- •-Сутність демократизації як процесу переходу до демократії.
- •Предмет дослідження транзитології.
- •Класична парадигма транзиту в політологічній теорії.
- •Зміст, критерії та фактори політичного транзиту.
- •Трансформація партійної системи на пострадянському просторі.
- •Методологічні засади політичного транзиту.
- •Взаємозв'язок між політичними інститутами і політичними цінностями в посткомуністичних суспільствах.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку
- •Особливості політичного транзиту в Європі та пострадянському просторі.
- •Транзитологія про демократичну консолідацію суспільства.
- •Дивергенціація та спеціалізація політичних інститутів як категорії політичного транзиту.
- •Роль мас та еліт в процесі демократичних транзитів.
- •Легітимність і політична стабільність як фактори політичного транзиту.
- •Міжнародні фактори (державні, міждержавні і недержавні), що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам.
- •Моделі демократії та транзитологія (а.Пшеворський).
- •Роль політичних символів для демократичної консолідації суспільства.
- •Структурний та процедурний підходи: порівняння та можливість синтезу.
- •Національні версії політичного транзиту в країнах снд.
- •Основні методологічні напрямки політичного транзиту.
- •Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів «третьої хвилі».
- •Особливості демократичного транзиту в Україні.
- •Особливості інститутів українського президентства і парламентаризму.
- •23. Особливості політичного транзиту постсоціалістичних країн.
- •Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •Перспективи консолідації нових демократій.
- •Політична трансформація в Латинській Америці.
- •27. Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південній Європі.
- •Політична трансформація в Центральній та Східній Європі.
- •Особливості сучасної демократичної «хвилі» у Південно-Східній Азії.
- •Політичні зміни та політичний розвиток.
- •Участь груп інтересів у демократичному транзиті в Україні.
- •Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •Результати соціально-економічних змін та можливості досягнення сталого розвитку в країнах снд.
- •Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •Роль зовнішніх факторів у переході авторитарних режимів до демократії.
- •Роль еліти як „авангарда” політичного транзиту в Україні.
- •Роль менталітету, традицій в політичному транзиті.
- •Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів.
- •Стратегії, розробка і реалізація політичних курсів в процесі транзиту.
- •Суб’єктивні фактори транзиту.
- •Суперечності політичного транзиту.
- •Транзит та модернізація: порівняльний аналіз.
- •Теоретико-методологічні засади політичного транзиту.
- •Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).
- •47. Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).
- •48. Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •49Типологія форм взаємодії акторів політичного транзиту.
- •50 Транзит та економічне зростання.
- •Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів.
- •Транзит в програмах українських партій.
- •Транзитологія та глобалізація: пошуки поля рівноваги
- •Транзит як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона.
- •56Умови та основні етапи політичного транзиту.
- •57Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •58Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації» у світі.
- •59Екстенсивний та інтенсивний розвиток у «нових» і «старих» демократіях.
- •60Фактори невизначеності в сучасних демократичних транзитах.
- •61Варіанти політичного вирішення з демократичних транзитів.
- •62Національна ідентичність в процесі транзиту.
- •63Культурно-ціннісні передумови демократизації.
- •64Інституціоналізація демократії в ході транзиту.
- •65Особливості взаємодії основних політичних акторів у ході посткомуністичних трансформацій.
- •66Варіанти посткомуністичних трансформацій (консолідовані демократії; перехідні режими; консолідовані автократії та ін.).
- •67Напрями у вивченні передумов демократизації суспільства.
- •68Шляхи та структурні фази демократизації.
- •69Модель зміни режиму другої спроби. Періоди еволюції транзитології (і.Р.Хінтба, т.Л.Карл).
- •Особливості кольорових революцій як механізму політичних транзитів.
- •71.Процеси політичних змін в Україні з точки зору теорії демократії відповідно, за критеріями поліархії (р.А. Даль).
- •Відмінності між демократизацією та лібералізацією.
- •Проблеми становлення української демократії.
- •75. Умови формування громадянського суспільства в Україні.
- •76.Проблема співвідношення західних демократичних зразків з політичними режимами незахідних країн.
- •77. Форми переходів до демократії г. Ерме.
- •78. Відмінності структурного та процедурного підходів при аналізі внутрішніх факторів демократичних транзитів.
- •Консолідовані демократії ( X. Лінц и а. Степан, л. В. Сморгунов).
- •Причини перешкод хвиль демократизації.
- •Політична відповідальність у демократичному суспільстві.
- •Формальні та неформальні інститути в дефектних демократіях.
- •Трансформація партійних систем в контексті євроінтеграції.
