Завдання для самостійної роботи
Досліджуваному пропонують розглянути по рядках одне за одним зображення і назвати їх. Спочатку показують більш прості картинки з чітким зображенням деталей, потім дрібні, контурні, силуетні, закреслені, накладені один на один і більш складні.
Досліджується кірковий аналіз комплексних подразників різної складності, що адресуються перш за все зоровому аналізатору; одночасно досліджують і кірковий синтез, оскільки узнавання зображень в основному є відтворенням тимчасових зв'язків, утворених в минулому життєвому досвіді людини (слід мати на увазі, що в рецепторній частині реакції досліджуваного акцент стоїть на роботі першої сигнальної системи, а в ефекторній частині реакції — на роботі другої сигнальної системи).
Порушення сприймання, утруднене впізнавання зображень особливо часто буває у хворих з явищами психічної слабості (астенічний стан, аментивні, аментивноподібні синдроми) при деяких токсикоінфекціях або органічних захворюваннях головного мозку (при так званому «лобовому синдромі» хворі не спроможні сприймати перекреслені або накладені одна на одну фігури).
Психологія пам'яті
Мета заняття: навчитися визначати особливості пам'яті у пацієнтів і залежно від цього проводити бесіду з ними, планувати діагностичні та лікувальні заходи.
Зміст теми:
Пам'ять — це форма психічного відображення дійсності, за допомогою якого закріплюються, зберігаються і відтворюються раніш сприйняті свідчення, знання, пережиті події.
Людська пам'ять містить у собі два види інформації:
Видову — накопичену в процесі еволюції протягом багатьох тисячоліть, що визначається безумовними рефлексами й інстинктами і передається в спадщину,
індивідуальну, придбану в процесі життя кожної людини, що реалізується в умовних рефлексах.
В основі людської пам'яті, її фізіологічних механізмів лежить система умовних рефлексів, утворення тимчасових зв'язків, чи «слідів», процесів, що відбуваються в нервовій системі, детально вивчених І.П. Павловим та його школою.
З існуючих теорій пам'яті на сьогодні загальновизнаною є хімічна, відповідно до якої імпульси, що надходять з периферії в кору головного мозку, викликають у нервових клітинах зрушення їхнього хімічного складу; відіграє визначену роль РНК, що начебто шифрує, кодує інформацію і надалі є її «місцем зберігання».
Процеси пам'яті:
1) запам'ятовування (фіксація) — засвоєння інформації;
2) збереження (ретенція) —процес збереження інформації;
3) відтворення (репродукція) —процес добування інформації із запасів пам'яті;
4) забування — витіснення інформації, що втратила актуальність, у латентні шари пам'яті чи, можливо, повне стирання її слідів;
Види пам'яті
За участю аналізаторів і функціональних систем буває зорова, слухова, нюхова, смакова, тактильна, емоційна, рухова, змішана (запам'ятовування образів, звуків, запахів, дотику до тіла, емоційних переживань, рухів, складних вчинків і т.п.) пам'ять.
За участю сигнальних систем: наочно-образна (перша сигнальна система — пам'ять на образ сприйнятого, звуки, запахи, дії оточуючих тощо), словесно-логічна (друга сигнальна система — пам'ять на слова, судження і т.п.).
За механізмом запам'ятовування: механічна (механічне запам'ятовування інформації — номерів телефонів, визначених цифр, визначеного матеріалу без опори на значеннєвий зв'язок) і словесно-логічна (запам'ятовування інформації з опорою на значеннєве значення і внутрішній логічний зв'язок).
За ступенем залучення активної уваги і волі: мимовільна (мимовільне запам'ятовування і відтворення) і довільна (цілеспрямоване, усвідомлене запам'ятовування і відтворення).
За місцем та роллю в структурі діяльності: оперативна (короткочасне збереження інформації, необхідної для досягнення конкретної мети, і втрачає свою актуальність після її виконання), короткочасна (запам'ятовування на короткий час) і довгострокова (запам'ятовування на тривалий час, запас знань, умінь і практичних навичок).
За ступенем використання засобів запам'ятовування:
опосередкована,
неопосередкована (безпосередня).
