28. Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів в процесі транзиту.

Підполітичним курсом звичайно розуміють напрям державної політики на досягнення глобальних політичних цілей. Політичний курс відображає мету окремого державного політика або суспільства в цілому, спільноти, які реалізують свою владу, досягнення політичних цілей, шляхом їх сприйняття і визнання міжнародною спільнотою. Елементами політичного курсу є державний устрій, політична тактика й економічна політика. Вдосконалення системи виборів; створення інституту парламентаризму; реформування судової системи; формування інституту місцевого самоврядування; створення партійної системи і розвитку політичного плюралізму; функціонування незалежних засобів масової інформації; формуванн яновоїполітично їеліти тощо.Конституціювання основ демократичногорозвитку є важливиметапом формального закріплення факту демократичного транзиту. політичного курсу, направленого на зміцненнядемократичногополітичного режиму. Роль політичнихпартій в процесіформування уряду і виробленняполітичного курсу в ліберальнихдемократіях є значущою і незаперечною. В авторитарних режимах партіївиступають як явища другого порядку по відношеннюдо режиму. На думку В. Гельмана, критеріємроліпартій у перехідних режимах є, в першу чергу, їхздатність до формуванняполітичновідповідальнихурядів. Чим меншезначенняполітичнихпартій у цьомупроцесі, тимдалівідстоїтьперехідний режим відліберальноїдемократії.

28. Суб’єктивні фактори транзиту.

Під час побудови загальних моделей генезису демок¬ратії одні автори роблять акцент на структурні фактори (насамперед на державо- і націоутворюючі, соціально-економічні і культурно-ціннісні), а інші — на фактори процедурні, особливо на вибір та послідовність конкретних рішень і дій тих політичних акторів, від яких залежить процес де¬мократизації.

У центрі уваги прихильників іншого підходу (Г. О'Доннелл, Ф. Шміттер, Л. Уайтхед, Дж. Ді Палма, А. Пшеворський, Т. Карл, Д. Лінц, А. Сте¬пан) перебувають не екзогенні, а власне ендогенні фактори демократії і демократизації — різні конк¬ретні процеси, процедури та політичні рішення, які здійснюються самими агентами демократи¬зації. За такого підходу послідовність і взаємозу¬мовленість політичних рішень та дій, вибір так¬тик тими акторами, які ініціюють і здійснюють демократизацію, виявляються важливішими для її завершення, ніж передумови демократизації, які існують (чи відсутні) на потрібний момент. Головне в цьому випадку — це взаємодія конкуру¬ючих еліт, свідомий вибір ними у процесі політичного торгу та суперництва організаційних форм і інститутів політичного устрою [6, с. 55].

Прибічники цього процедурного підходу дово¬дять, що жодні «об'єктивні» соціальні, еко¬номічні, культурні, політичні та інші фактори не можуть ані пояснити, ані передбачити, хто конк¬ретно, які політичні сили і актори, коли і за яких обставин відстоюватимуть недемократичний ста¬тус-кво або боротися за його спростування. Вони вважають, що дії політичних акторів, які ініціюють і здійснюють демократичний транзит, не визначаються їх «об'єктивним» становищем в суспільній структурі. Навпаки, їх «суб'єктивний» вибір сам створює нові політичні можливості.

Цілком очевидно, що багато ключових мо¬ментів конкретних рішень і дій політичних ак¬торів зумовлюють демократичний транзит (де¬мократизацію) та відповідні суспільні перетво¬рення. Актори самі обирають свої стратегії і так¬тики, визначаючи специфіку процедур і інсти¬тутів, які встановлюються. Крім цього актори здійснюють вибір політичних інститутів і дій за обставин, які були створені не ними і є зовнішніми щодо самого вибору. Інакше кажучи, цей вибір приймається не в умовах так званої суспільної «чистої дошки» (tabula rasa), на якій можна «намалювати» який завгодно політичний проект.