- •Аналіз траекторій режимної трансформації у праці а.Ю.Мельвіля „Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах”.
- •Вибір моделі політичної трансформації. „Арабська весна”.
- •Виклики стабільності та загрози демократії: проблеми сталого розвитку (б. Гаврилишин. „До ефективних суспільств”).
- •Демократична консолідація як предмет теоретичних досліджень (ф.Шміттер, г. О'Доннелла, ю.Мельвіль, н.Латигіна).
- •Демократичний транзит в праці г. В.Музиченко „Концептуалізація державної політики країн пострадянського простору в умовах глобалізаційних змін”.
- •89. Децентралізація та децентралізація у праці а.О. Хмельникова «Децентралізація як механізм модернізації політичного менеджменту на регіональному рівні»
- •90. Еволюція демократичного переходу (а. Мельвіль, о. Марчак)
- •91. Елітоцентричні погляди на консолідацію демократії (Дж. Александер)
- •92. Ендогенний та екзогенний характер політичного транзиту (н.А. Латигіна)
- •93. Інверсійні траєкторії пострадянських трансформацій. Четверта хвиля демократизації в праці а. Ю. Мельвіля.
- •94. Інституціональний підхід в транзитології. Перехід до конкурентних та неконкурентних режимів за в.Я. Гельманом
- •95. Кластери «прорив до демократії» та «проблемні траєкторії» у праці а.Ю. Мельвіля «Фактори режимних трансформацій та типии державної спроможності в посткомуністичних країнах»
- •96. Коефіцієнти кореляції к. Пірсона між показниками результатів демократичного розвитку та структурними змінними в праці а.Ю. Мельвіля та д.К. Стукала «Умови демократії та межі демократизації»
- •97. Концептуально-методологічні засади демократизації як процессу переходу до демократії. Типологія політичних режимів.
- •98. Культуралістська гіпотеза демократизації. Гібридні режими.
- •100. Міжнародні фактори, що сприяють та перешкоджають демократичним транзитам у праці о. Іванілова «Принцип альтернативності у модернізації політичних систем».
- •101. Національні версії політичного транзиту в країнах снд (м. І. Михальченко «Україна як нова історична реальність»).
- •102. Особливості авторитарного транзиту (є. Г . Пономарьова).
- •103. Особливості внутрішніх факторів демократичних транзитів третьої хвилі. Проблеми демократії в рф.
- •104. Особливості політичного транзиту пострадянських країн у праці а. Ю. Мельвіля
- •105. Особливості процедурного підходу до процесів демократизації.
- •106. Плюси та мінуси концепції перехідного періоду політичного режиму в Україні
- •107Політичні аспекти трансформації нових країн єс. Перспективи консолідації нових демократій.
- •108.Політичні партії як суб'єкти формування політико-управлінської еліти (в. А. Полторак „Політична стратифікація суспільства”).
- •109.Політичні ризики в умовах демократичної трансформації суспільства (о.В.Вінничук)
- •110.Посткласичні моделі демократії (л. Уайтхед, Дж. Ді Палма, а. Пшеворський, т. Карл).Проблема переходу до демократії. «Хвилі демократизації».
- •111. Проблеми залучення громадян до участі в демократичному транзиті (г. О’Доннелл, ф. Шміттер, о.М.Кіндратець).
- •112. Проблеми політичного транзиту в країнах Латинської Америки.
- •113.Регіональна інтеграція як чинник транзиту: мережевий підхід. (о.І. Романюк. „Від тоталітаризму до демократії та національної державності: системний аналіз посткомуністичних трансформацій”
- •114. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.
- •115. Розходження в зовнішніх умовах переходів правоавторитарних режимів до демократії і посткомуністичних трансформацій. Пактові переходи (м.Макфол, о.В.Гаман-Голутвіна)
- •116.Роль еліти як „авангарду” політичного транзиту. Репрезентативна та поведінкова трансформація (Дж.Хіглі, р.Гантер, м.Бартон).
- •117.Роль менталітету та традицій в демократичному транзиті. Регіональна ідентичність (л.П.Нагорна).
- •118.Системні, структурні, культурні теорії у межах структурного підходу в праці Тараса Кузьо „Посткомуністичні транзити: три виміри або чотири?”
- •119.Специфіка дослідження політичного транзиту в країнах Східної Європи та рф, виходячи з концепції неопатримоніалізму.
- •120.Спільне і особливе в різних варіантах демократизації авторитарних режимів. Недоліки елітистської теорії.
