28. Теорія політичного транзиту (а. Пшеворський, п. Штомпка).

Транзитологія виникла в межах т.зв. «акторської школи», представниками якої є: Філіп Шміттер, Хуан Лінц. Лері Даймонд, Сеймур-Мартін Ліпсет, Адам Пшеворський, Семюель Хантінгтон.

Основні об’єкти дослідження: 1)механізм демократизація; 2)динаміка переходу; 3) наступна консолідація демократії.

Модель А. Пшеворского складається із двох періодів: 1) лібералізації й 2) демократизації, що ділиться на дві стадії - «вивільнення з-під авторитарного режиму» і «конституювання демократичного правління». Лібералізація характеризується нестабільністю й різною спрямованістю (знизу або зверху). Її результатом стає або поворотне посилення існуючого раніше авторитарного режиму або перехід до першої стадії демократизації. «Вивільнення з-під авторитарного режиму» відбувається менш болісно при висновку компромісу між реформаторами (усередині авторитарного блоку) і помірними (усередині опозиції). Заключна частина процесу демократизації реалізується шляхом переговорів. У цілому модель А. Пшеворского побудована на виділенні особливої ролі характеру співвідношення політичних сил, що беруть участь у конфлікті й досягнення згоди. Демократія міцна, коли більшість конфліктів дозволяється за допомогою демократичних інститутів, коли нікому не дозволено контролювати результати ex post і вони не вирішені ex ante; результати значимі у відомих межах і змушують політичні сили їм підкоритися. 1. Структура конфліктів така, що жоден демократичний інститут не може затвердитися й політичні сили починають боротися за нову диктатуру.Конфлікти, що стосуються політичної ролі релігії, раси або мови, найменше піддаються дозволу за допомогою інститутів.Найбільш характерним прикладом щодо цього є, мабуть, Іран.

2. Структура конфліктів така, що жоден демократичний інститут не може затвердитися й все-таки політичні сили погоджуються на демократію як на тимчасове рішення.

3. Структура конфліктів така, що якби були уведені окремі демократичні інститути, вони могли б зберегтися, однак політичні сили, що суперничають, борються за встановлення диктатури.

4. Структура конфліктів така, що у випадку введення деяких демократичних інститутів вони могли б вижити, однак політичні сили, що суперничають, погоджуються на нежиттєздатну інституціональну структуру.

5. Нарешті, структура конфліктів ( дай-те бог) така, що деякі демократичні інститути могли б зберегтися, і коли їх уводять, вони дійсно виявляються міцними.

Штомпка: П. Штомпка вважає, що соціальні зміни відбуваються на наступних елементарних рівнях «соціокультурного поля»: 1) ідей (ідеологій, теорій і т.д.); 2) норм і цінностей; 3) взаємодій і організаційних зв'язків і, нарешті, 4) інтересів і статусів 4.

47. Типологія режимів за критерієм політичного транзиту (г. О'Доннел та ф. Шміттер).

Г. О'Доннел и Ф. Шмиттер выделили три основные стадии перехода к демократии:

1) либерализация, которая предполагает процесс институционализации гражданских свобод без изменения властного аппарата; результатом этого становится построение «опекунской демократии» (то есть осуществляется опека чаще всего военного аппарата над демократическими институтами);

2) демократизация — период институционализации демократических норм и правил, успешность которого зависит от выполнения двух условий: демонатажа прежнего авторитарного режима и сознательного выбора политическими силами демократических институтов и процедур; в процессе демократизации происходит смена всей структуры политической власти и подготовка свободных соревновательных выборов, которые формируют основу демократической политической системы;

3) ресоциализация граждан, которая предполагает усвоение ими новых демократических норм и ценностей.