90. Еволюція демократичного переходу (а. Мельвіль, о. Марчак)

Демократія забезпечує конкуренцію ідей, альтернативних політичних проектів, що знижує ризик необоротних помилок. На відміну від диктатури демократія є відкритішою і тому життєздатнішою системою правління. Демократичні процедури сприяють просуванню людей, найбільш здатних і енергійних, що підвищує якість професійної еліти, збільшуючи її конкурентоспроможність. Демократія забезпечує представництво інтересів різних соціальних груп при ухваленні політичних рішень, що підвищує легітимність влади і керованість політичної систем и в цілому. Тому демократизація політичної системи є найстійкішою тенденцією в розвитку сучасних суспільств. У найзагальнішому сенсі демократизація означає процес політичних і соціальних змін, спрямованих на встановлення демократичного ладу. Російський дослідник А. Ю. Мельвіль, спираючись на ідею методології описування становлення демократичних порядків, названу "воронкою причинності". Суть, якої полягала в послідовному врахуванні різних чинників, що роблять вплив на процес; запропонував враховувати позиції, що звужують факторний аналіз з макро- до мікрозначень. Зокрема, він виділив сім рівнів змінних, що впливають на становлення демократії:

- зовнішнє міжнародне середовище (міжнародна економічна ситуація, міжурядові і неурядові зв'язки і відносини);

- державо - і націєстворюючі чинники (єдина територія, єдина держава, відчуття національної ідентичності тощо);

- загальний соціально-економічний рівень розвитку країни;

- соціально-класові процеси і умови (ступінь соціальної диференціації і розвитку суспільства, відносини між класами і соціальними групами);

- соціокультурні і ціннісні чинники, культурно-політичні цінності і орієнтації, домінуючі в суспільстві;

- політичні чинники і процеси (взаємодія партій, суспільно-політичних рухів і організованих груп, їх політичні стратегії і тактики);

- індивідуальні, особові і політико-психологічні чинники (конкретні рішення і дії ключових акторів).

Така методологія дає найбільш широкі можливості для врахування найрізноманітніших умов і чинників, що впливають на становлення демократичних політичних порядків у різних країнах.

О. Марчак Досліджуючи демократизацію переходу до демократії в різних регіонах світу, вчені-транзитологи відштовхуються від постулату про те, що процес зародження і дозрівання демократії не обов’язково повинен бути однаковим і універсальним як у соціальному плані, так і за тимчасовою довжиною, оскільки поведінка і дії політичних акторів у такий період чимало обумовлені комбінацією внутрішніх (ендогенних) і зовнішніх (екзогенних) факторів. Іншими словами, для кожного етапу демократизації і для кожного регіону є власний алгоритм успішного переходу до демократії.

91. Елітоцентричні погляди на консолідацію демократії (Дж. Александер)

Фаза демократизації відрізняється, інституціональними змінами в політичній системі. На цьому етапі з'являються такі політичні інститути, як політичні партії, виборча система, які дають змогу формувати органи влади демократичним шляхом. Під час ресоціалізації відбувається освоєння громадянами демократичних цінностей і правил гри та поступове включення їх до нової політичної системи, тобто формується громадянське суспільство. Інші автори називають дану стадію стадією консолідації. Консолідація демократії — це процес перетворення випадкових домовленостей та умовних рішень, що виникають між політичними елітами у період демократичного переходу, у стійкі норми відносин суперництва і співробітництва між головними дійовими особами політичного процесу.

Отже, перехід-демократизація має певні фази, які проходить кожна країна, що демократизується. Але тривалість цих фаз та їх результативність залежать від конкретно-історичних умов розвитку суспільства.

Процес демократичного переходу досягає стадії консолідації, коли встановлені основні демократичні інститути, коли відбулися вільні вибори і дієздатність уряду визначається масштабами суспільної довіри.

Питання демократичної консолідації надзвичайно важливе, бо тільки його рішення дозволяє визначити часові межі переходу до демократії. Питання про те, коли завершується перехід - з досягненням консолідації нових інститутів або відразу ж після їх конституювання, - не є пустим або навіть суто теоретичним.. Досягнення процесом демократичного переходу етапу консолідації увазі його завершення, що, строго кажучи, виводить консолідацію за рамки політичного переходу, бо основні завдання переходу по досягненню зазначених результатів можуть вважатися вирішеними. Перехід не може вважатися, який повністю відбувся без консолідації встановлених демократичних інститутів. Ведеться полеміка і щодо самого змісту терміна "консолідація". Позиції варіюються від мінімалістського визначення до такого розуміння, згідно з яким у консолідацію включається розвиток всіх інститутів нової демократії: всі види проміжного представництва інтересів, консолідація партійної системи, успішна передача влади в руки опозиції та ін .. Згідно мінімалістського ж визначення, консолідованим можна вважати той демократичний режим, в якому не існує жодної впливової політичної сили, партії чи організації інтересів, всерйоз обговорює інші, крім демократичної, шляхи придбання влади або навмисного бойкотування дії демократично обраних органів влади. Це не означає, що в політичному процесі не беруть участі сили, що ставлять під сумнів легітимність режиму і готові на використання недемократичних засобів. Але це означає, що такі сили витіснені на узбіччя політичного життя, представляють маргінальні соціальні верстви і не є серйозною загрозою стабільності демократії. Це означає, що якщо демократія і не позбавлена раз і назавжди від переворотів і криз, то, принаймні, звела їх виникнення до мінімуму.