •133Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •135Умови ідентичності в праці в. Г. Кременя „Україна: ідентичність у добу глобалізації”.
- •136Фактори демократизації у праці н. Марадика „Перехід до демократії в Чеській Республіці”.
- •137Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Помилка теорії „поетапної демократизації”.
- •138Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Стан демократії у світі та зусилля Заходу”.
- •140Формування інтегрального індексу демократії у праці а.Ю.Мельвіля
- •141Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах.
Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів в процесі транзиту.
Підполітичним курсом звичайно розуміють напрям державної політики на досягнення глобальних політичних цілей. Політичний курс відображає мету окремого державного політика або суспільства в цілому, спільноти, які реалізують свою владу, досягнення політичних цілей, шляхом їх сприйняття і визнання міжнародною спільнотою. Елементами політичного курсу є державний устрій, політична тактика й економічна політика. Вдосконалення системи виборів; створення інституту парламентаризму; реформування судової системи; формування інституту місцевого самоврядування; створення партійної системи і розвитку політичного плюралізму; функціонування незалежних засобів масової інформації; формуванн яновоїполітично їеліти тощо.Конституціювання основ демократичногорозвитку є важливиметапом формального закріплення факту демократичного транзиту. політичного курсу, направленого на зміцненнядемократичногополітичного режиму. Роль політичнихпартій в процесіформування уряду і виробленняполітичного курсу в ліберальнихдемократіях є значущою і незаперечною. В авторитарних режимах партіївиступають як явища другого порядку по відношеннюдо режиму. На думку В. Гельмана, критеріємроліпартій у перехідних режимах є, в першу чергу, їхздатність до формуванняполітичновідповідальнихурядів. Чим меншезначенняполітичнихпартій у цьомупроцесі, тимдалівідстоїтьперехідний режим відліберальноїдемократії.
Суб’єктивні фактори транзиту.
Під час побудови загальних моделей генезису демок¬ратії одні автори роблять акцент на структурні фактори (насамперед на державо- і націоутворюючі, соціально-економічні і культурно-ціннісні), а інші — на фактори процедурні, особливо на вибір та послідовність конкретних рішень і дій тих політичних акторів, від яких залежить процес де¬мократизації.
У центрі уваги прихильників іншого підходу (Г. О'Доннелл, Ф. Шміттер, Л. Уайтхед, Дж. Ді Палма, А. Пшеворський, Т. Карл, Д. Лінц, А. Сте¬пан) перебувають не екзогенні, а власне ендогенні фактори демократії і демократизації — різні конк¬ретні процеси, процедури та політичні рішення, які здійснюються самими агентами демократи¬зації. За такого підходу послідовність і взаємозу¬мовленість політичних рішень та дій, вибір так¬тик тими акторами, які ініціюють і здійснюють демократизацію, виявляються важливішими для її завершення, ніж передумови демократизації, які існують (чи відсутні) на потрібний момент. Головне в цьому випадку — це взаємодія конкуру¬ючих еліт, свідомий вибір ними у процесі політичного торгу та суперництва організаційних форм і інститутів політичного устрою [6, с. 55].
Прибічники цього процедурного підходу дово¬дять, що жодні «об'єктивні» соціальні, еко¬номічні, культурні, політичні та інші фактори не можуть ані пояснити, ані передбачити, хто конк¬ретно, які політичні сили і актори, коли і за яких обставин відстоюватимуть недемократичний ста¬тус-кво або боротися за його спростування. Вони вважають, що дії політичних акторів, які ініціюють і здійснюють демократичний транзит, не визначаються їх «об'єктивним» становищем в суспільній структурі. Навпаки, їх «суб'єктивний» вибір сам створює нові політичні можливості.
Цілком очевидно, що багато ключових мо¬ментів конкретних рішень і дій політичних ак¬торів зумовлюють демократичний транзит (де¬мократизацію) та відповідні суспільні перетво¬рення. Актори самі обирають свої стратегії і так¬тики, визначаючи специфіку процедур і інсти¬тутів, які встановлюються. Крім цього актори здійснюють вибір політичних інститутів і дій за обставин, які були створені не ними і є зовнішніми щодо самого вибору. Інакше кажучи, цей вибір приймається не в умовах так званої суспільної «чистої дошки» (tabula rasa), на якій можна «намалювати» який завгодно політичний проект.
