62Національна ідентичність в процесі транзиту.

У другій половині 1990-х років проблема концептуалізації національної ідентичності характеризується зсувом акценту на визначення типу національної ідентифікації в країнах демократичного постсоціалістичного транзиту (Центральна і Східна Європа, Євразія).

Р. Брубекер відстоює тезу про переважання в національній ідентичності транзитних демократій Східної Європи та Євразії етнокультурного аспекту і брак необхідних умов для інтеріоризації зразків громадянської національної ідентичності. В цих країнах створенню державності передували націоналістичні рухи, а сама держава створювалася на користь конкретної етнополітичної групи. Тому нові демократичні країни Євразії мають досить невеликі шанси для поширення зразків громадянської ідентичності. В нових демократіях відбулася інституціоналізація етнокультурної концепції національної ідентичності, дистанційована від ідеї громадянськості та орієнтована на передання соціальної відповідальності структурам влади.

Д. Скопфлін, поділяючи багато в чому загальний стандарт трактування національної ідентичності й державної легітимації в країнах цього регіону як переважно етнічних за своїм характером і суттю, звертає увагу на ще один специфічний аспект транзитних демократій – зв’язок етнічного націоналізму та історичних зразків комуністичної ідеології. Дослідник вважає ідеологічні зразки комунізму групою чинників, що детермінують появу і переважання в цьому регіоні етнічних зразків національної ідентичності.

По-перше, універсалістська природа ідеологічних зразків комунізму, асоційованих у ряді країн Центральної і Східної Європи з тиском ззовні, сприяла популяризації не загальногромадянських космополітичних, а національних проектів збереження унікальності конкретної етнічності. В таких умовах значною мірою ускладнюється виникнення громадянськості як важливого виміру національної ідентифікації.

По-друге, комуністична ідеологія призвела до руйнування громадянського суспільства в країнах цього регіону, створивши атомізовані спільноти, засновані на відносинах недовіри та взаємної ізоляції. А тому етнонаціональні ідентичності залишалися єдиними структурами, в яких могла формуватися суспільна взаємодія на основі довіри і солідарності.

По-третє, в умовах усунення комуністичною ідеологією інших ідей та цінностей етнічність лишалася єдиною (що збереглася) формою, представленою в структурі національної ідентичності країн регіону.

63Культурно-ціннісні передумови демократизації.

В різних державах процес демократизації є специфічним, але політична наука з’ясувала цілий ряд економічних, соціальних, культурних, релігійних та зовнішньополітичних факторів, що роблять можливим перехід до демократії, і від яких залежить її стабільність. Одним із таких факторів, який може безпосередньо сприяти або перешкоджати демократичному політичному розвитку є політична культура.

Умовою демократії є громадянський тип політичної культури, який передбачає наявність почуття власної гідності у громадян у відносинах з владою, відчуття себе її партнерами, усвідомлення ними того, що влада існує для суспільства, а не навпаки.

На думку Є.Вятра тип політичної культури, укорінений в суспільстві, має вагоме значення для шансів демократії, яка потребує взаємотерпимості та впевненості, що переможений суперник буде поважати демократичні правила гри.

Громадська свідомість же у країнах, де відбувається процес трансформації, найчастіше ще не повність звільнилась від певного роздвоєння — з одного боку в ній наявний осуд і неприйняття існуючої до цього системи, а з іншого – ще жива пам'ять про відомі ключові цінності, пов’язанні з владними експериментом, до яких часто вдаються тоталітарні еліти таким, як наприклад, обмеження соціальної нерівності, виконання опікунської функції державою тощо