48. Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).

Мельвиль: Початок нинішньої демократичної хвилі (третин), як правило, датується 1974 р., коли в Португалії впала салазаровская диктатура. Потім вона поширилася на інші диктатури, що залишалися, у Південній Європі - Іспанію й Грецію - і далі на Латинську Америку (простої перерахування країн, пошедших шляхом демократизації, демонструє драматичні масштаби політичних змін - Аргентина, Бразилія, Болівія, Панама, Чилі, Уругвай, Еквадор, Перу, Гватемала, Гондурас і ін.). До середини 80-х рр. вона досягла деяких країн Азії (Філіппіни, Південна Корея, Тайвань, Таїланд і ін.). Нарешті, в 90-х рр. під впливом колапсу, що підсилюється, СРСР, демократизація захопила країни Центральної й Східної Європи. В 1991 р. почата за п'ять років до цього горбачовська перебудова привела до катастрофи радянської системи в самому СРСР і проголошенню 15 нових незалежних держав, що заявили про себе як про «нові демократії». Відгомони цієї глобальної хвилі демократизації пролунали й у ряді африканських країн.

Від попередніх демократичних хвиль нинішня відрізняється деякими специфічними особливостями, насамперед, набагато країни й деяк комуністичні, включаючи Китай більше широким, практично глобальним масштабом - поза її впливом залишилися по суті справи лише мусульманські.

Друга хвиля демократизації почалася з перемоги над фашизмом у другій світовій війні, повернення до демократії в переможеній Німеччині (Західної), Італії, Японії, відновлення демократії в Австрії, поширення демократичних інститутів на ряд країн, що розвиваються, у результаті їхньої деколонізації. Ця друга хвиля протрималася приблизно до середини 60-х рр., після чого відбувся її черговий відкіт і, у світі знову виникла авторитарна реакція (Греція, Філіппіни, Південна Корея, Нігерія й ін.).

Перша хвиля виникла завдяки Французькій і Американській революціям. Часовий проміжок приблизно 1826 - 1926р. Проходив процес становлення демократичних інститутів. Характерне поширення виборчого права, скасування майнового цензу.

Фисун:

Типи посткомуністичного транзиту: в основі типологія модель, розроблена Ж.Мунком та К.Леффом. ключовими є 2 параметри способу переходу: а) увага на тому, яка група акторів здійснює перехід (стара еліта, нова опозиційна чи обидві разом); б) як діють актори (конфронтація, протистояння, пристосування адаптація)

49Типологія форм взаємодії акторів політичного транзиту.

А.Пшеворський виділяє 4 типи політичних сил, що беруть участь у процесі демократизації: 1) прихильники твердої лінії; 2) реформатори в середині авторитарного блоку; 3) помірковані; 4) радикали в опозиції.

Успішне “вивільнення” з-під авторитаризму або, іншими словами, між поміркованими в може відбутися тільки в результаті визначеного компромісу між реформаторами і поміркованими, авторитарному блоці й в опозиції, якщо і ті, і інші в стані контролювати чи нейтралізувати радикалів у своєму блоці [4, с. 109].Як пише Пшеворський , вивільнення можливо, “якщо

1) реформатори і помірковані досягають угоди про демократичні інститути, у яких соціальні групи, що представляються ними, мали б помітний політичний вплив;

2) реформатори в стані примусити до згоди прихильників твердої лінії чи нейтралізувати їх;

3) помірковані здатні контролювати радикалів” [4, с. 109 110].

Дві останніх умови логічно передують першій, оскільки визначають можливі дії реформаторів і поміркованих. Якої б домовленості вони не досягли, вона повинна спонукати прихильників твердої лінії діяти заодно з реформаторами і – стримувати радикалів. Звичайно, що нейтралізувати радикалів потрібно тільки на час перших переговорів щодо нових правил гри, після яких навіть вони повинні мати потенційні можливості участі в прийнятті рішень, тому що вдемократії ні одну з груп не слід насильно відчужувати від участі в політичному процесі.

Якщо реформатори укладають союз з поміркованими, а помірковані з реформаторами, то в результаті виходить демократія з гарантіями.

Якщо помірковані вступають в альянс із радикалами, а реформатори з поміркованими , то реформатори приймають демократію без гарантій, що визначається коаліцією “радикали – помірковані”.

Якщо реформатори поєднуються з прихильниками твердої лінії, а помірковані з реформаторами, тоді помірковані приймають часткову лібералізацію авторитарного режиму.

Моделі взаємодії політичних акторів у демократичному транзит.

Помірковані об’єднуються з радикалами

Реформатори об’єднуються з прихильниками твердої лінії ---- Авторитарний режим зберігається в колишній формі

Реформатори об’єднуються з поміркованими------ Демократія без гарантій тим, що програли

Помірковані об’єднуються з реформаторами

Реформатори об’єднуються з прихильниками твердої лінії ------Авторитарний режим зберігається з поступками

Реформатори об’єднуються з поміркованими --------Демократія з гарантією тим, що програли