Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
shpory_tkach.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆
  1. Теоретико-методологічні проблеми політичного транзиту.

Проблеми політичного транзиту:

• Політичний транзит (демократичний) це не єдиний еволюційний процес, а набір альтернативних шляхів, не завжди гладких і прямих.

• завершення процесу переходу визначається неможливістю повернення до початкового стану.

Мають відбутися (За Шміттером) фази лібералізації, демократизації і консолідації, що потребує часу. Лібералізація розуміється при цьому як спроба владних еліт авторитарного режиму за допомогою обережного „відкривання” політичної системи (в результаті – виникнення так званої „опікунської демократії”) і надання більших гарантій індивідуальних громадянських прав розширити легітимну основу старого режиму для того, щоб лишитися й далі при політичній владі. До фази лібералізації примикає фаза власне демократизації – період „інституціоналізації невизначенності”, коли влада групи людей змінюється владою набору політичних норм і правил. Ця фаза триває від деінститутуціоналізації старої системи до реінституціоналізації (нової структурної диференціації) демократії. За думкою Ф. Шміттера, фаза власне демократизації наближається до закінчення при проведенні „установчих виборів” (founding elections) і при інституціоналізації структурного і процедурного „мінімуму” демократії. Цей „мінімум” – загальні, чесні, рівні і таємні вибори, відповідальність уряду перед виборцями (народний суверенітет), право на коаліції та партійна конкуренція

  1. Теоретичні джерела та концептуальні витоки політичного транзиту.

Політичний транзит – це соціальні та інституціональні перетворення, пов’язані з переходом від тоталітарних, авторитарних режимів до демократичних способів управління і навпаки

Етапи розвитку транзитології: 1 етап: 60-ті початок 70-х рр. Виникнення транзитології, її відмежування від теорії політичної модернізації.

Транзитологія виникла в межах т.зв. «акторської школи», представниками якої є: Філіп Шміттер, Хуан Лінц. Лері Даймонд, Сеймур-Мартін Ліпсет, Адам Пшеворський, Семюель Хантінгтон.

Основні об’єкти дослідження:

- механізм демократизація;

- динаміка переходу;

- наступна консолідація демократії.

2 етап: 70-90-ті рр. ХХ ст. – Розробка нової дослідницької парадигми.

Основні питання, що постали в центрі уваги політологів, були породжені третьою хвилею демократизації (термін С.Хантінгтона) та тими проблемами, що її супроводжували. Вчені зосередили увагу на чинниках, що впливають на процес демократизації та часто суперечать один одному. Саме ці суперечливі чинники і стали основними проблемними комплексами даного етапу розвитку транзитології.

3 етап: 90-ті рр. – початок ХХ ст..

Характерна риса етапу: Революційні зміни, що відбулися в країнах комуністичного блоку в 90-х рр. ХХ ст., обумовили необхідність переосмислення політичних трансформацій в межах загальної теорії політики. Це було викликано тим, що посткомуністичні країни створили новий прецедент, який потребував нового осмислення. (!) Центральною темою транзиту став аналіз переходів не від традиційного суспільства або правого авторитарного режиму, а від соціалістичного типу суспільства, який по-своєму, успішно вирішував питання соціального та технологічного прогресу.

Представники: (крім вже згадуваних): Д.Ді Палма, С.Террі, В.Барнс, М.Макфол, С.Фиш (посмотреть имена).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]