Визначають такі вікові особливості пам'яті:
у дітей до 1 року — наявність образної пам'яті (запам'ятовування яскравих подразників і образів близьких, їхнє пізнавання);
у дітей на другому-третьому році життя — удосконалення образної пам'яті, виникнення словесно-логічної пам'яті;
у 4 — 5 років — бурхливий розвиток словесно-логічної пам'яті, довільного запам'ятовування і відтворення, змістовності образів пам'яті, використання не тільки сприйнять, але й уявлень;
14 — 15 років до 25 — 30 — найвищий рівень розвитку пам'яті;
після ЗО років — поступове зниження здатності механічного запам'ятовування і високий рівень логічної пам'яті;
після 40 — 45 років — явна перевага словесно-логічної пам'яті;
після 60 років — зниження механічної і словесно-логічної (значеннєвої) пам'яті, особливо на нове, краще пригадується колишнє, що було в молодості, — «закон зворотного ходу пам'яті» (за Т. Рибо, 1881).
Велике значення мають індивідуальні особливості пам'яті (наприклад, загальний рівень її складових елементів і властивостей, перевага слухової, зорової та іншої пам'яті, її натренованість), добова і вікова динаміка процесів пам'яті (особливо фіксації і відтворення), зміна образної і словесно-логічної пам'яті в залежності від самопочуття, зацікавленості, емоційного стану, особистої значимості інформації, образності матеріалу і т.п.
Закономірності запам'ятовування:
прості події життя, що супроводжуються сильними переживаннями (викликають враження) запам'ятовуються швидше, зберігаються тривалий час;
складні, але менш цікаві події (емоційно нейтральні) запам'ятовуються гірше, ніж емоційно значимі;
краще сприяння процесу запам'ятовування і відтворення робить підвищення концентрації і зосередженості уваги на визначеній інформації;
між точністю відтворення і впевненістю в цій точності не завжди існує однозначний зв'язок;
при запам'ятовуванні довгого ряду найкраще в пам'яті відтворюється його початок і кінець («ефект краю»);
для асоціативного зв'язку вражень і їхнього відтворення важливо, є вони логічно пов'язаним цілим чи це розрізнені елементи;
дивні, рідкісні, незвичні враження запам'ятовуються краще, ніж банальні.
Способи поліпшення пам'яті:
розуміння тексту, формули, картини та іншого матеріалу;
ясність мети і зв'язку заучуваного матеріалу з колишнім, уже заученим змістом, за можливістю — і практичне виконання;
активна значеннєва обробка матеріалу: складання плану тексту, виділення основної думки, об'єднання даних у групи і категорії, підбір їхніх назв, установлення різних значеннєвих зв'язків усередині цього матеріалу і його з іншим;
раціональне використання ілюстративного матеріалу (картин, малюнків, схем і т.д.);
раціональна організація повторення за часом, наприклад, у перший день 5 — 6 разів, у друтий—4, у третій — ще 2-3 рази, зміна способів повторення — індивідуально, хором і т.п., зміна повторення матеріалу вроздріб;
уведення самоконтролю для виявлення матеріалу, що погано запам'ятався;
використання заучуваного матеріалу в рішенні різних видів задач і діяльності;
максимальна активізація зусиль окремих учнів і груп за допомогою різних видів стимуляції (змагання, олімпіади) з аналізом отриманих результатів.
У загальній клінічній практиці найчастіше зустрічаються наступні порушення пам'яті:
гіпермнезія — короткочасне хворобливе посилення мимовільної репродукції, рідше запам'ятовування; зустрічається при пропасних станах, у гіпнотичному стані, у маніакальних хворих і т.д.
гіпомнезія — хворобливе ослаблення запам'ятовування (фіксації) чи відтворення (репродукції) минулих подій; нерідко в основі її лежить виборча репродукційна амнезія;
амнезія — відсутність спогадів про пережите, обмежене тим чи іншим періодом часу, тією чи іншою ситуацією;
парамнезія — порушення пам'яті у вигляді помилкових спогадів (псевдоремінісценції і т.д.);
криптомнезія — перекручування пам'яті, яке полягає в ослабленні чи зникненні розбіжностей між подіями, що відповідають дійсності, та побаченими уві сні, почутими чи прочитаними. В одних випадках почуте, прочитане чи побачене уві сні пригадується як те, що відбувалося із самим хворим (асоційовані спогади) ; до цього розладу відноситься і мимовільне присвоєння чужих ідей. В інших випадках навпаки: події, що дійсно відбувалися, пригадуються як почуті, прочитані чи побачені уві сні (відчужені спогади).