- •121.Структурні та процедурні фактори як передумови демократичних транзитів (с. Ліпсет, г. Алмонд, с. Верба, д. Растоу, р. Інглехарт а. А. Пшеворський).
- •122.”Кольорові революці” як вихід з неопатримоніалізму у праці а.А.Фісуна „Демократія, неопатримоніалізм та глобальні трансформації”.
- •123.Суперечності політичного транзиту в праці Робіна Теобальда „Патримоніалізм”.
- •124. Теоретико-методологічні засади політичного транзиту. Класифікація переходів до демократії за д.Хелдом.
- •125.Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.
- •126. Конфліктно-політична інтерпретація державно-центричного підходу до політичного процесу ч.Тіллі.
- •127.Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.
- •128. Проблема пояснення успіхів переходів в праці ш.Ейзенштадта ”Шляхи до різних варіантів ранньої сучасності”.
- •129.Типологія режимів за критерієм політичного транзиту. Трансверсалізація темпоральності.
- •130 Типологія транзиту (а.Ю.Мельвіль, в. Фісун, в.П.Горбатенко).
- •131 Транзит і проблема „глобальної демократизації” (г.І.Вайнштейн).
- •132 Транзитологічний підхід до аналізу політичних процесів. Становлення формальних та неформальних політичних інститутів.
- •133 Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •133Транзитологія як виклик і проблема: погляд с.Хантінгтона
- •135Умови ідентичності в праці в. Г. Кременя „Україна: ідентичність у добу глобалізації”.
- •136Фактори демократизації у праці н. Марадика „Перехід до демократії в Чеській Республіці”.
- •137Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Помилка теорії „поетапної демократизації”.
- •138Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Стан демократії у світі та зусилля Заходу”.
- •140Формування інтегрального індексу демократії у праці а.Ю.Мельвіля
- •141Фактори режимних трансформацій та типи державної спроможності в посткомуністичних країнах.
136Фактори демократизації у праці н. Марадика „Перехід до демократії в Чеській Республіці”.
137Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Помилка теорії „поетапної демократизації”.
138Фактори демократизації у праці Томаса Карозерса „Стан демократії у світі та зусилля Заходу”.
Большинство «переходных стран» не являются ни полностью диктаторскими, ни стремящимися к демократии, а по большому счету, их нельзя назвать и переходными. Они находятся в политически стабильной «Серой зоне», перемены в которой могут не происходить десятилетиями Случилось так, что в последней четверти 20 века политические тенденции в семи частях света сошлись, чтобы изменить мир. Вот они: 1. падение правых режимов в южной Европе в середине 70-х, 2. замена военных диктатур выборными гражданскими правительствами в Латинской Америке в конце 70-х, 3. падение авторитарных режимов в части стран южной и восточной Азии середине 80-х, 4. коллапс коммунистических режимов в восточной Европе в конце 80-х, 5. распад Советского Союза на 15 республик в 1991, 6. падение однопартийных режимов во многих странах Африки в начале 90-х, 7. слабая, но отчетливая тенденция к либерализации в некоторых странах центральной Европы в 90-е годы. Причины, форма и темп этих тенденций сильно отличались. Однако они имели одну общую характеристику – одновременное движение, по крайней мере, в нескольких странах, по направлению от авторитарного режима к более демократическому. Хотя и по-разному, но эти тенденции влияли друг на друга. Многими исследователями они стали рассматриваться как часть глобальной демократической тенденции, которая с легкой руки С.Хантингтона получила название «третья волна демократизации». Эта впечатляющая волна политических перемен была с энтузиазмом использована как Соединенными Штатами, так и сторонниками их внешней политики. Уже в середине 80-х президент Рейган и другие высокопоставленные лица его администрации заговорили о «всемирной демократической революции». На протяжении 80-х усилия многих как правительственных, так и неправительственных организаций были направлены на экспорт демократии. Это «продемократическое» сообщество также оказывало прессинг на аналитиков, чтобы они подвели теоретическую базу под происходящее. И такая модель «демократического перехода» вскоре была создана. В основном она опиралась на их собственную интерпретацию демократических перемен, и в меньшей степени на работы открывателей «транзитологии» Доннела и Шмиттера. Когда третья волна демократизации накрыла восточную Европу, Советский Союз и страны Африки, промоутеры демократии объявили свою модель универсальной для понимания происходящего. В политических кругах США она стала общепринятым способом говорить и думать, вдохновила разработку планов вмешательства в политические процессы во всем мире. Данная парадигма была полезной во времена быстрого и часто неожиданного демократического подъема в мире. Однако становится все более