113.Регіональна інтеграція як чинник транзиту: мережевий підхід. (о.І. Романюк. „Від тоталітаризму до демократії та національної державності: системний аналіз посткомуністичних трансформацій”

Висвітлено проблему посткомуністичних трансформацій. На підставі дослідження (в межах системного підходу) перебігу трансформаційних процесів у посткомуністичних країнах виявлено їх загальні тенденції та специфіку, проаналізовано структурні, процедурні, соціальні, національні, внутрішні та зовнішні чинники, що зумовлюють їх розвиток. Розроблено моделі переходів від тоталітарних режимів. Показано відмінності тоталітаризму від авторитаризму. Увагу приділено проблемам націєутворення в нових посткомуністичних державах, сутності й історичній перспективі посткомуністичного неототалітаризму, впливу світових економічних криз на формування хвиль політичних переходів.

Мережевий» підхід розглядає соціально–економічний і політичнийпростір як систему пересічних транснаціональних «макрорегіонів», що характеризуються співробітництвом між різними адміністративними областями, включеними в цей макро регіон, і конкуренцією з областями, що належать іншим макрорегіонам.Мережевий» підхід розглядає бар’єри у вигляді кордонів і розходжень у законодавстві, але тільки і не стільки як перешкоди на шляху встановлення різноманітних довгострокових зв’язків між регіонами і ринками, але і як джерело додаткової вигоди, іноді незаслуженої, для суб’єктів, що хазяюють, і, отже, стимул для транскордонних обмінів2.

114. Розробка методології досліджень політичного транзиту в сша в хх ст.

для сучасних дослідників-локалістів є доцільним поєднання в наукових розвідках методологічних рецептів неоінституціоналізму, а також методів, що враховують політико-культурні конструкції. При цьому важливим є з’ясування специфіки національного політико-інституційного контексту, вплив якого може суттєво визначати зміст місцевої політики.

починаючи з 1990-х років у США соціально-політичні процеси аналізують загалом у межах транзитологічної парадигми, з вибором методологічних підходів, доцільних для дослідження «переходів» .

У сучасній політичній науці досягнуто консенсусу стосовно комплементарності культурологічного та інституційного підходів до розуміння політичних змін, становлення та консолідації політичних режимів, зокрема демократичного, оскільки вибірковий методологічний «рецепт» аналізу не формує вірогідного пояснення процесів на різних рівнях політики.

Методологічні проблеми, які виникають перед дослідниками національних політичних процесів у країнах, що демократизуються, зазнають ефекту мультиплікації під час аналізу локальних політичних процесів.

115. Розходження в зовнішніх умовах переходів правоавторитарних режимів до демократії і посткомуністичних трансформацій. Пактові переходи (м.Макфол, о.В.Гаман-Голутвіна)

Посткомуністичні держави виявилися в значній мірі непідготовленими до практичної реалізації як західного теоретичного досвіду стосовно лібералізму, так і вітчизняного. Пряме перенесення західних ліберально-демократичних інститутів на ґрунт, наприклад, посттрадиційних суспільств призвело до певних перекручень модернізаційних процесів. Утвердження прав і свобод людини в умовах посткомуністичної трансформації, по-перше, відбувалося в складних політичних, соціально-економічних і міжнародних умовах; по-друге, державна влада віддавала пріоритет реалізації соціально-економічних прав громадян; по-третє, дотримуючись авторитарних позицій, органи державної (передусім – виконавчої) влади удосконалювали технології, форми і методи розвитку й підтримки економічної свободи громадян, однак не підтримували, а подекуди й перешкоджали реалізації політичних прав і свобод. Водночас у процесі трансформації поступово формуються своєрідна ліберальна система і демократична політична культура громадян, на котру одночасно впливають західні ідеї та власні традиції.

Перехід до демократії у посткомуністичному світі відбувався не через пактові угоди – такі переходи М. Макфол назвав „неузгодженими” (noncooperative).