ясным, что реальность больше не соответствует этой модели. Многие страны, которые раньше были названы «переходными» на самом деле вовсе не стремятся к демократии, а многие просто не соответствуют этой модели. Зацикливание на этой парадигме начинает просто мешать политикам, сбивая их с толку. Пришло время признать то, что эта парадигма отжила свое, и пора поискать что-то лучшее. В Серой Зоне Теперь давайте посмотрим, что происходило в странах «третьей волны» на самом деле. Из примерно 100 «переходных» стран лишь незначительное число – всего около 20 действительно находятся на пути к тому, чтобы стать успешными, хорошо функционирующими демократиями или, по крайней мере, становятся более демократичными. Лидеры этой группы находятся в основном в Центральной Европе и Прибалтике – Польша, Венгрия, Чехия, Эстония и Словения, хотя есть еще несколько стран в Южной Америке и Восточной Азии, например, Чили, Уругвай или Тайвань. Есть страны, которые делают меньшие успехи, но обещают достичь большего. Например, Словакия, Румыния, Болгария, Мексика, Бразилия, Гана, Филиппины, Южная Корея. Однако большинство стран третьей волны таких успехов не достигли и прогресса не обещают. В ряде стран авторитарные режимы реставрированы, например, в Узбекистане, Туркменистане, Беларуси и Того. Большинство же «переходных стран» не являются ни полностью диктаторскими, ни стремящимися к демократии. Они находятся в политически «Серой зоне». Да, они имеют некоторые атрибуты демократических стран, такие как возможность существования оппозиции или независимого гражданского общества, в них регулярно проводятся выборы. Но в то же время их демократия страдает серьезными недостатками, такими как плохая представленность интересов граждан, их слабое участие в политической жизни, частое пренебрежение к закону официальных лиц, низкий уровень доверия населения к государственным институтам и их плохая работа. Политическое разнообразие внутри Серой Зоны очень велико. Бросаются в глаза два широких политических синдрома. Первый из них можно назвать слабым плюрализмом. В таких странах много политической свободы, регулярно проводятся выборы, есть альтернатива между различными политическими группировками. В то же время, демократия в них остается слабой, и участие граждан в политической жизни не простирается за пределы кабин для голосования. Политические элиты в них коррумпированы, преследуют эгоистические интересы и неэффективны. Общественность в них настроена против политики вообще, хотя и верит в идеалы демократии. Государство в них слабо, а экономическая политика плоха или даже гибельна. Социальные реформы проходят вяло, а правительства не способны решить проблемы страны. Этот синдром наиболее широко распространен в Латинской Америке. Никарагуа, Эквадор, Панама, Гондурас и Боливия также попадают в эту категорию. В посткоммунистическом мире Албания, Молдавия, Босния и Украина имеют, по крайней мере, несколько значительных признаков этого синдрома. В Азии в эту категорию попадают Непал, Таиланд, Бангладеш и Монголия. В Африке – Мадагаскар, Сьерра-Леоне, Гвинея-Бисау. 139Форми транзиту (Г.Ерме, М.Ільїн, І Клямкіна ).
Перехід до демократії (демократичний транзит) розуміється як тимчасовий процес. Він є нечітким періодом часу, що протікає між падінням режиму і моментом, коли важелі влади виявляються під повним контролем того, що змінює його демократичного режиму. Він зазвичай завершується, коли дана демократія наділяє себе законними інститутами і конституцією, коли демократичні керівники забезпечили своє верховенство, визнане армією і номенклатурою, тим самим, роблячи можливим мирні переходи влади. Така оцінка задовільного завершення цього процесу, на думку французького політолога Г.Ерме, є по суті його визначенням. Перехід до демократії розглядається як проміжна по своїх характеристиках ситуація. Найважливішою межею транзиту є різноманіття форм, в яких він протікає. Ги Ерме виділяє три основні форми переходу до демократії.
«Договірний» перехід може стати засобом заборони радикальних політиків різних полюсів політичного спектру. Такий варіант надає необхідні гарантії тим, хто є противником реформ, а також дає можливість обмежити вимоги тих політичних сил, які є ініціаторами перетворень.
Іншою формою переходу є «демократія зверху», що означає прагнення колишнього авторитарного режиму встановити новий режим – демократичний. Вірогідність успіху даного вигляду переходу визначається послідовністю дій політичного керівництва і підтримкою народними масами ініціатив демократично налагодженої політичної еліти.
Ще однією формою може стати «спільно керована демократія», що є різновидом переходу, здійснюваного на основі угоди. На якийсь час це дозволяє помірним з партій, що змагаються, мати вплив в уряді з метою запобігання негативним наслідкам краху державної влади.
